Чи не розвиниться у Ердогана «синдром Путіна»?

«Дзеркало тижня. Україна» №26, 18 липня 2014

Віктор Каспрук

Турецький прем’єр-міністр Реджеп Ердоган прагне стати довічним президентом. Його було висунуто кандидатом від правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР) на президентських виборах, які заплановані на 10 серпня цього року.

За підтримки нібито половини населення і потужної виборчої машини ПСР, яка вигравала усі вибори, проведені з 2002 року, важко собі уявити, щоб Ердоган не став наступним президентом. Його кандидатура була сама собою зрозуміла, оскільки Партія справедливості і розвитку перемогла з великою перевагою на муніципальних виборах у березні 2014 року.

Проте, інша половина населення, і особливо політичні критики ісламіста Ердогана, звинувачують його в авторитаризмі і неприхованому надмірному бажанні збільшувати свою владу. Опоненти турецького прем’єра не погоджуються з насильницькою ісламізацією Туреччини і цілеспрямованому відході країни від ідеалів Ататюрка і світкості.

Прем’єр буквально змінив політичний ландшафт, ставши по суті Ататюрком навпаки. Крім того, Реджепу Ердогану потрібно буде терміново переформувати повноваження президента Турецької Республіки – перемістивши центр ваги в бік президентської посади.

Ердоган, аргументуючи, чому турецькі виборці повинні його підтримати, наводячи релігійні цитати, посилаючись на «національну волю», проголошуючи, що лише він може представляти новий тип президентства, який планує реалізувати, — говорить про завершення ери «нейтральних президентів», котрі завжди ставали на бік держави проти народу.

Наразі цей останній аргумент є частиною більш широкого діапазону захисту своїх позицій, який ПСР вибудовує, як необхідність продовження свого перебування при владі.

Звичайно, успіх правлячої партії безпосередньо пов’язаний з певним прогресом: збільшенням доходів у частини населення, підвищення якості надання послуг і покращення інфраструктури.

Але популярність лідера ПСР не може бути пояснена тільки заповненими гаманцями і належним чином функціонуючими державними установами.

В основі приходу до влади ПСР та її здатності утримувати свої позиції лежить глибока переконаність набожних турків, що саме ця партія представляє їхні інтереси: після десятиліть перебування на узбіччі політичного життя, маргіналізації світськими інституціями нарешті з’явився сильний лідер, який їх підтримує.

І це зовсім не випадково, що у своєму виступі Ердоган послав чіткий меседж саме їм, проголосивши, що його кандидатура на пост президента є остаточною перемогою над «військовою опікою». При цьому підкресливши, що як прем’єр-міністр він встав проти світських і військових еліт, а як президент, він захищатиме пригноблені тривалий час в турецькому суспільстві класи і релігійні групи. Бо він є «людиною з народу», і тільки він здатен показати, що є світло для всіх в кінці тунелю.

Позиціонуючи себе, як захисника пригноблених, Реджеп Ердоган спроможний продовжити свою владу і надалі. Але що буде потім? Оскільки зовсім не важко спрогнозувати, що після свого обрання на президентську посаду він плавно доб’ється того, щоб в Туреччині де-факто почала функціонувати повністю президентська система, без належних стримувань і противаг.

І це при тому, що основні засоби масової інформації вже опинилися під його контролем, судова система лише за крок до її остаточного підкорення, а новий парламент, якщо ПСР переможе на наступних виборах, буде слухняним ретранслятором команд президента Ердогана.

Однак існує питання, на яке Ердогану доведеться відповісти у певний момент: чи довго може бути всемогутнім президент, і в той же час, представник всіх турецьких невдах?

На досвіді інших країн та інших періодів в історії можна прослідкувати, що перемога раніше ображених може підтримуватися протягом досить тривалого часу. Чому дуже допомагає нейтралізація і усунення противників правлячого режиму. При цьому прихильники Ердогана подають критику міжнародної громадськості діючої влади, як антимусульманські настрої та змову з метою запобігання зростання глобального авторитету і впливів Туреччини.

Але, як застерігав колись президент США Авраам Лінкольн: «Ви можете обманювати деяких людей весь час. Ви можете обманювати усіх людей деякий час. Але ви не можете обманювати усіх людей весь час».

Остаточна перемога Реджепа Ердогана в серпні та сценарій політичної пролонгації очолюваного ним режиму до 2024 року цілком може стати початком кінця привабливості ідеології вічної жертви.

Якщо Ердоган дійсно керуватиме країною, як своєю особистою вотчиною після 2014 року, то як ще довго зможе його партія правдоподібно стверджувати, що вони представляють інтереси народу в протистоянні зі старою елітою?

Якщо нова Туреччина означатиме ситуацію, за якої ПСР буде здійснювати (вдаючись до постійного тиску), повний контроль над суспільством, щоб запровадити ісламістські норми і стандарти, то як довго зможе політик, котрий знаходиться на вершині піраміди влади, стверджувати, що його діяльність націлена тільки на захист тих, права кого були знехтувані?

Скоріше за все, Реджеп Ердоган стане новим турецьким президентом. Проте подібна інтерпретація його політичної діяльності, посіє насіння подальшого підриву найбільш потужного аргументу, який саме і привів його свого часу до влади.

Власне, можна говорити про спробу встановлення на наступних 10 років подоби ісламістської диктатури. Адже, під приводом захисту мусульманських цінностей, запланований остаточний демонтаж у власних політичних інтересах світської республіки, котру було засновано Ататюрком.

Найнадійнішими ліками від недуги абсолютної влади є програш на виборах або витіснення ПСР її політичними конкурентами. Проте проблемою у сучасній Туреччині є те, що нині не існує іншої партії, яка б мала достатню кількість організованих політичних послідовників чи могла б проявити політичну кмітливість, щоб виграти вибори.

Таким чином, Ердоган може бути повалений тільки «повстанням» у його власній партії. Оскільки турецька виборча система побудована таким чином, що виборці мають голосувати за партію, а не за кандидата.

Це досить антидемократична виборча система, яка лише додає сили партійним босам. У такому випадку більшість виборців зовсім не знають хто представлятиме їх у парламенті.

Але найгірше, як вважають опозиційні турецькі експерти, що в дійсності ПСР зовсім не має 50 відсотків голосів підтримки всіх потенційних виборців.

Вона має, ймовірно, близько 30%. Інші надходять від того, що багато виборців не переймаються тим, щоб взагалі піти проголосувати. Чимало виборчих бюлетенів взагалі були визнані не дійсними, а деякі політичні партії, які мали шанси пройти до парламенту, так і не змогли подолати 10% бар’єр.

Сукупний ефект всього цього призводить до зсуву в бік перемоги ПСР, хоча претензії на те, що її підтримує 50% населення не витримують критики. Також існують серйозні звинувачення з боку політичних опонентів щодо фальсифікації виборів.

Подібно Путіну, Ердоган змінив виборчу систему, щоб мінімізувати конкурентні можливості для опозиції. І Ердоган, як і Путін, має дві опозиційно налаштовані столиці – Анкару і Стамбул.

Між тим, влада є одним із найбільших наркотиків, які починають діяти на мозок людини. Прикладом цьому є 15 років перебування при владі президента Росії Володимира Путіна. Після 10 років ефект впливу державної влади суттєво змінює функцію мозку та тип мислення людини, роблячи політиків гіпертрофовано самовпевненими, зверхніми, агресивними, безрозсудними і такими, хто не збирається рахуватися з поглядами та інтересами інших.

Звісно, що Ердоган не може бути з цього винятком. У нього чітко прослідковуються (як і у Путіна), нарцистичні розлади особистості. Це відображає його власне «захворювання» під впливом наркотичного впливу багаторічної влади.

Він завжди звинувачує інших. Він фактично привів до поляризації турецької нації, поділивши її на «нас» і «їх». Це він вважаючи, що будь-яка країна, яка не є мусульманською, не може бути справжнім другом Туреччини, зруйнував унікальні союзницькі відносини з Америкою і Ізраїлем.

Реджеп Ердоган настільки впевнений у своїй політичній перевазі над іншими політиками, що воліє залишатися глухим і сліпим до політичних протестів турецьких громадян. На даний момент, Ердоган не має повної довіри свого народу, поляризуючи турецький народ.

Методи його діяльності і підходи до викорінення інакодумства в країні чітко вказують на те, що він має якості тирана. І в минулі часи прем’єр цілком міг би бути султаном там, де не практикується демократія.

Він ніяк не здатен зрозуміти, що Ататюрк був і залишається вічним лідером сучасної Туреччини, і що послідовники Мустафи Кемаля – інтелігенція, студенти, військові і молодь – бачать свою батьківщину такою, якою її заснував Ататюрк.

Тим не менш, зміна Ердогана прем’єра на Ердогана президента мало що змінить у Туреччині. Чи він прем’єр чи президент не має жодного значення. Бо він створив систему Ердогана, де вся влада персоналізована в його руках, що дозволяє йому індивідуально підбирати склад уряду, а це гарантуватиме, що він матиме такий вплив, який він сам захоче.

Власне, тут Ердоган в точності наслідує досвід Путіна, який з легкістю перескакує з президентського крісла в прем’єрське, а потім знову назад у президентське.

Якщо він буде обраний в наступному місяці, то Ердоган заробить собі перший п’ятирічний термін. Але він, ймовірно, не зупиниться на досягнутому.
Він ніколи не приховував своїх амбіцій, бути лідером країни у 2023 році, до 100-річчя сучасної Турецької республіки, побудованої на уламках Османської імперії Ататюрком після Першої світової війни.

І якщо Реджепу Ердогану це дійсно вдасться, то у нього з’являться усі шанси перетворити Туреччину на ісламістську диктатуру. А цей розвиток подій не лише здатен принести неприємності для турецького народу і союзників Анкари у НАТО, а й становить загрозу вступу Туреччини до Європейського Союзу.

Адже прогресування в Ердогана «синдрому Путіна» не тільки ставить під питання насилу завойовану свого часу демократію в Туреччині, але ще більше ускладнить відносини Анкари з її союзниками.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s