Бразилія потребує нагальних змін

«Дзеркало тижня. Україна» №36-37, 10 жовтня 2014

Віктор Каспрук

Ділма Руссеф перемогла з 41% голосів у першому турі президентських виборів у Бразилії, і їй доведеться знову зіткнутися зі своїм суперником Есіо Невесом, який балотується від Бразильської соціал-демократичної партії і здобув 34%. Кандидат від Соціалістичної партії Марина Сілва вибула зі президентської гонки отримавши 21%.

«Моя кандидатура є втіленням змін, до яких прагнуть більше 70 відсотків бразильців», – сказав Невес під час короткої прес-конференції у своєму передвиборчому штабі в Сан-Паулу.

Однак політична ситуація в Бразилії є набагато складнішою, ніж це здається на перший погляд. Підкуповуючи частину робітничого класу соціальними подачками, політики вищого ешелону добре подбали і про себе, наділивши себе величезними зарплатами і пільгами, до яких можна ще й додати колосальні кошти, що виділяються на підтримку надзвичайно роздутого державного апарату.

Можливості такого «специфічного» перерозподілу державних фінансових ресурсів, провокують політиків до діяльності спрямованої на здобуття особистої вигоди, а не на боротьбу за те, що краще для населення і країни.

Нині в Бразилії функціонує 39 міністерств, хоча цілком очевидно, що для нормальної життєдіяльності держави цілком би вистачило менше половини з них.
Крім того, в Бразилії діють більш ніж 20 політичних партій. Ця система сприяє створенню політичних союзів, які насправді завдають шкоди демократії, тому що ті, хто перебувають при владі, повинні вишуковувати «можливості», щоб гарантувати, що їхні ініціативи в парламенті будуть підтримані.

Як правило, подібні коаліції інтересів дають шанс учасникам владного союзу отримати міністерські крісла чи інші впливові посади в урядових структурах, навіть якщо претенденти ніколи в житті не мали справи з тією чи іншою ділянкою роботи.

Однак аналогічні перекоси спостерігаються не тільки в політиці. Так великими компаніями є державні компанії і термін підприємець починає зміщувати своє значення, коли мова йде про Бразилію. Країна не має ані свого Стіва Джобса, ані Білла Гейтса. А небагато з тих, хто хоча віддалено могли б бути схожими на них, мають бути політично пов’язаними з владою, щоб їхні бізнеси могли процвітати.

Вертикальна мобільність в Бразилії ґрунтується на дуже «своєрідних» умовах. Тому фактично не діють «соціальні ліфти» і у бідних верств населення немає доступу до капіталу та фінансової підтримки, який є, наприклад, у Сполучених Штатах, де існує можливість отримати кредит в 30 тисяч доларів для того, щоб з нуля розпочати свій бізнес.

Між тим, бразильські мільярдери, котрі мають політичні зв’язки, можуть легко отримати великі державні позики на надзвичайно сприятливих пільгових умовах, які фактично оплачені бразильськими платниками податків.

Тому усі ці так широко розрекламовані соціальні програми Ділми Руссеф дуже нагадують басейн з багатьма дірками, з яких витікає вода. І чим більше туди води накачується, тим довше можна не звертати уваги на ці проблемні отвори. Поки що вдавалося наповнювати цей басейн, але підтримка цього балансу весь час вимагає все більше і більше ресурсів.

Для того, щоб змінити ситуацію в Бразилії і не допустити безповоротного паління у прірву лівої диктатури і економічної трясовини, бразильське суспільство мало б змобілізувати усі свої сили на підтримку Есіо Невеса. Але не існує жодної гарантії, то більшість із 19 мільйонів голосів Марини Сілви можуть перейти у другому турі супернику Ділми Руссеф.

Соціальні подачки, якими Руссеф (як і Путін в Росії підкуповує свій електорат) попри все діють. А переобрання Ділми Руссеф на другий президентський термін влаштовує найбільш корумпованих політиків з усіх боків політичного спектру, надзвичайно роздутий бюрократичний апарат, посаджених приятелів в уряді, на державній службі і державних компаніях, а також і систему упередженого бразильського правосуддя, яке влаштовує усі ці правлячі прошарки.

Подібне «керівництво» та фактичний політичний і економічний застій не дають можливості Бразилії зайняти своє достойне місце у висококонкурентному світі, бо ця країна весь час проковзує назад завдяки тому, що діюча система є єдиною можливістю правлячим елітам зберігати у недоторканому вигляді свою владу.
Приголомшуючою є майнова нерівність, яку наглядно ілюструє контраст у Ріо-де-Жанейро між багатством вздовж берегової лінії океану, в порівнянні з крайньою убогістю в фавелах на пагорбах за містом та злиднями у провінційних невеликих містах, в яких ніколи не було каналізації і електроенергії.

Бразилія є країною, де платять одні з найвищих у світі податків, але це жодним чином не впливає на покращення рівня і життя та інфраструктуру країни. Держава збирає щороку $ 1 трильйон податкових надходжень, але 40% від цієї суми неможливо відслідкувати.

Водночас Бразилія і надалі залишається дуже закритою економікою, щоб багаті олігархи не втратили свої переваги. Адже бразильські компанії можуть продавати свої товари тільки на внутрішньому ринку. Вони не здатні конкурувати за кордоном з тієї причини, що іноземці не будуть купувати їхню продукцію.

А оскільки внутрішній ринок дуже захищений, бразильські компанії можуть виставляти надмірно високі ціни на свою продукцію: одяг, електроніку, меблі, кухонну техніку, автомобілі. При цьому іноземні товари, завдяки надвеликим податкам на імпорт, не доступні для 99 відсотків населення. Джинси Levi Strauss, які коштують близько $ 30 в США, у Бразилії вже обходяться в понад 100 доларів.

Вигоду від такого протекціонізму отримують надзвичайно захищені від конкуренції бразильські компанії, оскільки вони можуть без конкуренції продавати свої низькоякісні і занадто дорогі товари. А розплачуватися за все це мусить пересічні бразильські клієнти, оскільки багатії і верхня частина середнього класу легко можуть дозволити собі тури за покупками до Майамі.

По суті вся нинішня система заточена на отримання бразильськими олігархами надприбутків від їхньої низької якості і дорогої продукції. А розплачуватися за цей протекціонізм мають споживачі, які витрачають значно більше, ніж коштують усі ці посередні товари.

Зрозуміло, що коли переможе Ділма Руссеф, то ситуація в Бразилії ні на йоту не зміниться. Та якщо б переміг Есіо Невес, то з’являється шанс на те, що Бразилія зможе поступово відкрити свою економіку, де діятимуть чіткі правила. На це все потрібен певний час (скажімо, 5 чи 10 років), аби бразильські компанії змогли підготуватися для конкуренції на світових ринках.

Від збільшення конкуренції виграють всі. Оскільки буде більший вибір, краща якість товарів, які продаватимуться за більш доступними цінами. І, при цьому, пересічні громадяни витрачатимуть значно меншу частину своєї заробітної плати на споживання, що дасть можливість відкладати певну частку зароблених коштів.

Зміни дуже потрібні, і якби переміг Есіо Невес, то він неодмінно мав би підняти ще й питання безпеки в Бразилії. Адже ця проблема стосується не тільки бідних верств населення. Представники вищого і середнього класу повинні облаштовувати захист свого дому, і бути вкрай обережними, щоб їх не було пограбовано чи навіть викрадено, коли вони пересуваються вулицями.

Вони змушені витрачати велику кількість ресурсів, щоб захистити свої помешкання, чи інвестувати в безпеку свого кондомініуму. У підсумку, хоча елітний клас заробляє величезні гроші, він повинен витрачати багато на свою безпеку. Тому кожен бразилець платить високе «мито» через заплутаність проблем, на які діюча влада не бажає звертати увагу.

Таким чином можна зробити висновок, що не дивлячись на те, що Бразилія потенційно могла б бути дуже багатою країною, а її населення жити заможно, нині вона величезна і неефективна держава, яка не здатна забезпечити основні потреби своїх громадян: охорону здоров’я, освіту, достатню кількість робочих місць та достойну оплату за виконану працю.

Щоб краще зрозуміти, що відбувається в Бразилії не можна ігнорувати той факт, що Ділма Руссеф є не чим іншим, як маріонеткою колишнього президента Луїса Лули да Сілви (так само, як Дмитро Медведєв був маріонеткою Володимира Путіна у президентському кріслі). Це сувора реальність. Бо Лула де-факто залишився президентом Бразилії, і із закулісся грає в таку ж точно гру, як і Путін.

Безсумнівно, Лула, Ділма Руссеф, Уго Чавес (не дивлячись, що його вже немає в живих) і Крістіна Кіршнер є ганьбою для Латинської Америки. Вони являють собою найгірший тип латиноамериканського популізму і кланового капіталізму. Ці популісти увічнили анахронічні політичні структури і архаїчну економічну політику, яка повинна була зникнути вже давно. Захоплення ними влади в Бразилії, Венесуелі і Аргентині є основною причиною, чому ці країни як і раніше застрягли серед країн третього світу, незважаючи на те, що вони дуже багаті на природні ресурси.

Сьогодні Бразилія має глибокі структурні проблеми. Образно кажучи вони є еквівалентні тим, які виникають в будинку, в залах якого посилилися щури. Логічний вихід із цієї ситуації може бути лише один: спочатку усунути щурів, і тільки вже після цього приступати до ремонту будинку…

http://gazeta.dt.ua/international/braziliya-potrebuye-nagalnih-zmin-_.html

Стаття надрукована в газеті «Дзеркало тижня. Україна» в дещо скороченому вигляді.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s