Чи здатен Ашраф Гані змінити Афганістан?

«Дзеркало тижня. Україна» №40, 31 жовтня 2014

Віктор Каспрук

Новий президент Афганістану Ашраф Гані розпочав виконання своїх обов’язків. Після кількох місяців тупикової ситуації, бойкотів та загрози поділу країни на два непримиренних табори місяць тому його було проголошено президентом Афганістану.

Але чи повною мірою усвідомлює Ашраф Гані, яка країна дісталася йому в спадок? Адже більшу частину свого професійного життя він провів поза межами Афганістану, здобуваючи ступінь доктора антропології в Колумбійському університеті, перш ніж стати професором в університеті Джона Хопкінса, а потім — працюючи у Всесвітньому банку. Не менш важливе питання — чи розуміє новий президент, які виклики він мусить подолати, щоб вивести Афганістан з кризи?

Ашраф Гані пообіцяв провести масштабні реформи, перебравши на себе владу від колишнього президента Хаміда Карзая. Однак чи зможе інтелектуал-президент використати теорію змін на практиці? Адже частина афганського населення вже втратила навіть надію на те, що їхня держава здатна рухатися шляхом до “одужання”, стабільності та покращення.

Ймовірно, президент Гані вірить, що йому вдасться коли не зламати племінні традиції, то принаймні домовитися про пом’якшення протистояння з тими ортодоксальними ісламістами, для яких усе замикається на релігійних догмах і потрактуваннях мусульманських законів на свою користь.

Попереду в Ашрафа Гані надзвичайно відповідальна й складна робота, яку потрібно провести так філігранно, щоб не зіпхнути афганську націю в прірву ще більш кривавого протистояння.

Усе це викликає багато сумнівів та нових запитань на тлі початку виведення військ США і НАТО з Афганістану. Тут американцям важливо не повторити помилки, якої вони допустилися в Іраку. Оскільки без масованої військової підтримки режим Гані не зможе протриматися довго.

Серед найсерйозніших викликів для нової влади варто назвати і обмаль кваліфікованих кадрів, без яких реформи неможливі. Тому одним із пріоритетних напрямів реформування країни стане спроба повернути назад афганців, котрі виїхали на Захід, отримали там освіту й відповідну фахову підготовку. Проте, щоб посісти державну посаду в Афганістані, необхідно сплатити великий хабар. І дуже сумнівно, що цю традицію вдасться швидко переламати.

В Афганістан було “закачано” мільярди доларів, чимало коштів пішло на навчання афганської поліції та армії, але це ще зовсім не означає, що нова влада зможе захиститися від чергового нашестя талібів, зможе розробити таку форму демократії, яка б підходила саме афганському народу.

Ісламісти досі не дозволяють афганським дівчатам отримати будь-яку освіту. Вони бояться, що освіта розширює права і можливості людей. Вони знають, що освіта примушує людей ставити незручні запитання, на які вони не зможуть дати задовільних відповідей. Але основне — освічених людей набагато важче контролювати.

Але й контролювати Афганістан уряду Ашрафа Гані буде дуже непросто. Західні союзники витратили час, життя своїх солдатів і великі кошти, по суті, мало що отримавши в далекосяжній перспективі. Таліби, як і раніше, нікуди не поділися. Влада в цій державі слабка й корумпована. Сам Афганістан, як і Ірак, розділений за етнічними ознаками.

Врешті-решт, не виключено, що після виведення військ союзників таліби, отримуючи фінансування своєї діяльності від наркоторгівлі, а зброю — від Пакистану, знову претендуватимуть на контроль над Афганістаном.

Проблема в тому, що афганці — переважно малоосвічені й малоцивілізовані люди, які швидко повернуться до своїх звичних і “нормальних” цінностей VІІ ст. та поведінки, щойно військ союзників не стане поруч із ними.

Таліби тільки й чекають свого часу і переміщуватимуться на стратегічні позиції, як тільки затихне ревіння моторів техніки західних військ, що полишатимуть свої колишні місця дислокації.

Стратегічна мета — допомогти афганському народу — постійно наштовхується на войовниче небажання значної частини населення взагалі щось змінювати у своєму житті. Тому весь парадокс проведення афганської кампанії полягає в тому, що не можна не втручатися, тоді як таліби ввергають країну в часи мракобісся ісламістського середньовіччя, — та водночас і втручання не дає поки що бажаних результатів.

У цій тривалій грі віра і племінні традиції спрацьовують таким чином, що втручання будь-якої організованої демократичної влади приносить успіх (і то часто лише локальний) на дуже малий відтинок часу. Бо спроба нав’язати західну структуру життя людям із глибоко закоріненими племінними звичаями і спадщиною завжди закінчується плачевно.

Фактично, Ашраф Гані добровільно взяв на себе зобов’язання успішно провести свій народ через мінне поле необхідних реформ в Афганістані. І суспільні сподівання на результати від його обіцянок нині дуже високі. Наразі багато що залежатиме від швидкого формування коаліційного уряду національної єдності, який зміг би розпочати рух країни шляхом гармонійного реформування Афганської держави.

Очевидно, одним із найперших пріоритетів нового президента стане боротьба з корупцією. Однак на цьому шляху на нього чигатиме чимало перешкод, адже дуже багатьох чиновників у роздутому бюрократичному державному апараті дотеперішня ситуація цілком влаштовує.

Тому навіть у соратників Гані, які цілком підтримують сенсаційний проект афганських змін, виникають побоювання, що він стартує в майбутнє, не знаючи достеменно, чи відкрита перед ним дорога, чи попереду знаходиться гігантська перешкода.

Схоже, президент і його західні союзники мали б зосередити увагу на згуртованості майбутнього уряду національної єдності як важливому чиннику швидкої реалізації обіцяних суспільству реформ. А це, своєю чергою, потребуватиме постійної фінансової й матеріальної допомоги з боку донорів, включно з підтримкою афганських сил безпеки.

Ашраф Гані мав би швидко розпочати реалізацію заявлених ним планів — боротьбу з корупцією, конституційну реформу, вдосконалення виборчої системи. Водночас він повинен уникати односторонніх рішень і дій, які б відчужували його партнерів у новому коаліційному уряді.

При цьому слід мати на увазі, що політика й економіка в Афганістані часів перехідного періоду тісно взаємопов’язані. Економіка нерозривно пов’язана з політичною стабільністю, безпекою та зміцненням державних структур. Бо слабка економіка, при якій поширена бідність, аж ніяк не сприятиме стабілізації в країні. Водночас економічне зростання здатне забезпечити нові робочі місця і продовольчу безпеку, які лежатимуть в основі переходу від військової до ринкової економіки.

Чи здатен президент Ашраф Гані змінити Афганістан? Очевидно, відповідь може бути “так”, якщо він виправдає надії, які покладають на нього афганці. Бо, як наголосив один афганський експерт: “Наш народ страждає від нестабільності та бідності. Я сподіваюся, що Ашраф Гані зможе принести мир і верховенство закону до Афганістану”.

kaspruk@hotmail.com

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s