«Дикі люди»: чи можливо вирішувати проблеми безхатченків?

Київ 1

Віктор Каспрук

Проблема безпритульних – явище для України не нове. Ті, хто не має постійного місця проживання, потрапляють у цю ситуацію з різних причин. Але наслідок той самий: людина випадає з соціального цивілізаційного поля.

Брудні, забрьохані, голодні, бездомні. Вони можуть викликати різні почуття: жаль, співчуття, осуд чи огиду. Одні втратили своє колишнє житло внаслідок своєї довірливості, інші – в силу випадковості, а часто-густо безхатченками стають ті, хто відбувши свій термін ув’язнення, були виписані зі своєї квартири родичами.
Особливо масовими стали афери з квартирами пристарілих пенсіонерів, яких різними методами спонукали підписати документи про відмову від свого права на житло, а потім вже «законним» шляхом просто викидали на вулицю.

Існували й інші схеми. Наприклад, отримати від людини розписку про позику, а потім через підкупленого суддю спробувати забрати у неї квартиру.

Квартира відомого українського літературознавця Леоніда Махновця після його смерті його вдовою Галиною Семенівною була відписана… міліціонеру. І онука Махновця в українському суді так не і не спромоглася довести, що вона є ближчою ріднею, ніж той міліціонер.

Та існує й інша категорія безхатченків. Це професійні волоцюги, котрі знайшли своє соціальне середовище серед собі подібних.

Вони стають «дикими людьми» київських вулиць, гуртуються, разом шукають їжу, збирають пляшки, папір і метал по смітниках. Десь їм двірники дають заробити, десь щось украдуть.

Провести грань між волоцюгами і вимушеними безпритульними

Колишній мер Києва Черновецький досить своєрідно намагався підійти до проблем безпритульних. Він міг на центральному вокзалі задля самопіару влаштувати роздачу каші з сосисками. Він також відкрив благодійну їдальню для підтримки соціально незахищених і безпритульних громадян.

У той же час «пастир» Сандей з церкви «Слово віри», під крилом Черновецького, гіпнозом та молитвами збирав паству, яка сама добровільно віддавала його церкві свою нерухомість.

Та якщо ми дійсно наближаємося до європейських цінностей, то притулок і безкоштовна їдальня повинні бути в кожному нашому місті. Й ніхто не повинен робити на тому піару.

Однак необхідно провести чітку грань між волоцюгами і вимушеними безпритульними. Бо коли серед перших чимало ледацюг і нероб, то серед вимушених безпритульних (у більшості випадків), простежуються складні долі довірливих, наївних і порядних людей, що стали жертвою трагічних життєвих обставин.

Тому проблема безпритульних мусить розглядатися в комплексі і диференційовано: тим, хто вимушено став жертвою обставин, необхідно надавати соціальне житло без права приватизації. А для професійних волоцюг має бути розроблена цілісна програма соціальної реабілітації, і вже після цього можна буде розглядати питання про повернення їх у соціум.

Диференціація і поділ безпритульних на тих, кому необхідно надати комплексну допомогу для якнайшвидшої соціальної реабілітації і тих, хто потребує тимчасової ізоляції від суспільства має відбутися за критеріями готовності цих осіб до змін. Крім того, існують ще люди, котрі мають більші чи менші психічні відхилення. Якщо вони не небезпечні для оточуючих, то до спеціалізованих клінік їх не беруть. І це також велика проблема, яку слід розв’язувати.

«Український фонд безхазяйного житла»

Для вирішення проблеми безпритульних можна запропонувати різні шляхи. Зокрема, неоформлена за три роки після смерті власника спадщина – нерухоме майно – переходить у власність держави. І такого житла багато по селах і містечках. Часто такі будівлі просто рік за роком руйнуються, шибки вибивають хулігани, а стіни розбирають на цеглу.

Однак, часто бездомних притягають до себе великі міста, де скупчилося багато народу. Чимало з них не привчені до фізичної праці, й просто не бачить себе поза містом.

Та якщо бомжі-бродяги за своєю природою втягуються у таке життя і їх важко переконати вийти з цього стану «дикої людини», то тих, хто втратив своє житло через свою необачність чи наївність, або ж через старання «добрих» родичів, у більшості випадків, можливо повернути до нормального життя.

Я знаю реальний випадок, коли чоловіка, якому вже було чимало за 60 років, його сімейство «кинуло» на квартиру. Усі його спроби знайти законним шляхом справедливість закінчилися безрезультатно. Але цей чоловік не спився і не опустився. Деякий час він жив у гаражі, а пізніше, через знайомих, знайшов собі невеликий будиночок і виїхав у село, де успішно живе і працює.

Проте є й інша категорія безпритульних, які опиняються на вулиці через втрату роботи. В основному це люди з провінції, які їдуть шукати роботу до великих міст. Та коли їх черговий заробіток закінчується, вони, не маючи можливості оплачувати тимчасове житло, йдуть на вулицю.

Наразі вирішення проблеми безпритульності в Україні є обов’язком держави, основними напрямами правової політики якої мають стати подальше реформування системи нормативно-правового забезпечення захисту цієї неблагополучної категорії громадян.

Але тут велику роль має відіграти і муніципальна влада. Адже її місія полягає в тому, щоб поліпшити якість життя кожної людини, здійснити гармонізацію прав і свобод громадянина з інтересами держави та суспільства. Чим реалізовується принцип сучасної соціальної демократичної держави, в якій найвищою цінністю є людина, її права і свободи.

Для вирішення проблем безпритульних слід створити «Український фонд безхазяйного житла», де зафіксувати всю наявну інформацію про покинуті і безхазяйні будинки та квартири по всій Україні. Після цього можна буде говорити про його ремонт, доведення до стану можливості проживання та розподілення наявного житла між тими, хто його гостро потребує.

Велику роль у соціальній адаптації здатні відіграти місцеві священики.

Процедура надання такого соціального житла може бути наступною: громадянин звертається до працівників цього фонду, ті підшуковують йому різні варіанти, і, в разі його зацікавлення, надають направлення у місцеві органи влади для отримання цього житла.

Проблема полягає в тому, що більшість людей, які мають стабільний рівень життя, ставляться до безпритульних з відразою, виводячи їх за рамки соціуму і думаючи, що з ними такого трапитися не може ніколи. Одні їх воліють не помічати, деякі жаліють, а більшість просто не замислюється над тим, що серед цих людей зустрічаються не тільки «закінчені» алкоголіки, а й але й інтелігентні в минулому люди, в яких просто трагічно склалось життя.

Зрештою потрібно, щоб суспільство дало кожному, хто потрапив в біду, шанс. Щоб безхатченко зміг знову стати повноцінним громадянином, якщо він того захоче і готовий прикласти до цього зусилля. Адже значна частина таких бомжів здатна відновити свою дієздатність, і за певних зусиль вони ще можуть приносити користь суспільству.

Позитивний досвід допомоги безпритульним

За попередніми даними, в Україні понад 14 тисяч безпритульних, але реально їх набагато більше. За неофіційною статистикою, лише в Києві 20 тисяч бездомних. Адже офіційна статистика враховує тільки тих, що потрапили до державних установ: приймальників-розподільників, лікарень, будинків соціального піклування тощо.

Проте варто говорити і про позитивні випадки вирішення питання безпритульних. Так, у Києві створено центр для безпритульних. Всеукраїнський Благодійний Фонд «Соціальне партнерство» проводить велику роботу в цьому напрямку. Як наголошує керівник проектів ВБФ «Соціальне партнерство» Денис Горін: «Все організовано досить просто. Є номер гарячої лінії, на яку будь-яка бажаюча людина може зателефонувати, коли бачить, що на вулиці бездомному необхідна допомога. Це номер 067-911-7-911. Таким чином можна викликати бригаду служби порятунку.

Ми не відмовляємо будь-якій людині, який опинилася на вулиці і потребує допомоги. Ми можемо надати конкретні соціальні послуги. Якщо людині потрібна кваліфікована медична допомога, то ми радимо викликати медичну допомогу або ж робимо це самі, прибувши на місце.

На місці порятунку бригада надає первинні соціальні послуги — це гаряча їжа, чистий одяг, консультація на соціальні теми. Якщо людина потребує транспортування в соціальний центр, де їй нададуть більш розгорнутий спектр послуг, то її перевозимо».

Не менш позитивним є досвід роботи з безпритульними у Львові. Так, у «місті Лева» вже не перший рік успішно діє Львівська ГО «Спільнота взаємодопомоги «Оселя». Можна сказати, що вона є прикладом роботи з бездомними в Україні. Це центр соціальної реабілітації, в якому працюють і живуть 57 безхатченків. Щотижня ГО «Оселя» роздає їжу, одяг і проводить соціальні консультації для 100 осіб у центрі міста. Нещодавно вдалося надати житло 15 людям у соціальному гуртожитку.

Львівська «Спільнота взаємодопомоги «Оселя» діє під лозунгом «Допоможіть нам допомагати іншим» та реалізує програму «Даруйте друге життя речам, які вам більше не потрібні!». «Оселя» збирає від населення для подальшого використання та допомоги іншим їжу, медикаменти, меблі, одяг, побутову техніку, предмети домашнього вжитку.

Наведені приклади доводять, що вирішувати проблеми безхатченків можливо, якщо ставитися до цього відповідально і не відкладати давно назрілу проблему на потім. Хоча повністю забрати бездомних з вулиць буде важко, бо для декого бродяжництво стало стилем їхнього життя і змінювати його вони не бажають.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s