Між возз’єднанням і приєднанням. Кіпр вступає у фазу нових очікувань

«Дзеркало тижня. Україна» №15, 24 квітня 2015

Віктор Каспрук

Вибори у невизнаній Турецькій Республіці Північного Кіпру не вдалося провести в один тур. Таким чином, до другого туру виходять чинний президент Дервіш Ероглу, який отримав 28% голосів виборців, і незалежний лівий кандидат Мустафа Аканджи, якого підтримали 27%.

Після першого туру Дервіш Ероглу і Мустафа Аканджи почали активно вести переговори з іншими кандидатами, намагаючись заручитися їхньою підтримкою. Особливо — чинного спікера парламенту Сібель Сібер (яку підтримали 22% виборців) та незалежного кандидата і перемовника з кіпрської проблеми Кудрета Озерсая ( 21%).

Дервіш Ероглу закликав виборців інвестувати в його “досвід і повірити, щоб захистити свої права у зв’язку з відновленням мирних переговорів”. Головне, за його словами, “підтримати майбутнє Турецької Республіки Північного Кіпру та продовжити гарантії Туреччини, а не тих, хто веде до шляху імміграції. Народ має обрати того, кому довіряє”.

У 2014 р. переговори щодо об’єднання Кіпру та створення федеративної держави (посередником на яких виступила ООН), “спіткнулися” на питаннях поділу влади і повернення власності тисячам біженців, котрі залишили свої будинки в 1974 р. після турецького вторгнення.

Нині ж схоже, що від двобою “політичних гладіаторів” — Д.Ероглу та М.Аканджи — залежатиме, яким шляхом піде далі Північний Кіпр. Бо хоча, з одного боку, об’єднання було б вигідне як турецькій, так і грецькій громадам, але остання аж ніяк не може погодитися з тим, що під час окупації Туреччиною було завезено 160 тис. “нових громадян”, тоді як на момент вторгнення загальна чисельність турецького населення Кіпру становила тільки 18% (110 тис.). Сьогодні чисельність турків на Кіпрі вже сягнула 295 тис. чол.

Греки-кіпріоти вважають цих “пришельців” незаконними іммігрантами, і тому, якщо справді виникне реальна можливість об’єднання двох штучно розділених громад, відразу ж постане закономірне питання: на якій основі об’єднуватись? Варіантів можливого вирішення кіпрської проблеми небагато.

Перший: залишити все як було, але при цьому вдавати, що переговорний процес триває. Другий: розпочати процес об’єднання на тих чи інших засадах, але при цьому всі, хто приїхав на територію Північного Кіпру після турецької окупації, мусять повернутися додому. Очевидно, що на таке масове “повернення” Анкара явно не готова погодитися, і тому цей варіант можна розглядати лише як теоретичний. Третій: поділ Кіпру за лінією розмежування сторін конфлікту і приєднання його двох третин до Греції, а однієї третини — до Туреччини. Четвертий: об’єднати населені турками і греками частини острова у “двозональну” федеративну державу.

Всі наявні варіанти вирішення кіпрського питання мають великі ґанджі, і якби все було так просто, то ця проблема вже б давно була вирішена. Втім, якщо найбільше голосів виборців у другому турі отримає Мустафа Аканджи, що цілком прогнозовано, то переговори про об’єднання набудуть нового імпульсу, адже він є прихильником возз’єднання з Республікою Кіпр.

У цьому сенсі важливим чинником знову стає те, що торік було однією з причин буксування мирних переговорів, — виявлення спірних офшорних родовищ газу. Ці нафтогазові родовища, за одного чи іншого підходу, цілком здатні стати об’єднавчим або роз’єднуючим фактором на майбутніх мирних переговорах. Оскільки тут уже починають діяти геополітичні чинники.

Варто пригадати, що 2011 р. на шельфі Середземного моря було розвідано велику кількість нафти та газу, поклади яких розміщені на територіях, прилеглих до Ізраїлю, Кіпру й Лівану. До цієї групи нафтогазових родовищ входять і перспективні родовища грецької морської зони “Геродот” та морської зони Кіпру і Єгипту. Причому запаси родовища “Афродіта”, що поблизу берегів Кіпру, оцінюються геологами в 116 млрд кубометрів.

Ці потенційні запаси газу, підконтрольні Республіці Кіпр, не можуть не цікавити Турецьку Республіку Північного Кіпру. Адже у разі об’єднання або федералізації поділених між общинами територій Кіпру ці родовища вважатимуться спільною власністю всього острова, і Північний Кіпр претендуватиме на енергетичні дивіденди.

Хоча надалі все залежатиме від того, хто стане президентом турецької частини Кіпру. Бо в разі перемоги Мустафи Аканджи цілком реальним є компромісне рішення між турками-кіпріотами і греками-кіпріотами, яке може полягати в тому, що при федеративному статусі об’єднаного Кіпру відбуватиметься ротація керівництва острова.

Якщо, наприклад, на одну каденцію (після загальних виборів) владу в Кіпрі отримує президент-виходець із грецької общини, то прем’єр-міністром обов’язково має стати турок-кіпріот. І навпаки — коли країну очолить етнічний турок, то прем’єром мусить стати грек-кіпріот. Причому кабінет міністрів формуватиметься за пропорційним принципом.

Розглядаючи кіпрське питання, слід брати до уваги і російський чинник. Адже московські правлячі еліти вже перекачали через кіпрські офшори сотні мільярдів доларів. Однак не тільки це приковує пильну увагу Кремля до острівної країни. Кіпр — ідеальний інструмент для реалізації намагання Росії розколоти єдність Європи в українському питанні. Крім того, острів дає Кремлю можливість стати основним гравцем на Балканах і Близькому Сході, причому Москва використовує “православний чинник” як вагомий аргумент у цій геополітичній грі.

Проте не менш важливе для Кремля і географічне розташування цієї країни. Адже Кіпр розміщується на перехресті Європи, Азії та Африки, де стикаються європейське християнство і близькосхідний іслам. У цьому сенсі Росії невигідне об’єднання Кіпру, оскільки в умовах постійної невизначеності греки-кіпріоти вважають Москву своїм союзником і важливим дипломатичним захисником від можливого турецького вторгнення, який до того ще й постачає Кіпру зброю.

Аналіз раціональності поведінки всіх зацікавлених сторін свідчить, що Туреччина, Кіпр і його союзники (зважаючи на поточні міжнародні зусилля, спрямовані на врегулювання кіпрської проблеми) мали б бути готовими до серйозних і болісних для себе компромісів.

Таким чином, цілком можна говорити, що кіпрський конфлікт входить у складну фазу нових очікувань, коли розірвати порочне коло цієї тупикової гри буде можливо лише з урахуванням інтересів іншої сторони. Адже досі простежувалася стратегія, що зовсім не була спрямована на досягнення компромісного рішення.

Якщо серйозно обговорювати створення “двозональної” федеративної держави, то у жодному разі не вдасться оминути питань, яка ж територія має перебувати під управлінням грецької і турецької громад, економічної життєздатності та продуктивності і принципів землеволодіння. Не менш важливі й питання принципів пересування населення острова, права на повернення та права власності, повноважень і функцій Центрального федеративного уряду, що надзвичайно важливі для повернення єдності країни.

Напевно “каменем спотикання” буде і статус турецьких колоністів, завезених на територію Кіпру незаконно. Це питання мало б стати додатковим предметом переговорів між двома сторонами, оскільки навряд чи вдасться тепер усіх їх перемістити назад на територію Туреччини. Однак якщо підходити до цієї проблеми диференційовано, то має бути вироблений алгоритм політичного рішення, хто з них матиме право залишитися на кіпрській території.

Розглядаючи кіпрське питання, слід брати до уваги, що тут дуже багато залежатиме від того, яку позицію на переговорах займе турецька сторона. Адже Туреччина Ердогана, як і Росія Путіна, стала дестабілізуючою силою в цьому регіоні. І якщо сторонам конфлікту не вдавалося домовитися в часи попереднього керівництва Туреччини, то в часи правління ісламістів це питання значно ускладнюється.

Поєднання турецького націоналізму, османської ностальгії та ісламських імпульсів змістили прозахідну траєкторію, штовхаючи Анкару до агресивної позиції в регіональних питаннях. Туреччина зацікавлена у встановлені свого контролю над природними газовими родовищами у Східному Середземномор’ї, щоб зменшити енергетичну залежність від Росії та Ірану. Та й це могло б дати їй можливість стати енергетичним мостом на Захід.

Тому, хоч навряд чи Анкара наважиться на повторення вторгнення на Кіпр, не можна виключати, що енергетичний фактор цінності цих територій підштовхуватиме Туреччину до втягування тим або іншим чином Кіпру у фарватер своїх геополітичних інтересів.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s