Чи здатен Пакистан приборкати ісламських терористів?

Віктор Каспрук

Через рік після того, як армія Пакистану почала наступ у північно-західному племінному поясі країни, кількість смертей пакистанців від терористичних атак зменшились до мінімальної за останні вісім років. Але необхідні додаткові зусилля, перш ніж країна зможе змінити свою репутацію провідного інкубатора ісламістського войовничості.

Але чи зможе Пакистан повноцінно боротися з терором, якщо його розуміння цієї проблеми, як і раніше, є неоднозначним? І якщо б у Ісламабаді спромоглися провести референдум про причини терору в Пакистані, то якою б була відповідь на питання, хто винен: ісламські екстремісти чи іноземні змовники?  І чи світогляд пакистанських ісламських партій, котрі виступили проти терору, ближчий до терористів чи тих, хто веде боротьбу з терором?

Для того, щоб відповісти на питання – чи здатен Пакистан приборкати ісламських терористів, потрібно визначитися з тим, яким сьогодні є світогляд Пакистану і його амбіції в сучасному світі.

Адже чи не занадто довго затягнувся перехідний період? То ж чи Пакистан хоче стати сучасною реформістською державою, метою якої є сприяння розвитку демократії і досягнення підвищення добробуту свого народу, чи його зверхники прагнуть до ісламістсько-експансіоністського   державного устрою, мріючи про халіфат, завоювання територій і перемальовування карти світу?

Чи пакистанська держава  буде посередником між релігійним та секулярним світоглядами, щоб допомогти кожному громадянину на практиці вільно реалізовувати свої переконання без шкоди для інших, або ж, діючи зі схвалення релігії, просуватиме певну систему переконань? Чи релігія допоможе людині найти індивідуальне керівництво для спасіння, або стане інструментом колективного контролю?

Тому без визнання, що проблема поширення тероризму в Пакистані пов’язана з релігійним фактором, і усвідомлення того, що частина пакистанського суспільства співчуває мусульманським терористам і їхньому світогляду, важко ефективно боротися з тероризмом.

У теорії здається, що підрізати коріння ісламського тероризму не так і важко. Потрібно тільки, аби Пакистан став світською державою, і як національна держава, відокремив релігію від держави. Але за сучасних пакистанських реалій поділ держави і релігії об’єктивно є неможливим. Оскільки, від самого початку Пакистан засновувався, як ісламська держава.

Тому лише самі мусульмани можуть покращити ситуацію, починаючи протистояння проти культури насильства. І жодна допомога із зовні не зможе виконати це завдання за них.

Захід почав рухатися вперед, коли деякі християнські вчені почали сумніватися у воскресінні Ісуса після того, як він був розп’ятий, але ці вчені не були вбиті. Іншими словами прогрес на Заході став можливим, коли християни почали відноситися терпимо до ставлення під сумнів основних християнських вірувань.

Те ж саме стосується і мусульманського світу. Є мусульманські вчені, які ставлять під сумнів твердження, що Коран є словом Бога. День, коли цим скептикам дозволять  відкрито і публічно висловлювати ці свої погляди, стане часом просування мусульман по шляху прогресу.

Проблема в тому, що більшість, так званих помірних мусульман, не зробили нічого для боротьби з екстремістською ідеологією в ісламі. І через це меншості вдається нав’язувати свої фундаменталістські погляди. Тому провідним інтелектуалам мусульманського світу необхідно  переосмислити роль і місце  ісламу в сучасному світовому контексті.

Іслам  для багатьох у Пакистані – це спосіб життя, але він не повинен прописувати і нав’язувати свої догми на всіх  сегментах соціально-політичної, економічної та фінансової дійсності в країні.

Проблема ускладнюється ще й тим, що ісламський тероризм став прибутковим бізнесом для тих, хто використовує його у своїх цілях. Ісламські фундаменталісти стали закритим, замкнутим саме на себе середовищем, в якому діють, по суті, закони мафії.

Ісламісти присвоїли самочинно собі роль освячених вірою посередників між Богом та іншими віруючими, і тому їхній релігійний фанатизм потребує підкріплення своєї «обранності» терактами, звірствами і насильством.

Та варто звернути увагу на саму назву цієї країни. Бо поки вона й далі називатиметься Ісламською Республікою Пакистан, надії хоча б на обговорення питання про поділ релігії і держави залишається небагато.

Іслам складає певну складну комбінацію взаємопов’язаних поглядів та уявлень, де політична система вбудована в саму релігію.  Таким чином, неможливо відокремити Пакистанську державу від релігії, бо в такому разі, подібний поділ призведе до заперечення принципів самого ісламу.

У Пакистані релігія використовується в політичних цілях, а політичні лідери часто тісно пов’язані (хоча й не декларують цього) з релігійними лідерами. Цей своєрідний симбіоз і призводить до наслідків, коли терористи відчувають себе безкарними.

І мають бути зроблені серйозні і дуже рішучі кроки, щоб врятувати Пакистан і його майбутні покоління від впливів релігійних екстремістів.

Наразі Пакистан, як держава існує вже 68 років. А що є основою будь-якого цивілізованого суспільства? Якщо не святість людського життя, то принаймні питання  гарантування  його безпеки.

З моменту заснування Пакистанської держави в 1947 році, сотні тисяч людей загинули там насильницькою смертю чи зникли безвісті. І навіть школярі у школах не є в безпеці, не говорячи вже про етнічні і релігійні меншини, яких дуже просто оголосити «невірними», і після цього вже можна робити з ними усе, що завгодно.

Якщо пакистанці бажають прорвати замкнуте коло релігійного насильства, то Пакистан мав би проголосити себе світською державою і основою його функціонування мали б стати лише світські закони.

Можна заперечити, що в Пакистані вже є закони, але вони або ігноруються, або не реалізуються. Світські закони мають розроблятися без участі релігії, і в світлі нинішньої ситуації в Пакистані, котра потребує поліпшення, центральною особою має стати людина. Релігія є особистим вибором кожної людини, і вона не мусить мати жодного впливу на управління державою.

Сучасний розвиток держави неможливий без спільних зусиль усіх релігій, і уряди країн, котрі до цього прагнуть, повинні бути на однаковій відстані від усіх релігій. У іншому випадку, країна втрачає меншини і їх таланти та скочується назад. Розділення держави і релігії є обов’язковим, якщо ви хочете бути прийняті всерйоз у цьому світі.

Пакистан не вдався, як нація заснована на ісламі. Бо всерівно його ідентичність (від якої пакистанці формально нібито відмовилися) близька до індійського культурного континууму, як в Бангладеш чи Шрі-Ланці.

Індійська субкультура все одно пробивається через ґрунт ісламських нашарувань, в чому й прослідковується роздвоєність пакистанської нації і її намагання підмінити етнічне коріння релігійним фанатизмом й войовничістю.

І тільки тоді, коли субкультурна гордість буде якимось чином відновлена і сприйматиметься, так же нормально і закономірно, як це притаманно синдхам чи белуджі, тоді можливе, хоча б часткове повернення до свого історичного коріння.

Втім, через рік після того, як Пакистан «пішов на війну» з ісламськими терористами, його здатність приборкати ісламістів залишає сумніви. Хоча фінансова допомога підштовхнула пакистанське керівництво до кроків у правильному напрямку, але це ще далеко не все.

Необхідно, щоб громадськість країни сама прагнула до змін, а силові структури швидко реагували і упереджували можливі атаки терористів. Також необхідно змінити пакистанський менталітет терпимості до релігійного екстремізму, який є першопричиною усіх негараздів в Пакистані.

Поки Пакистан продовжуватиме використовувати тероризм для досягнення своїх іредентистських цілей, доти він страждатиме від триваючих нападів бойовиків-джихадистів, яких він сам і створив.  І лише відмовившись від самогубної політики і вивівши свої війська з окупованої ним частини Кашміру, Ісламабад може припинити процес самовідтворення терористичних угрупувань.

Адже поки Пакистан не ліквідує групи бойовиків, які мають багаторічну історію проведення терористичних атак на території Індії, говорити про приборкання терористів не приходиться.

Пакистанська державна система настільки застаріла і зношена, що їй дуже важко протистояти викликам войовничих ісламістів.

Однак, ситуація в регіоні ускладнюється ще й тим, що Пакистан  ядерна держава, і найбільшою загрозою в Південній Азії є те, що в разі виникнення непередбачуваних обставин, ядерна зброя може потрапити до рук терористів.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s