Звернення Туреччини до НАТО ставить багато запитань

Віктор Каспрук

На 28 липня відбудеться позачергове засідання Північноатлантичної ради, на якому зберуться посли з усіх 28 держав-союзників по НАТО. Ця зустріч скликається на прохання Туреччини, відповідно до статті 4 Договору, за якою будь-який член НАТО може попросити про проведення консультацій, якщо він вважає, що існує загроза його територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.

Туреччина попросила про цю зустріч у зв’язку з серйозністю ситуації після жахливих терактів у останні дні, а також для того, щоб інформувати союзників про заходи, які вона приймає.

Це дуже серйозне рішення Анкари. Адже варто пригадати, що останнє таке засідання скликала Польща на початку березня 2014 року з приводу агресії Росії проти України.

Очевидно, що Туреччина чекає на підтримку НАТО в боротьбі з тероризмом, оскільки терористи вже знаходяться не тільки біля її кордонів, а й і біля кодонів НАТО.

Теракти на території Туреччини здійснювали представники Робітничої партії Курдистану (РПК). У такому разі турки намагатимуться довести своїм союзникам на засіданні Північноатлантичної ради, що «Ісламська держава» та РПК – це дві найбільші на сьогодні для неї загрози.

Туреччина вже неодноразово заявляла, що вона не допустить утворення на території Сирії незалежної Курдської держави. І тому можна зробити припущення, що в Анкарі вирішили поєднати в одне ціле терористів з «Ісламської держави» і РПК та спробувати ліквідувати їхні бази під час однієї потужної військової операції.

Та тут виникає одна дуже серйозна колізія, якщо з ІДІЛ все зрозуміло, і в ЄС подібні силові акції проти неї звичайно підтримують, то Європа не готова до однозначного вирішення таким чином «курдського питання».

Можливо, що не варто поспішати з висновками, але можна зробити припущення, що усі ці останні антикурдські дії, є складовою куди більшої турецької геостратегічної комбінації?

У такому разі, чи не існують якісь певні таємні домовленості між президентом Туреччини Реджепом Ердоганом та Путіним, яких вони досягли під час візиту Путіна до Анкари у грудні минулого року?

І якщо це припущення є правильним, то Путін міг цілком пообіцяти Ердогану (в обмін на певну політичну підтримку), що він підтримає вирішення сирійського питання без урахування інтересів сирійських курдів.

Таким чином, чи не може Туреччина бути втягнутою у війну на своїх кордонах? І тут необхідно звернути увагу на декілька факторів, які якимось дивним чином збіглися.

Отже: «Ісламська держава» вперше відкрила вогонь по турецькій території; представники Робітничої партії Курдистану (РПК) знову вдались до насильства на території Туреччини; вперше Туреччина провела повітряну операцію проти ІДІЛ; Туреччина знову відкриває свою авіабазу Інджірлік для американських військових літаків.

Давайте спробуємо розібратися, що відбувається. Як заявив прем’єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу: «Туреччина не була і не буде частиною будь-якої війни». Тобто в Анкарі, як і раніше, дотримуються концепції «захисту», або «активної оборони»?

Відповідно до неї, Анкара завдає удару тільки тоді, коли існує загроза, що спрямована на неї. Таким чином, із заяви Давутоглу, можна зрозуміти, що цей принцип буде збережено.

Проте, не можна не звернути увагу, що водночас прем’єр Ахмет Давутоглу наголосив на тому, що військові операції проти «Ісламської держави» в Сирії і цілей РПК в Іраку «змінили регіональну гру».

«Зараз існують нові умови», – підкреслив Давутоглу, – І хоча вони не призвели до зміни парадигми, ми хочемо, щоб усі зрозуміли, що ці нові умови, котрі створені нашими операціями в Сирії та Іраку, мали б призвести до перегляду їхніх власних позицій. Я маю на увазі, що готовність Туреччини ефективно використовувати свою силу, може призвести до наслідків, котрі можуть змінити гру в Сирії, Іраку та в усьому регіоні».

Та якщо Туреччина планує змінювати «гру в усьому регіоні», тоді навіщо їй консультації з Північноатлантичною радою? Коли база Інджірлік відкрита для американських військових літаків, всі дії і так координуються з США, а Анкара нібито і не планує більших військових операцій?

Тут можна розглянути декілька сценаріїв. Перший: Туреччина прагне отримати колективну згоду НАТО на своє наземне вторгнення на територію Сирії і Іраку. Оскільки, за ситуації, котра реально виникла на більше вона явно не може розраховувати. Адже колективна громадська думка у західних державах-членах НАТО буде проти будь-якого втручання у війну з ІДІЛ.

Другий: звертаючись до НАТО Анкара хоче спровокувати цим колективним обговоренням ситуацію, за якої Сполучені Штати вимушені будуть відмовитися від своєї підтримки курдів.

Ймовірно, що в Туреччині прийняли рішення вирішити «курдське питання» поставивши поза законом не тільки Робітничу партію Курдистану, а й Демократичну партію Курдистану (ДПК), на чолі з президентом автономного Іракського Курдистану Масудом Барзані.

Таким чином, Туреччина не тільки намагається протидіяти фактично вже створеній Курдській державі на території іракського Курдистану, а й не хоче дати хоча б найменшого шансу приєднатися до неї сирійському Курдистану.

Тому не можна виключати, що саме у липні 2015 року Анкара, під прикриттям операції проти ісламських терористів з ІДІЛ, робить спроби убезпечити себе від курдського сепаратизму.

І тут ми підходимо до дуже важливого моменту, коли прослідковується намагання Туреччини змінити ситуацію не лише на Близькому Сході, а й очевидна спроба підняти свій рейтинг, пробуючи зіграти не лише в суто регіональну, а в гру, яка прямим чином впливатиме на геополітичну ситуацію в світі. Саме для цього Анкара намагається використати на свою користь курдське питання.

Роблячи вигляд, що він не бажає боротися проти «Ісламської держави» і приєднуватися до коаліції проти ІДІЛ, насправді турецький уряд розпочав військові дії проти ІДІЛ і Робітничої партії Курдистану. Крім цього, приступивши до внутрішньої операції проти «всіх видів терористичних організацій».

Не виключено, що Анкарі вже вдалося досягти незадекларованої угоди з Вашингтоном, за якою у Туреччини вивільняються руки для боротьби з РПК, в обмін на більш рішучу турецьку підтримку у боротьбі з терористами з «Ісламської держави». А одним із головних елементів цієї домовленості та отримання серйозних поступок від американців у курдському питанні, є надання дозволу США на використання бази Інджірлік.

Якщо це дійсно так, то ми є свідками процесу примирення між Сполученими Штатами і Туреччиною після досить тривалого періоду погіршення відносин.

Тим не менш, реальність може виявитися ще більш складною, хоча все проаналізоване раніше є важливими факторами політичної мотивації Анкари.

Адже включення в боротьбу з ІДІЛ несе не тільки можливість одночасно придушити Робітничу партію Курдистану, а ще й дає президенту Ердогану певний карт-бланш на придушення внутрішньої опозиції.

Також однією з причин, з якої турецький уряд вирішив змінити свою політику щодо «Ісламської держави», може бути й те, що існує тиск з боку західних союзників, які вимагають від турків активізації участі у цьому проекті.

До того ж, не останнім чинником стало і те, що підписання угоди Заходу з Іраном ослаблює поле для політичних і економічних маневрів Анкари та нагадує турецькому керівництву про його обмеження в регіональній політиці.

І якщо усі попередні припущення з приводу спонукальних мотивів Туреччини у боротьбі з «Ісламською державою» вірні (і нарешті турецька влада почала сприймати ІДІЛ в якості зовнішньої і внутрішньої загрози своїй безпеці), то режим Ердогана намагатиметься використати цю зміну політики, як шанс для придушення курдів. Використовуючи «курдське питання», як складову частину своєї війни з тероризмом.

Адже протягом тривалого часу (незважаючи на триваючий так званий «мирний процес»), турецька правляча Партія справедливості і розвитку зверталася до своїх західних союзників с пропозиціями визнати боротьбу Туреччини проти Робітничої партії Курдистану в рамках «боротьби з тероризмом в регіоні».

Та якби там не було, звернення Туреччини щодо проведення позачергового засідання Північноатлантичної ради ставить більше питань, ніж дає відповідей. І головне у тому, що усі ці, часто перезрілі питання, у принципі однозначних рішень мати не можуть.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s