Про чотири нестандартні методи або Як поліція має зберегти довіру і повагу киян

“День” №157, 2 вересня, 2015 

Віктор Каспрук

Розгортання в Києві нової служби патрульних поліцейських дає надію на те, що вони не стануть реінкарнацією колишніх даішників і чергових «мєнтів». На цих хлопців і дівчат сьогодні покладено великі й обґрунтовані надії, вони отримали величезний кредит довіри. Це засвідчують свіжі дані соціологів.

У рамках моніторингу ставлення українців до реформ Інформаційно-аналітичний центр RATING Pro дослідив ставлення до патрульної поліції у столиці. Згідно з результатами дослідження, 82% киян підтримують створення поліції у місті, не підтримують — лише 8%. 69% очікують, що у зв’язку зі створенням патрульної поліції рівень безпеки у столиці покращиться, 19% вважають, що все залишиться на колишньому рівні, 2% — погіршиться. 42% очікують, що у зв’язку зі створенням нової патрульної поліції рівень боротьби з корупцією покращиться, 38% вважають, що все залишиться на колишньому рівні, 4% — погіршиться.

Дуже важливо зберегти і наростити цей високий рейтинг, щоб позитив від професійної діяльності нової поліції був видимий кожному киянину. Як це зробити? Хочу запропонувати кілька акцій, призначених підтримати довіру до патрульної поліції, і зробити її рейтинг стабільно високим.

Запровадження системи нестандартних методів роботи з людьми могло б дуже придатися новій службі патрульних поліцейських на наших київських вулицях.

ПЕНСІЙНИЙ ПАТРУЛЬ

Один мій знайомий більш ніж 25 років тому емігрував до Австралії. Там працював, укорінився і вже вийшов на пенсію. Але в Мельбурні, де він живе, вирішили своєрідно залучати пенсіонерів до посильної роботи.

Він та ще певна кількість його колег із виходом на пенсію отримали можливість підробляти, і при цьому приносити посильну користь суспільству. Вони кілька годин на день (в основному, коли школярі йдуть до школи і назад) патрулюють жваві перехрестя. Їхня робота полягає в тому, щоб переводити маленьких школяриків через дорогу. Міська влада дуже задоволена своїм «пенсійним патрулем». Бо ці люди виконують свою роботу дуже сумлінно і відповідально. Батьки цих діток також дуже задоволені.

Думаю, що подібну практику варто було б спочатку протестувати в столичному Києві, де «пенсійні патрулі» могли би стати ефективною допомогою новій патрульній поліції, а потім розповсюдити її на всю Україну. Звичайно, для початку «пенсійні патрулі» мають діяти разом із патрульною поліцією; вони повинні мати яскраві емблеми і відповідні документи, бо батьки справедливо навчають дітей не підходити і не вступати у контакти з будь-ким. І про цей почин нової поліції має регулярно розповідати столичне радіо й телебачення.

ОПЕРАЦІЯ «БАТІГ І ПРЯНИК»

Коли стоїш на перехресті, то досить часто доводиться спостерігати, як більшість перехожих, нехтуючи «Правилами дорожнього руху», тупо йдуть на червоне світло. Чи це по-європейськи? Кілька років тому, під час перебування у Варшаві, спробував провести такий собі експеримент: хвилин із 7—10 спостерігав на перехресті за тим, чи перейде хтось із поляків на червоне світло. Але жодного подібного порушення не було. Бо це Європа. Там таке поводження пішохода виглядає як повний нонсенс.

У Києві водії зазвичай вже навчилися по-європейські пропускати пішоходів на «зебрі». Але чомусь чимало пішоходів вважає, що загальні правила пишуться не для них. І тут має діяти патрульна поліція.

Потрібні й «батіг», і «пряник». «Батіг» передусім у вигляді штрафів для дорослих, які йдуть на червоне світло разом із дітьми, не має значення, власними чи сусідськими. Ці дорослі подають негативний приклад молодому поколінню, і правила поведінки на вулицях, про які дітям розповідають у дитсадках і школах, летять шкереберть, коли вони бачать поведінку старших.

Не зациклюючись на застосуванні «батога» для порушників, слід вживати і «пряник». Тобто стимулювати тих, хто чітко дотримується «Правил дорожнього руху» і поводить себе на дорозі як відповідальний громадянин. Ідеться про стимуляцію «призами» чи «преміями» за правильний перехід вулиць у Києві. Звісно, не йдеться про те, щоб кожному «правильному» пішоходу наливати соку, кави чи видавати порцію морозива у красивій упаковці після кожного, без порушень правил дорожнього руху, переходу вулиці на зелене світло світлофору. Подібна стимуляція має бути вибірковою, але постійною по всіх районах міста, і знову-таки, стосуватися передусім пішоходів із дітьми. Кожне збережене життя киянина варте того, щоб вкласти кошти в акцію, яка не потребуватиме великих затрат на «призи», але розголос про яку буде значним, а тому ефект від її запровадження може бути достатньо вагомим.

МОДУЛЬ «ВІДКРИТІСТЬ»

Свого часу довелося побувати за програмою НАТО на конференції у Римі в Академії поліції й переконатися, наскільки багато в Італії приділяють уваги безпеці своїх громадян. Там Державна поліція (Polizia di Stato) і Корпус карабінерів (Arma dei Carabinieri) є основними правоохоронними інститутами країни. Карабінери в Італії, по суті, виконують функції теперішніх нових патрульних поліцейських в Україні.

І що впадало в вічі, і в Римі, і Неаполі карабінерів та поліцію не бояться. Їх поважають, їм довіряють. Вони відкриті для контролю суспільства, а в італійському суспільстві добре знають, що на своїх правоохоронців вони можуть повністю покластися. Тому потрібна спеціальна структура (автономна від вкрай непопулярного МВС), яка б забезпечувала відкритість, прозорість і публічність дій нової поліції й не асоціювалася в очах киян зі старою міліцією.

КІНО І ПОЛІЦІЯ

Київська влада мала би профінансувати (із залученням коштів столичних бізнесменів) створення кінофільмів і телесеріалів, присвячених роботі нової поліції. Мій колега Сергій Грабовський писав у газеті «День»: «Не забуваймо класичні зразки західних кіно- та телефільмів, де міститься справжня осанна поліції, нехай навіть у комедійній формі. Тільки два приклади: французька серія фільмів про Фантомаса й американська багатосерійна «Поліцейська академія». Попри всі свої комічні вчинки, комісар Жюв, який переслідує Фантомаса, — це по-своєму хоробрий, а разом із тим вигадливий і невгамовний поліцейський. І поліція разом із мас-медіа (які представляє газетяр Фандор) відбивають усі підступи злого генія, який змінює маски — бо ж зло справді багатолике… Ну, а «Поліцейська академія» — це взірець того, що можна витиснути з теми на сучасному телебаченні. Ясна річ, копіювати її не має сенсу — он у Росії кілька років тому робили «Міліцейську академію», а результат? Головне — дух, аура, атмосфера того, що колись звалося «героїчна комедія», з елементами сатири, сарказму та «чорного гумору». Хіба це неможливо в Україні?»

Така стрічка не буде надто дорогою: відомий глядачам «Поводир» коштував близько мільйона доларів. Тому за вдвічі-втричі більші гроші можна зняти фільм, який спершу в односерійному вигляді піде в кінотеатрах, а потім у багатосерійному (від 6 до 12 серій) на телебаченні. В разі успіху можна буде зняти його продовження, що додатково підкріпить позитивний імідж поліції.

І тоді, врешті-решт, нову поліцію вже ніхто не ототожнюватиме з «мєнтами».

http://www.day.kiev.ua/uk/article/podrobyci/pro-chotyry-nestandartni-metody

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s