Олександр Москалець – український мусульманин

1 Москалець

Віктор Каспрук

– Пане Олександре, якими шляхами ви прийшли до мусульманства?

– Сталося так, що свого часу я зацікавився арабською мовою і, на щастя, потрапив до Духовного управляння мусульман України, де можна було дізнатися багато чого цікавого про релігію, а також навчитися арабської мови і знайти нових друзів. І от коли, свого часу, в липні 1993 року, я вперше з`явився там, то зустрів ліванця на ім`я Валід Тамім (це рідний брат муфтія всієї України шейха Ахмеда Таміма). Саме з ним у мене відбулася перша велика розмова про релігію. Тоді ж, після першого нашого спілкування, я прийняв іслам того ж дня, і справді знайшов багато нових друзів, багато дізнався про релігію. Також почав прилучатися, якоюсь мірою, до арабської мови, але найголовнішим було те, що я став мусульманином.

        – Припустимо, це дійсно був саме шлях до мусульманства. Але що саме спонукало вас?

– Важко сказати про те, що могло спонукати мене до прийняття ісламу до того, як я став мусульманином. Найголовніше, що в певний час я дізнався про це ( добре, що це сталося вчасно, добре, що це сталося вже досить давно і я давно почуваюся мусульманином). Головне те, що я для себе віднайшов таку можливість, на щастя, стати мусульманином. Я ж не можу сказати, що до того, як я познайомився з братами Тамім я багато що знав про іслам. Але, на щастя, просто трапилися такі люди, і потім, на щастя, склалося саме так.

        – Але чи не було це   можливістю вийти на нові контакти, можливістю знайти групу однодумців, що є дуже непросто у наш час?

– Мушу сказати відверто, що в той, перший день, нашого знайомства і моєї першої появи приміщенні Духовного управляння мусульман України, в мене таких мотивів не було. Але, звичайно, сталося так, що з`явилося багато нових товаришів, багато нових друзів. Проте, я не можу сказати, що прийняття ісламу для мене було пов`язане з якимось особливим розрахунком. Ні. Радше це все-таки було щасливою випадковістю. Але я тисячу разів ладний повторити, що щасливий з того, що це сталося…

        – Як себе почуває українець Олександр Москалець будучи вже 7 років мусульманином?

– Справа в тім, що звичайно в нашій країні, в Україні, не так просто дотримуватися певних щоденних норм мусульманського життя, абсолютно звичайних для, скажімо, багатьох інших країн і для того 1 мільярда мусульман, які живуть на землі. Але оскільки у нас, все таки, країна, де живуть представники різних і вір, і національностей, і віросповідань, то це потребувало якоїсь особливої стійкості, в де чому якихось зусиль і боротьби за свою власну віру, за те щоб вона залишилася зі мною, і я справді залишався мусульманином, і помер мусульманином.

        – Чи не існує певної роздвоєності. Наприклад, ось тут, наприклад, Олександр Москалець українець, а ось за цією межею Олександр Москалець вже мусульманин?

– Тут дуже важливо те, що взагалі було б дуже небажаним, коли в засобах масової інформації оперували саме такими категоріями, коли протиставляється віра і національність. Тому, що найбільшою помилкою було дуже часто повторювати, що в Югославії відбувалася війна сербів з мусульманами. Це б було дуже небажаним формулюванням, але саме в такому вигляді, на жаль, воно часто з`являлося. Так само і тут. Якщо ми будемо говорити про українця і про мусульманина, то ви, з рештою, не знайдете тут нічого такого, що не здатне сполучитися. Все-таки українець – це національність і походження, а мусульманство – це віра. І я знаю чимало і українців, і росіян, і татар, які прийняли іслам і є мусульманами.

        – А чи не можна було всі свої духовні потреби зреалізувати саме будучи християнином?  

– Ні. Це однозначна відповідь. І справа в тому, що в християнстві мене дуже засмучувало те, що, скажімо, ця віра пов`язана з ідолопоклонством. Тому, що християни, можливо, як ніхто інший схильні поклонятися якимсь зображенням, предметам. Християни-католики – скульптурам і так далі. Тому мені було дуже важко уявити собі, що справжнє визнання Бога може сполучатися із поклонінням таким рукотворним, зрештою, зовсім зрозумілого походження предметам, і це найперше мене не влаштовувало в християнстві. Звичайно, є багато і інших відмінностей, всі вони, як на мене, на користь саме ісламу.

        – Чи не була для вас поштовхом до ісламу, як для інтелектуала, неможливість реалізації духовних устремлінь саме в нашій традиційній релігії?

– Це дуже цікаве запитання. Справа вся в тому, що коли людина стає мусульманином і справді усіма засобами намагається дотримуватися віри, в неї особливим чином починають вибудовуватися думки, її поведінка стає якоюсь більш визначеною і передбачуваною. Загалом, в соціальному плані, мусульманин – це такий віруючий, якому, зрештою, завжди відомо, чого саме він прагне, що він вважає за найголовніше, чого він робити не мусить і, як він мусить жити в повсякденному житті, ну, і, звичайно, як він мусить молитися, як мусульманин, і все те, що я дізнався про релігію пізніше. Але я не можу так зовсім однозначно, якось пов`язувати це з інтелектуальними шуканнями, але просто відзначу, що на особистість прийняття ісламу справляє величезну дію, і на мою так само.

        – Чи не з`явились у вас якісь певні табу після прийняття мусульманства?

– Звичайно. Справа в тому, що у нас, на жаль, на вулицях України, особливо влітку, жінки ходять одягненими зовсім не так, як одягаються мусульманки і так, як це прийнято за ісламською вірою. До речі, якщо уважно придивитися до зображення Міріам, або Марії (матері Ісуса), вона завжди з покритою головою, ви бачите тільки кисті і долоні її рук, і обличчя. Вона одягнена так, що більше ви не бачите нічого. Згадайте, як виглядають мусульманки у ісламських державах – на вулицях і всюди, де їх можна побачити. Вони одягнені саме так. І, до речі, тут я можу на цьому прикладі показати, що, можливо, варто замислитися над тим, чому саме сталося так і визнати, що, справді, така форма поведінки жінки в суспільстві найменшою мірою сприяє гріхопадінню, найменшою мірою сприяє прелюбодійству і, зрештою, саме така норма моралі, великою мірою, врятовує суспільство.

Але це лише один з прикладів і, звичайно, я хочу сказати, що є певні проблеми, з якими можна зіштовхнутися, переважно, в повсякденному житті, але, коли людина в душі залишається справжнім мусульманином, вона завжди знайде в собі сили перебороти якісь певні перепони і вчинити саме так, як того вимагає релігія.

        – Чи не виходить з того, що ви кажете, що ви, поступово стаєте ортодоксом-моралістом?

– По-перше, я б хотів зауважити, що я рядовий мусульманин (яких, повторюся, більш, як мільярд на нашій землі) і я не є а ні мусульманським вченим, а ні шейхом. Тому нема нічого дивного в тому, що я належу до величезної частини нашого людства. Хіба, що з поправкою на нашу державу, де мусульман, звичайно, трохи менше у порівнянні з іншими країнами, де іслам поширений більше. Але повірте, що бути мусульманином це абсолютно звично для сотен мільйонів людей і, звичайно, тут не можна казати про те, що людина, скажімо, схиляється до якогось моралізаторства і вона стає якимось певним “самітником” чи тому подібне. Тому, що люди, які живуть за законами ісламу, живуть кожен в своїй країні, кожен по-своєму будує своє життя і аж ніяк не можна про них сказати, що вони є якимось дуже особливим винятком. Кожен мусульманин – це людина, яка сповідує іслам, а якщо вже казати про подробиці, які стосуються релігії (про це можна говорити зовсім окремо), то якоїсь особливої оригінальності, або якихось надмірних незрозумілих перебільшень щодо моралізаторства тут немає. Тут є тільки дотримання законів релігії. Це в першу чергу. В другу чергу хочу сказати, що те, що стосується моралізаторства (якщо, скажімо, запідозрити мене в цьому), то повірте, що настільки великий такий духовний “зиск” приносить правильне виконання всіх законів релігії самому мусульманину (і мені зокрема), що тут навіть не хочеться ставити питання таким чином і казати про моралізм, моралізаторство, абощо. Головне не те, що (якщо резюмувати всю мою відповідь), то по-перше я мусульманин один з дуже багатьох (і я рядовий віруючий), по-друге, через те, що я мусульманин я є дуже щасливим і мені це приносить велику користь, і це гарантує мені спасіння.

        – Не важко вам в умовах України дотримуватись приписів Корану?

– Треба сказати, якщо зовсім бути відвертим, то не має якоїсь такої важкості. Немає якихось таких труднощів в цьому, які не можна було перебороти. Якщо конкретно відповідати на це запитання про можливості зберігати закони ісламського життя, проживаючи на території України. Згадаймо, що у нас дуже багато є все-таки мусульман. Це і кримські татари (якщо казати про кримську автономію), це татари, яких дуже багато живе на нашій землі, це багато хто і з слов`ян, хто прийняв іслам і дехто інший. Крім того, звичайно, в нас перебуває велика кількість мусульман, які не є українськими громадянами, так що, з рештою, мусульмани на теренах України, повірте, це все-таки не така вже рідкість.

        – Тобто ви тепер залишаєтесь не тільки громадянином України, а й через мусульманство, стаєте громадянином світу?

– Я, чесно кажучи, не зважаючи на привабливість і красу форми цього формулювання, не поспішав стверджувати це, знову і знову через те, що не бачу жодних підстав якось пов`язувати ані в найменшій мірі громадянство і національність з вірою. Мусульманином може стати, безперечно, представник будь-якої національності, громадянин будь-якої держави і я, повірте, хочу сказати щиро абсолютно ніякої проблеми в цьому не бачу. І ніколи в житті не замислювався над тим, чому українець став мусульманином, або чи може жити мусульманин в Україні. Для мене, чесно кажучи, це питання досі, до цієї миті не поставало зовсім.

Я не маю особливих звичок і не маю такої необхідності якимось чином афішувати, скажімо, свою віру. Я можу про це сказати тому, кому я хочу про це сповістити, але ж мусульманином головне залишатися в душі і жити за законами ісламу. А розповідати про це можна лише тому, кому ви вважаєте за потрібне. Я зовсім не намагаюся якось це підкреслювати і думаю, що це ще один аргумент на користь того, що я рядовий (підкреслюю рядовий мусульманин), яких дуже і дуже багато живе на землі.

Як часто ви відвідуєте мечеть і чи задовольняють вас умови саме в київській мечеті?

– Треба сказати, що наша київська мечеть, яка зараз (головним чином проводить п`ятничні загальні намази), та вона ще не функціонує повністю з ранку до вечора, як мечеті в країнах, де іслам є головною релігією. Але я сподіваюся, дай Бог, що у нас справді буде мечеть скоро таким місцем куди можна буде прийти в будь-який час, прочитати відповідно до часу намаз. Думаю, що це станеться обов`язково, незважаючи на те, що перша побудована вже майже в Києві мечеть знаходиться в такому місці до якого, можливо, не зовсім зручно дістатися. Але цей вибір не випадковий, так вирішило наше Духовне управління мусульман України і саме такий дозвіл воно отримало від держави.

Отже зараз вже мечеть є і це дуже добре, тому що раніше ми збиралися щоп’ятниці в тих приміщеннях, де це було можна. Вони якимось чином просто винаймалися на певний день то в одному місці, то в іншому. Але тепер ми вже знаємо і кожен мусульманин в Києві може спокійно пам’ятати про те, що справді у нас є мечеть. Єдине що (наскільки мені це відомо), ми не могли отримати дозвіл на побудову достатньо високого мінарету і я не знаю чи буде дозволено транслювати азан перед кожним з намазів. В зв’язку з тим, що мечеть знаходиться в житлових кварталах і я не знаю точно чи отримано такий дозвіл. Та все одно ми мусульмани зараз маємо мечеть, яка побудована саме таким чином, як це дозволила Українська держава. Тому, що були певні вимоги, які стосувалися, скажімо, висоти. Вона мусила якось гармоніювати з архітектонікою міста, місце розташування тощо. Я думаю, що все це абсолютно чітко дотримано і мусульмани тепер справді мають можливість приходити молитися до мечеті, і, знову ж таки підкреслюю, що вона, ще більшою мірою в майбутньому стане місцем постійних молитов мусульман Києва і України.

– Олександре, ви відомий журналіст і освічена людина, де ви проходили початкову освіту, як мусульманин і чи не збираєтесь ви надалі отримати більш широку освіту, як мусульманин?    

– Обов’язок кожного мусульманина намагатися якнайбільше дізнатися про іслам. І я отримував таку можливість по-перше відвідуючи (як я згадував вже) Духовне управління мусульман України в різні часи і з різною періодичністю, але досить багато. І крім того у нас був влітку 1993 року прекрасний виїзний табір мусульманської молоді в Полтавській області, де було багато представників з Лівану. І дуже досвідчені шейхи нам читали надзвичайно цікаві лекції. Все це можна було уважно прослуховувати і була можливість конспектувати. Все докладно перекладалося і ті знання, які ми отримали там, додалися до неоціненної скарбниці знань про іслам, якими я володію. Але можу сказати, що як мусульманин я, зрештою, маю вірне уявлення про вимоги до повсякденного життя, до молитви. І взагалі те що я вже знаю, на щастя, дозволяє мені бути міцним в своїй вірі і справді пишатися тим, що я мусульманин.

– Таким чином отримавши обов’язки, чи отримали ви якісь, скажімо, дивіденди?      

– Як я розумію це запитання, трішечки сформульовано в переносному значення. І, наскільки я розумію, воно просто має на меті з’ясувати чи отримав я духовну користь від того, що я став мусульманином. Можливо йдеться саме про те, чи пішло на користь мені те, що я став мусульманином.

Звичайно. Я думаю, що і сьогодні, і в останній день свого життя з гордістю відповім, що безперечно так. Тому, що ставши мусульманином я здобув істинну віру. І для мене є надзвичайно важливим те, що я справді маю шанс врятуватися і я впевнений в тому, що я помру мусульманином. Оскільки одного разу у вісні я бачив пророка Мухаммеда і, звичайно, це є в мусульманському світі ознакою того, що людина обов’язково помре мусульманином. Тобто залишиться вірною ісламу до останніх секунд свого життя. Тому зараз, коли я вже маю ось таке уявлення і коли мені послано такий знак, я по-перше спокійно впевнений в тому, що все розгортатиметься саме так. Я завжди буду мусульманином і від цього я матиму величезне духовне якесь заспокоєння і внутрішню гармонію.

І, з іншого боку, я таким чином впевнений у собі. Я абсолютно чітко собі уявляю, що мені потрібно аби дотримуватись релігії, як треба жити, як треба ставитися до тих чи інших явищ життя, як себе поводити. І тому я спокійний, оскільки все-таки (повторюся) достатньо знаю про іслам. Принаймні достатньо для рядового мусульманина. Але повторюю, в мене ніколи не згасне бажання збагачувати свої знання про іслам і я впевнений, що буду це робити обов’язково.

– Опереджаючи запитання деяких читачів, хочу запити – те про що ми з вами говорили і те, що ви пришли до такого висновку, чи це, в якійсь мірі, не є певною духовною екзотикою?  

– Дуже шкода, що наше суспільство влаштоване таким чином, що справді для такого запитання може виникнути ґрунт. Але одразу хочу сказати, що я себе мислю мусульманином серед мусульман. І абсолютно не схильний в жодний спосіб якимось чином виявляти себе у не мусульманському середовищі заради того, щоб здаватися оригінальним, чи екзотичним. Для тих всіх, хто хочуть дізнатися про релігію, про іслам, є на щастя у нас до кого звертатися. Можна звертатися до нашого шейха, вони, звичайно, можуть ставити питання до мусульман, до мене. Можна про все, що цікавить дізнатися, або запитати. Але ж не в екзотиці тут справа. Я думаю, що жодного разу у своєму житті я ніколи не намагався свою віру таким чином нести, щоб вона виглядала, як екзотика і, щоб вона якийсь справляла ефект.

Ще і ще раз підкреслюючи, що я просто мислю себе мусульманином серед мусульман, я найясніше відповів на це запитання, тому, що я зовсім не належу до тих, хто просто прагне екзотичних шукань. І, як, наприклад, одна з досить відомих жінок (я не думаю, що їй суджено врятуватися), яка, до речі, здається має кандидатський ступінь, вона за своє життя прийняла більше десяти посвячень у різні релігії і релігійні течії. Я від всієї душі цій людині співчуваю, тому, що вона, на жаль, певно себе не знайшла й досі і не відомо чи знайде. Тому від екзотики я тримаюсь дуже далеко.

– Тобто ваш вибір був цілком свідомим?

– Вибір був цілком свідомим і все те, що я потім докладніше дізнався про цю релігію тільки в багато разів сильніше мене переконало в правильності цього вибору.

– До речі, оскільки я беру інтерв’ю у вас в Єгипті, у мусульманській країні, як ви сприйняли саме це середовище? Тут багато мечетей, багато культурних осередків… Якими були ваші враження від першої мусульманської країни в якій вам довелося побувати?

– Ви маєте рацію. Наскільки я знаю в Єгипті проживає не менше 62 мільйонів мусульман і, звичайно, коли я потрапив вперше в цю країну, в Каїрі я побачив величезну кількість мечетей. І вперше в житті я не мав проблем з тим, коли саме, в якій спосіб і де прочитати черговий намаз. Оскільки мусульмани моляться п’ять разів на добу. Я мушу сказати, що під час мого перебування також була і п’ятниця. У п’ятницю мусульмани читають спільний великий намаз і слухають проповідь шейха. Звичайно я пішов на таку проповідь, тому що, незважаючи на те, що я знаходився в дорозі, всерівно в Каїрі перебував вже чотири дні. А це, за законами ісламу, означає, що мандрівник, який перебуває в якомусь місті чотири дні, має вже обов’язково відвідати Ал-джумуа (п’ятничний намаз) у мечеті. Так, начебто, він живе у цьому місті. І от мені пощастило відвідати п’ятничний намаз в мечеті Алі-Хуссейна (оній з найбільших в Єгипті).

Треба сказати, що враження, яке я отримав від цього не можна порівняти ні з чим в житті. Сьогодні, коли це відбулося, можливо, один з найважливіших в моєму житті днів. Оскільки, коли я наближався до мечеті і чув азан (заклик до молитви), який муадзин проголошує перед намазом обов’язково в мечеті і його чути дуже добре в усіх найближчих кварталах. Коли я почув азан і те, як прекрасно цей азан кричав муадзин, я просто не міг втриматися від сліз. І це відчуття якоїсь особливої урочистості мене не полишало протягом всієї тієї години, коли я знаходився в мечеті і слухав проповідь, і потім, коли всі читали намаз. Там була величезна кількість людей, але для кожного знаходилось місце, кожен почувається братом серед братів, мусульманином серед мусульман. І я хочу підкреслити, що в мусульманському світі дуже сильно проявляються саме такі дружні, братерські почуття між віруючими. Не знаю наскільки сильно це буває в когось іншого, хто сповідує не мусульманську релігію.

Так, що я хочу сказати, що це величезний подарунок долі і я,звичайно, молився тут вже в багатьох мечетях. Завжди точно знаєш час намазу, тому, що про це проголошують муадзини. Завжди знаєш, де знаходиться мечеть, тому, що в будь-якій точці біля будь-якого готелю обов’язково є найближча мечеть, можливо в кількох хвилинах ходьби. І тому для мене було величезним святом це тижневе перебування в Єгипті, яке мені подарувала доля.

Каїр. вересень 2000 року

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s