Хто “пиляє” ліванський кедр? У Лівані поглиблюється політична криза

 «Дзеркало тижня. Україна» №40, 23 жовтня 2015

Віктор Каспрук

У Лівані загострюється політична боротьба за посаду президента. Ліванським законодавцям укотре не вдалося обрати президента держави. 21 жовтня спікер парламенту Набіх Беррі змушений був відкласти 30 сесію президентських виборів через брак кворуму. 

Відмова вибрати наступника виконувачеві обов’язків президента — прем’єр-міністру Таммаму Саламу завела країну в глухий кут. Що паралізувало ліванський парламент і загрожує зруйнувати кабінет-міністрів.

Як наголосив у своєму недавньому телевізійному інтерв’ю прем’єр-міністр Т.Салам, “катастрофічна ситуація загрожує країні через нездатність упоратися з життєвими викликами та вимогами. Політична криза в Лівані поглиблюється на тлі зростання конфлікту між політичними силами, що пов’язаний із їхніми інтересами і впливами. Всі ці сукупні чинники викликали параліч в органах виконавчої влади, а потім перекинулися й на законодавчу владу. Це відбиває партійну заангажованість посадових осіб і намагання політичних сил враховувати лише свої власні інтереси”.

В умовах політичної ситуації, що склалася в Лівані, уряд залишається фактично єдиною установою, котра здатна ще хоч якось діяти у рамках своїх конституційних повноважень. Але, не заповнивши нарешті президентську вакансію, не прийнявши нового закону про парламентські вибори й не сформувавши новий уряд, розірвати замкнене коло політичної кризи не вдасться.

Однак надскладну ситуацію в Лівані значно поглиблює криза біженців. Відтоді, як у Сирії спалахнула війна, на ліванську територію ринув головний потік біженців.

Нині в Лівані (на додачу до 500 тис. палестинських біженців) уже проживає
1,5 млн біженців із Сирії. При тому що жителів Лівану – всього 4 млн чол., вимушені переселенці становлять майже 50% їх, а це – найвища на душу населення концентрація біженців у світі.

Постійний потік сирійських біженців, разом із поганою інфраструктурою Лівану, погіршує і так складні проблеми в країні: безробіття, злидні та відсутність державних послуг.

Майбутнє Лівану тепер невизначене, можливо, більш ніж будь-коли. Зважаючи ж на величезну внутрішню напругу, яку принесла сирійська криза, не виключено, що “країна кедрів” може повторити долю свого сусіда. Адже політичний вакуум, те, що не функціонує парламент, етнічна роздробленість, скрутна економічна ситуація, застій у зростанні, криза біженців, “Хезболла” та мілітаризація ліванського суспільства створюють “сприятливі” можливості для розвитку найбільш негативного сценарію.

Ці чинники посилює відсутність загальнонаціонального лідера, який би спромігся консолідувати ліванський народ і отримати від нього вотум політичної довіри. А не виступав би як емісар та озвучувач волі Ірану.

Соціальна, економічна і безпекова ситуації переплелися в такий складний вузол протиріч, що майбутнє “країни кедрів” може бути дуже похмурим.

Останнім часом економічний і соціальний тиск спонукав ліванську владу спробувати обмежити потік біженців. Але реалізувати це непросто. Та й уже, можливо, занадто пізно для ліванської економіки і суспільства.

Поряд із питанням кризи біженців, дуже уразливим для Лівану є питання участі “Хезболли” в бойових діях у Сирії та Іраку. Можна зробити припущення, що наступні кроки “Хезболли” будуть пов’язані з успіхом (чи неуспіхом) Росії в Сирії. Та й якщо Тегеран захоче різко дестабілізувати ситуацію в Лівані, кращого виконавця для цього йому буде важко знайти.

Крім того, на порядок денний виступають не менш складні проблеми: загроза розширення діяльності “Ісламської держави” на ліванську територію, корупція в уряді та питання вбивства прем’єр-міністра Рафіка Харірі, що сталося 10 років тому. Обговорення його в міжнародних судах може мати наслідки для міжетнічної напруженості в цій країні.

Власне, президентський вакуум став наслідком дій “Хезболли”, яка, щоразу бойкотуючи роботу ліванського парламенту, унеможливлює проведення виборів. Ця затяжна “гра”, за її задумом, може тривати доти, доки не з’явиться реальний шанс у кандидата від цієї шиїтської парамілітарної ісламістської організації і політичної партії.

Крім того, цей бойкот мотивований ще й бажанням “хезболлістів” не допустити обрання президента, точка зору якого суперечила б їхнім поглядам. Який міг би піддати сумніву статус і роль цієї ісламістської організації та правомірність її участі в конфліктах поза кордонами Лівану: у Сирії, Іраку та Ємені.

На боці “Хезболли”, її союзником, виступає колишній генерал Мішель Аун, лідер християнської маронітської партії “Вільний патріотичний рух”, яка володіє чималою кількістю голосів у ліванському парламенті. А це має вирішальне значення.

Поряд із внутрішніми чинниками, є також і чинники зовнішні, що впливають на президентські вибори в Лівані. Іран вважає Ліван своїм “заднім двором”, а “Хезболлу” – своїм васалом.

Зі свого боку, Саудівська Аравія підтримує мусульман-сунітів у їхньому протистоянні з шиїтами, яких підтримує Іран через страх шиїтського панування в Лівані.

Сполучені Штати підтримують християн і сунітів та зміцнення ліванської армії, аби вона могла впоратися з наслідками діяльності “Хезболли” та послабила впливи Сирії в Лівані, що зросли за останні десятиліття.

Відсутність президента як гаранта безпеки лише грає на руку “Хезболлі”. “Декларація Баабда”, прийнята у червні 2012 р., в якій було прописано нейтралітет Лівану у боротьбі сунітів і шиїтів на Близькому Сході та утримання від втручання в сирійську кризу, вже втратила свою силу. І здається, що дії тих, хто свого часу погодився на проголошення цієї заяви, працюють у різкому контрасті з її програмними положеннями.

Варто звернути увагу ще на такий момент. На конституційному рівні, президент Лівану є гарантом конституції, він є главою держави і виступає верховним головнокомандувачем збройних сил. Тому, за відсутності головнокомандувача, обмежується можливість відсічі ліванської армії терористам, які проникають з “Ісламської держави”.

Крім того, за відсутності президента всі повноваження передано уряду. Будь-яке рішення повинне отримати схвалення його членів. Ця система заводить у глухий кут і унеможливлює нормальне функціонування уряду. Оскільки, незважаючи на фундаментальні угоди між фракціями, політичні суперники завжди мають можливість заблокувати рішення, котрі їх не задовольняють. Навіть із такої основоположної проблеми, якою є питання безпеки держави.

Втім, “Хезболла”, так довго блокуючи роботу парламенту, не лише прагне поставити свою людину на посаду президента. Вона хоче переглянути саму виборчу систему Лівану, розроблену таким чином,
щоб відбивати багатоконфесійний характер країни.

Політична система в Лівані діє на основі поділу влади між президентом (обраним із християн-маронітів), прем’єр-міністром (із сунітів) та спікером парламенту (з шиїтів). Таким чином, досягнення консенсусу на всіх рівнях було ключовою вимогою міжконфесійних домовленостей, які забезпечували належне функціонування політичної системи Лівану.

Не виключено, що, руйнуючи можливість досягнення консенсусу, “Хезболла” почала готувати Ліван до його фрагментування або поділу, вигідного її “спонсорам” із Тегерану.

Також можна припустити, що “Хезболла” намагається встановити в Лівані новий порядок, бажаючи пов’язати країну з постійним іранським експансіоністським проектом, побудованим на ідеї Тегерана нав’язати своє управління чотирьом арабським столицям — Багдаду, Дамаску, Бейруту і Сані.

І тут прозирають певні можливості не тільки для Тегерану, а й для Москви посилити свої впливи на Ліван. Проводячи незаконну операцію на сирійській території, Росія стала партнером Ірану в Сирії. Що, по суті, означає поділ можливостей контролю за цією країною між Тегераном і Москвою.

Мета Ірану (використовуючи затяжну війну у Сирії) – за кілька ходів вивести шиїтську громаду в Лівані на перші позиції та зробити підконтрольною їй виконавчу владу.

Після чого іранська присутність у Лівані вже більше не обмежуватиметься постачанням зброї “Хезболлі” чи утримуванням за власний кошт цієї ісламістської організації.

Іран намагається зробити свою присутність невід’ємною частиною політичної структури Лівану, що в перспективі має змінити характер країни, перетворивши її на васала Тегерану. І для досягнення цієї мети Іран робить ставку на свого сателіта — “Хезболлу”.

Не варто забувати, що “Хезболла”, як політично-релігійне збройне формування, є найбільш успішним об’єктом іранських інвестицій в арабському світі. Тому не можна ігнорувати того, що ця “Партія Аллаха” поклала руку на ліванські державні установи.

Ця “міні-держава” в ліванській державі наполегливо віддаляє Ліван якомога далі від досвіду колишнього президента Мішеля Сулеймана, який, повністю дотримуючись положень конституції, звільнив президентський палац Баабда по закінченні свого мандата — 25 травня 2014 р.

http://gazeta.dt.ua/international/hto-pilyaye-livanskiy-kedr-u-livani-pogliblyuyetsya-politichna-kriza-_.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s