Сирія: мирні переговори в “тіні майбутнього”

«Дзеркало тижня. Україна» №4, 5 лютого 2016

Віктор Каспрук

Шлях до припинення громадянської війни в Сирії шляхом переговорів, видається досить тернистим. Адже “тінь майбутнього” нависає над усіма учасниками цього тривалого конфлікту. 

В умовах невизначеності представники опозиції заявляють, що їхня делегація перебуватиме в Женеві “стільки, скільки необхідно”, хоча й не вестиме переговорів, якщо режим Асада не зробить “гуманітарних жестів” — не зніме облогу районів, контрольованих повстанцями, і не припинить ракетних обстрілів.

При цьому опозиція вважала, що вона може отримати більше дивідендів шляхом боротьби, ніж шляхом мирних переговорів. А напівживий асадівський режим сподівався, що підтримка Путіна є ключовим чинником його переваги над повстанцями.

Оцінки своїх можливостей обома сторонами, звісно, можна піддавати сумнівам, але основні гравці на полі конфліктів поки що вочевидь не готові відійти від свого бачення трагічної ситуації, яка має стійку тенденцію до дальшого погіршення.

По суті, Сирія стала найбільшою жертвою “арабської зими”, яка прийшла після ілюзій та сподівань “арабської весни”. І це вкотре доводить, що демократія в арабському світі (чи деінде) не працюватиме без верховенства закону. А намагання прищепити верховенство права до диктатури завжди даватиме негативний результат.

І через п’ять років після початку в Сирії повстання проти режиму диктатора Башара Асада говорити потрібно не лише про арабські помилки, які стали одним із основних чинників цієї регіональної трагедії. Адже західний світ спочатку не захотів навіть розглядати підтримку Кремлем Асада як передумову ешелонованого наступу Росії на світову геополітичну стабільність.

Тому для Кремля важливо не дати впасти диктаторському режиму в Сирії. Москва боротиметься за це до останнього, оскільки мирне вирішення сирійського питання без урахування кремлівських інтересів вибиває з її рук один із основних важелів можливості провокувати світові конфлікти. А Росія й надалі хоче позиціювати себе як світова наддержава.

Тим часом та ж сама “тінь майбутнього” здатна відігравати важливу роль під час переговорів, окреслюючи для повстанців імовірні перспективи в разі досягнення домовленостей та припинення збройної боротьби. Тому що бійці опору — це не тільки гравці, які впливають на подальшу долю Сирії, а й безпосередні учасники процесу, що здатен забезпечити це майбутнє.

А це саме та сфера, в якій міжнародна спільнота може найефективніше зіграти свою роль. Оскільки міжнародні учасники процесу мають цілу низку можливостей і варіантів, здатних вплинути на реалізацію очікувань воюючих сторін у Сирії.

Якщо ж сирійські повстанці впевняться, що всі сторони переговорів дотримуються положень мирної угоди, яка захищатиме і їхні інтереси, а неупереджена третя сторона надасть гарантії миру, підкріплені конкретними зобов’язаннями (і буде забезпечено ресурси для відновлення економіки та відбудови зруйнованої інфраструктури Сирії), то вони, ймовірно, можуть погодитися з умовами такої угоди.

Втім, реалії (завдяки зовнішньому втручанню) такі, що опозиційним силам годилося б сконцентруватися спочатку на більш приземлених вимогах. Зупиненні вогню з боку урядових сил, наданні гуманітарної допомоги цивільним особам, оточеним військами диктатора (чисельність яких сягає мільйона), припиненні тортур і вбивств десятків тисяч мирних жителів у катівнях диктаторського режиму.

У ситуації, що склалася, варто розглянути сценарії розвитку подій на наступні 10 місяців та пов’язані з ними гуманітарні наслідки.

Сценарій перший: продовження сирійського тупика. Насильницький конфлікт у 2016 р. триватиме. Не простежується появи якихось переломних стратегій чи захоплення нових великих територій будь-якою зі сторін. Але, незважаючи на це, загальний рівень насильства продовжує зростати. Це стосується особливо передніх ліній зіткнення та спірних районів. Стан економіки і надання основних соціальних послуг погіршується. Що значно підвищує потребу в гуманітарній допомозі, доступ до якої залишається проблемним на всіх територіях.

Сценарій другий: успішний для уряду Башара Асада. Військове втручання Росії дозволить уряду Сирії взяти під свій контроль бунтівні території або ж повністю знищити основні опозиційні сили. Що може бути цілком реально у місті Алеппо, в частині сільської місцевості, Дамаску чи місті Ідліб. Проте успішний наступ має свою величезну гуманітарну ціну і вводить довготермінові зміни в динаміку конфлікту. Гуманітарні потреби продовжуватимуть зростати (як і в першому сценарії), але до них додаватимуться нові, що посилюватимуть і так велике напруження у зонах, прилеглих до конфлікту.

Сценарій третій: досягнення прогресу в політичних домовленостях. Сторони силового протистояння досягають консенсусу щодо припинення насилля, і починає діяти план реалізації перехідних політичних домовленостей. Сирія де-факто поділяється на області під управлянням перехідного уряду, роботу якого контролюватимуть ООН і Ліга арабських держав. Таким чином, конфлікт, у підсумку, зменшується, але з’являються додаткові ризики асиметричних атак. Такі як напади на ті близькосхідні країни, котрі використовуватимуться як центри гуманітарної допомоги для Сирії. А це, у разі успіху терористів, може істотно обмежити здатність гуманітарних організацій ефективно працювати в регіоні.

Але, попри все, початок Женевських переговорів дає хоч якусь надію на мирне вирішення сирійського конфлікту. За цих обставин можна визначити два шляхи до миру, що різняться своєю послідовністю.

Перший передбачає концентрацію зусиль (з участю посередників) для досягнення всебічної політичної домовленості між ворогуючими сирійськими сторонами та їхніми зовнішніми спонсорами. Включно з реформою державних установ, формуванням нового уряду і узгодженням плану проведення виборів, що має відбуватися одночасно з припиненням вогню та початком процесу реконструкції політичного поля Сирії.

Другий підхід мав би забезпечити досягнення угоди щодо безпосереднього перемир’я, яке б супроводжувалося подальшими переговорами стосовно форми відновлення сирійської держави та дієздатного уряду.

Очевидно, що перший підхід — пріоритетний для багатьох ключових зовнішніх гравців і більшості сирійської опозиції. Таким чином, рух до миру цілком міг би мати наслідком поділ Сирії на декілька зон відповідальності політичних сил, котрі беруть участь у конфлікті. Що,
своєю чергою, відкриває можливість для припинення вогню під контролем ООН та започаткування побудови нової основи для єдиної Сирійської держави.

Відновлення єдиної Сирії, ймовірно, займе певний час. І ця відроджена держава вже стане федеративною або конфедеративною. Що, швидше за все, буде пов’язано з наданням цим територіям широкої автономії, у тому числі права контролю за місцевою безпекою та місцевими органами влади.

При цьому гарантувати дотримання всіма сторонами підписаних у майбутньому угод може певний рівень тимчасової міжнародної присутності в цих зонах відповідальності. Яка необхідна для контролю і забезпечення режиму припинення вогню.

Можна зробити висновок, що введення в дію механізмів, здатних привести до передбачуваного миру, — кращий варіант, оскільки альтернатива йому — продовження і розширення війни, з усіма негативними наслідками, які з цього випливають.

http://gazeta.dt.ua/international/siriya-mirni-peregovori-v-tini-maybutnogo-_.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s