Ракетні демарші Північної Кореї мають бути зупинені

Віктор Каспрук

Запуск Північною Кореєю ракети дальнього радіусу дії в космос став черговим викликом світовій спільноті. Пхеньян проігнорував попередження Вашингтону про жорсткі санкції у випадку подібних дій, і, як вважають західні експерти, запуск є частиною північнокорейської програми з розвитку міжконтинентальних балістичних ракетних технологій.

Ця ракетна авантюра викликала різкий осуд і стурбованість сусідів КНДР та США, а президент Південної Кореї Пак Кин Хе скликала екстрену нараду вищих радників з національної безпеки, щоб прийняти рішення щодо цього запуску. Південна Корея, США і Японія вирішили ініціювати скликання екстреного засідання Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй.

КНДР проігнорувала заклики Китаю, єдиного свого союзника на півночі, утриматися від цього випробування. Чим режим Кім Чен Ина продемонстрував неповагу до китайського керівництва, що продовжує торгувати з Пхеньяном. У тому числі, відправляючи йому нафту, яка тримає військову галузь і економіку на плаву.

Ракетний демарш Північної Кореї доводить, що рано чи пізно американці зіштовхнуться з тим, що подібна ракета дальнього радіусу дії, буде здатною через Тихий океан переправити ядерну бомбу до Західного узбережжя Сполучених Штатів.

Втім, виникають питання, навіщо взагалі ця демонстративна провокація режиму Кім Чен Ина? І чому її було здійснено саме в лютому, а не, наприклад, у грудні чи березні?

Й тут необхідно згадати про своєрідну «магію цифр», якої воліють дотримуватися в КНДР. Кім Чен Ин, сім’я якого править Північною Кореєю вже більше шести десятиліть, вирішив продемонструвати досягнення своїх ракетно-ядерних програм якраз перед 16 лютого, днем народження свого батька, Кім Чен Іра, що помер у 2011 році.

І раніше Пхеньян приурочував частину своїх ядерних та ракетних випробувань до великих національних ювілеїв. Подібні демонстративні безумства на Корейському півострові мають на меті продемонструвати світовій спільноті, що північнокорейці за жодних обставин не відмовляться від своїх принципів, і збираються перемогти, або померти.

Міжнародне співтовариство, проявляючи свою поблажливість щодо Північної Кореї, фактично цим провокує її на нові агресивні кроки. Оскільки самими погрозами накладання більш жорстких санкцій, тут, як виглядає, вже не обійтися.

Проте, зміну ситуації на краще блокують геополітичні інтереси двох суміжних з КНДР країн – Китаю і Росії. Можна зробити припущення, що усі ці ядерні і ракетні «досягнення» Пхеньяну ніколи б не відбулися, якби Москва, задля нагнітання напруженості в світі, таємно не передавала до КНДР свої військові розробки.

Для Кремля дуже важливо, аби дестабілізація на Корейському півострові не спадала. Оскільки це надає Росії можливість, в потрібні їй моменти, використовувати Північну Корею як провокатора збурень нестабільності в регіоні.

З іншого боку, які б різкі демонстративні заяви не лунали з Пекіну щодо ядерних витівок КНДР, Китаю вигідно використовувати Пхеньян в якості буфера стримування американського впливу в Східній Азії. Якби Китай захотів поставити Кім Чен Ина на місце, він вже давно б це зробив.

До того, північнокорейський диктатор чудово знає, якими є незадекларовані офіційно справжні межі терпіння Пекіну. Можна погрожувати запусками і лякати ядерною бомбою кого завгодно (Південну Корею, Японію, США), але в жодному разі це не має стосуватися самого Китаю.

Виникла парадоксальна ситуація, коли   протягом багатьох років, кількість і тяжкість санкцій стосовно КНДР не мали практично ніякого впливу для стримування північнокорейського уряду, котрий переслідував свої мілітаристські цілі.

Виглядає на те, що нація бідних, голодних, неосвічених і незадоволених людей весь час грає в дуже складну гру, яка в очах зомбованих пропагандою північнокорейців виглядає ледве не черговими «подвигами Геракла».

Тому виникає підозра, а чи не є все це ще і своєрідними експериментами з боку Китаю, який, таким чином, постійно тестує США і Захід на те, де ж знаходиться «червона лінія», яку вони в жодному разі не дозволять переткнути. Пекін весь час ніби грає в подвійну гру: одночасно засуджуючи демонстрації ядерної сили КНДР, і, в той же час, підтримуючи Пхеньян.

Та ж сама гра прослідковується і з боку КНДР. Кожні декілька років північнокорейське керівництво стверджує, що в країні посуха чи ще якесь стихійне лихо. Після чого західні країни шикуються в ряд, щоб надати Північній Кореї допомогу на мільярди доларів (продукти харчування, медикаменти, одяг, будівельні матеріали і т.д). А КНДР використовує цю допомогу, щоб потім (на вивільнені таким чином кошти) закуповувати зброю та військові технології, проводити ядерні і ракетні експерименти.

Гарантовано, що в наступному році, або через декілька років, в Північній Кореї знову буде великий неврожай, люди опиняться на межі голодної смерті. І ООН вкотре буде підштовхувати західні країни пожертвувати допомогу на мільярди доларів.

Але, надсилаючи до КНДР продукти, необхідно зажди пам’ятати про те, що, в першу чергу, вони потраплятимуть до товстопузих урядовців, потім до вищих і середніх військових чинів та працівників спецслужб, далі до солдатів, а вже в останню чергу до бідних цивільних громадян. Тому будь-яка допомога їжею із-зовні північним корейцям, це, в першу чергу, допомога тоталітарному режиму.

При тому, що КНДР, за ступенем інтеграції у глобальну світову спільноту, знаходиться на останньому місці, північнокорейці явно займають перше місце за рівнем заляканості, зомбованості та сліпої покори. Тому необхідні справді якісь величезні біфуркації, щоб населення цієї «країни мрій» повстало проти своїх комуністичних гнобителів.

Що ж у такому разі має робити світова спільнота? Чи не пора, нарешті, почати думати нестандартно. І усвідомити, що вирішення питання з Північною Кореєю на сьогодні вже стало глобальною проблемою.

Можна, звичайно, продовжувати і далі закривати очі на «витівки» Кім Чен Ина, але, у такому разі, вже недалекий той час, коли для того, щоб зупинити божевільного північнокорейського лідера, доведеться піти на дуже великі жертви.

За такої ситуації, навіть не можна виключати і військовий варіант вирішення північнокорейської проблеми. Але перед тим чотири країни, США, Китай, Японія і Південна Корея, мають прийняти рішення, що ж далі робити з КНДР. Адже ООН виявилася безсилою хоч якось вплинути на керівництво Північної Кореї.

Тут дуже багато може залежати від Пекіну. Китай є єдиною сторонньою силою, яка здатна вимагати від КНДР припинити постійне ядерне і ракетне тестування. Адже китайці постачають їжу, енергоносії й зброю до КНДР. І вони можуть у будь-який момент припинити ці поставки.

Коли синхронно з діями Китаю решта світу прийняла б розширену програму глобального торгового ембарго стосовно КНДР, то це могло б дати певний ефект.

Та в разі, якщо усе це не спрацює в достатній мірі, то теоретично альтернативою вирішення північнокорейського питання має стати швидке і оперативне військове рішення. Коли ж режим Кім Чен Ина буде ліквідований, то керівництво цією країною мав би взяти на себе тимчасовий уряд під егідою ООН. Котрий мусив би діяти до того часу, поки не буде сформовано постійний північнокорейський уряд.

Безсумнівно, що отримати міжнародну згоду на такий підхід для вирішення північнокорейської проблеми буде нелегко, але це єдиний шлях, котрий здатен гарантувати, що в недалекому майбутньому світ не стикнеться з тим, що вирішити питання з Північною Кореєю без глобальних втрат буде неможливо.

Варто констатувати, що невійськовий підхід до КНДР протягом всього часу її існування, зазнав повного фіаско. А як вчить досвід потакання Заходу Росії, рано чи пізно намагання задобрити потенційного противника здатне обернутися повною катастрофою для тих, хто не розуміє (чи не хоче розуміти) самої природи диктатур, якої б форми і масті вони не були.

Певна річ, що можна відразу ж спробувати заперечити, що китайці абсолютно не зацікавлені отримати прозахідного противника на своєму кордоні та втратити буфер між Китаєм і Заходом. Але якщо нагадати Пекіну про його зобов’язання під час інтеграції у глобальну світову фінансову систему, то китайська позиція може й змінитися. Адже навряд чи захоче Китай ставити під загрозу свої стратегічні економічні інтереси.

Зовсім не важко спрогнозувати, що навіть якщо знову вдасться посадити Північну Корею за стіл шестисторонніх переговорів, то результат від них буде таким же самим, як і завжди.

Режим Кім Чен Ина намагатиметься отримати для себе угоду в стилі «аляІран». У якій КНДР буде пропонувати дуже мало, або ж зовсім нічого, зі свого боку, але для того, щоб вона тільки погодилася сісти за стіл переговорів, вимагатиме для себе всілякі прибуткові «стимули».

Формула вирішення північнокорейського питання має бути простою і, водночас, містити реальні елементи тиску на режим Кім Чен Ина. При цьому необхідно враховувати той факт, що нині КНДР має третю чи четверту за величиною постійну армію в світі, а також і тактичну ядерну зброю.

Можна сказати, що свого часу була зроблена помилка, коли корейська проблема була відкладена для вирішення майбутніми поколіннями. І якщо її не виправити зараз, то це лише призведе в найближчому майбутньому до величезного регіонального конфлікту.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s