Реформи в Україні: дозволити все, що не заборонено

Віктор Каспрук

Україна гостро потребує реформ, але новітні «реформатори» спромоглися зробити реформи ледве не лайливим словом для більшості її громадян. Постійний біг на місці видається за колосальні просування вперед, а імітація реформаторської діяльності – за новітню стратегію економічного розвитку держави.

І коли ситуація й далі розвиватиметься таким же чином, то дуже скоро ми матимемо ціни, як у Брюсселі, а зарплати, як в Зімбабве.

У ідеалі олігархія хотіла б бачити «зразкового українця», як особу, котра не противиться повному скасуванню соціальних цивілізаційних надбань, та радо погоджується з постійним зниженням свого рівня життя.

Вважатиме за щастя працювати за миску юшки, чи тарілку рису на день. Але, при цьому, народжує і виховує багато дітей, майбутніх економічних рабів режиму.

Тому, по-суті, ми можемо цілком говорити про самозваних «небожителів», роль яких приміряють на себе олігархи.

Нині стало модним піднімати питання про відновлення в Україні «верховенства права». Проте, відновлювати можна лише те, що вже було колись.

Адже, навіть з натяжкою, неможливо сказати, що це верховенство права вже було на українських територіях в часи СРСР, чи під час правління Кучми-Януковича.

Тому, за теперішньої ситуації, відновлювати просто нічого. Потрібно все створювати заново.

Бо коли все залишатиметься, як і було, то скоро офшори не тільки будуть звільнені від оподаткування, а «офшорники» ще й отримуватимуть компенсацію з бюджету.

Верховенство права повинно стати відновленням справедливості. Можна сказати, що людська цивілізація тому й існує, що в усіх формаціях мусили враховувати почуття справедливості, і через суди намагалися його хоч якось відновлювати.

Інакше справедливість буде «відновлюватись» через повстання. Проблема в тому, що ми народжуємось з багатьма (якщо можна  так назвати, програмами), і обминути їх при  побудові держави неможливо.

Не будете їх враховувати – танцюйте на «граблях» до посиніння.  Продовження роду, почуття свободи,  почуття справедливості, почуття захищеності  –  одні з найбільш базових речей, які необхідно враховувати владоможцям.

Якщо ж все залишити, як це вже було 25 років поспіль, то не важко вирахувати, що у підсумку українські «еліти» отримають територію без економіки, і, в перспективі, безлюдну.

Бо, за таких нелюдських екстремальних соціальних і економічних умов існування, все населення втече, або вимре.

Державі потрібні реформи і кардинальні зміни. Але, якби навіть, на даний момент, в Україні було зразкове законодавства, можна не сумніватися у тому, що нинішня прокурорсько-суддівська система всерівно б знищила всі позитивні починання.

Потрібен по-справжньому незалежний наглядовий орган, котрий був би над цими структурами. Який міг притягнути до відповідальності будь-якого прокурора, суддю, або ж і міністра.

Також необхідно розробити і прийняти відповідальний закон про імпічмент президента, аби всі ті, хто балотуються на цю посаду, знали, що вона не довічна, і що за все скоєне доведеться нести повну відповідальність перед українським народом.

Потрібно провести реформи у правовому (і не тільки в правовому полі України), щоб, через деякий час, до 50-60 відсотків ВВП давав малий і середній бізнес. А рівень життя був не гіршим, ніж середньоєвропейський.

Але перед цим варто провести якнайширше урізання повноважень контролюючих органів, суддів, прокуратури.

Позбавити їх можливості діяти по блату, відмінити телефонне право, анулювати недоторканність, скасувати довічні посади і ускладнену процедуру звільнення їх через Верховну Раду.

А поки цього не зробити, доти ці «небожителі» будуть продавати все що тільки можна, бо самі вони опинилися поза законом, і навіть поза службовою відповідальністю.

Якщо коротко, то реформи – це, перш за все, скорочення бюрократичної складової та збільшення ефективності всіх процесів, як економічних так і суспільно-політичних.

Дозволити все, що не заборонено. Без всяких довідок, погоджень та довгих бюрократичних узгоджень. А покарання за порушення забороненого має бути неминучим.

В цілому ж можна говорити про необхідність перезавантаження держави Україна.

Потрібний новий Конституційний Суд, заборона офшорів, радикальне спрощення податкової системи, заборона перевірок на 2-3 роки для нових бізнесів, новий закон про вибори.

У той же час, будь-які призначення чиновників проводити тільки через конкурс.

До цього потрібно ще й додати виборність суддів, місцевих голів, шерифів і проведення реальної децентралізації.

Необхідно визнати, що вже більше двох років влада «демократів» впарювала українцям під виглядом змін, симуляцію і профанацію, що видавалося її функціонерами за реформи.

Насправді ж реформи це дуже зрозуміла річ: державний устрій, як у західних демократіях; відкрита і прозора економіка, до якої іноземні інвестори стоять у черзі.

Методика запровадження: взяти готову модель Польщі і вже на марші доопрацьовувати.

Власне, як і зробили поляки, чехи, литовці та всі інші наші успішні сусіди на Заході.

У когось це, звісно, вийшло краще, а у когось гірше, однак без єдиного холостого пострілу.

Хоча все це можливо лише за умови, коли ми будемо мати Верховну Раду та уряд, які захищатимуть інтереси України, а не свій бізнес. А поки що цього не видно, бо кожен тягне ковдру на себе.

На мою думку, головною передумовою реформ має стати масове усвідомлення українською громадою реального стану речей з її владою.

Влада мусить нести повну відповідальність перед народом. А це означає можливість для народу позбавляти влади тих, хто не виправдав її довіри.

А поки український народ не матиме механізму зняття з посад чиновників будь-якого рівня і притягнення їх до відповідальності, нічого не зрушиться з місця.

Навіть, якщо прийдуть нові, вони швидко освоїтися з правилами діючої «системи». Тому необхідно враховувати той факт, що людина досить слабка істота в плані стійкості від спокус.

Водночас, великою мірою, цей «механізм» був у нас обкатаний на Майдані-1 і Майдані-2.

На жаль, застосувавши його вже двічі, народ так і не розумів повністю заради чого це робилося.

Бо не усвідомлював реального стану речей, а керувався настановами телебачення, котре, майже повністю знаходиться під контролем олігархів.

Поза тим, справжні українські реформи мають свою дуже важливу специфіку.

Суд, прокуратуру, податкову та інші каральні органи олігархії реформувати марно. Тільки будувати заново. А як? Чи взагалі уявляє хтось в Україні, як це зробити?

Крім того, щоб щось будувати, треба мати для цього важелі. А в пострадянській системі, яка діє в Україні,  не існує головного важеля – балансу можливостей  для народу впливати на розвиток ситуації в державі.

Реформи – це коли закони діють так, що їх ніяк не можливо обійти, тоді країна розвивається за нормальними правилами.

Реформи – це коли система функціонує незалежно від бажань і меркантильних інтересів якихось бюрократичних клерків, чи високопосадових чиновників, які задіяні у владній вертикалі.

Проте, готуючись до реформ, чи проводячи їх необхідно враховувати, що будь-які реформи боляче наступають на «хвіст» чиїмсь конкретним інтересам.

Коли зацікавленні особи втрачають можливості продовження експлуатації схем неконтрольованого збагачення, які були налагоджені і функціонували роками, а то й десятиліттями.

Тому, вже зараз, необхідно продумати механізми, як подолати шалений спротив бюрократичної номенклатури, яка ніколи не погодиться добровільно з тим, що її відсторонили від синекури, що, як їм здавалося, була гарантована довічно.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s