Контроверсійний візит Путіна до Фінляндії

«Дзеркало тижня. Україна» №25, 9 липня 2016

Віктор Каспрук

Недавній візит президента Росії Володимира Путіна до Фінляндії викликав дуже багато запитань не лише в сусідніх із Фінляндією скандинавських державах та країнах Балтії. 

Путін зустрівся зі своїм фінським колегою Саулі Нііністо, продовжуючи традицію двох лідерів зустрічатися не рідше одного разу на рік, що була введена ще до вторгнення Росії в Україну. І якщо це була перша поїздка російського президента до західного сусіда з 2013 р., то Саулі Нііністо вже встиг побувати в Москві в березні нинішнього року.

То що ж означає цей візит: підтримку міждержавного діалогу, бажання Гельсінкі встановити тісніші відносини з Кремлем, спробу використати “санкційні” часи для просування своїх інтересів у Росії, намагання росіян “по-сусідськи” переконати фінів не вступати до НАТО, капітуляцію Фінляндії перед Москвою — чи реакцію на побоювання Гельсінкі, що “зелені чоловічки” почнуть проводити “референдуми” на фінській території? Чи президент Саулі Нііністо боїться, щоб Путін у пориві встановлення “історичної справедливості” не почав заганяти братський фінський народ назад у Фінляндське генерал-губернаторство чи новостворену Фінську губернію?

Адже, попри те, що Путіну не вдався його бліцкриг в Україні, він не здатен просто так відмовитися від імперських амбіцій повернути Росії “її історичні землі” — Україну, Білорусь, Грузію, Литву, Латвію, Естонію і Фінляндію.

Не можна не звернути увагу на той факт, що цей візит Путіна відбувся напередодні саміту НАТО у Варшаві. А Москва й досі не в змозі змиритися з членством у НАТО більшості країн, котрі свого часу були у Варшавському договорі. Тому Путіну знадобився привід, щоб оприлюднені під час фінляндського візиту його антинатовські висловлювання були розтиражовані по світовій пресі.

Слід звернути увагу, які моменти вибирає Кремль для агресії. Так, анексія українського Криму і війна Росії в Донбасі розпочалися відразу ж після Зимових Олімпійських ігор 2014 р. у Сочі.

Тож чи не входить зараз у плани Путіна почекати до закінчення президентських виборів 2018 р. та завершення Чемпіонату світу з футболу, який поки що планується проводити в Росії того ж року? Можливо, після цього він буде готовий атакувати на інших територіях колишнього СРСР? Особливо беручи до уваги той факт, що Путін не відмовився від намагань розширити територію Росії і за рахунок земель, які колись входили до складу Російської імперії. Тут він може апелювати до часів Сталіна, Миколи ІІ чи навіть Петра І. Головне для нього, що Росія має законне “право” на всі такі “повернення”. Адже, з точки зору Путіна, його “історична місія” полягає в обов’язку захищати те, що “належало” його попередникам.

У цьому сенсі ахіллесовою п’ятою Фінляндії (як і України) є відсутність у неї “членського квитка” в НАТО. Анексія Росією українського Криму і окупація земель на сході України ставлять Гельсінкі перед дуже складною геополітичною дилемою. Оскільки доктрина дотримання нейтралітету, котра була продуктивною для фінів після закінчення Другої світової війни, нині вже не може їм гарантувати ненапад Російської Федерації.

Тому продовження прагматичних відносин Фінляндії з Росією та її позаблоковість після того, як Путін, фактично, відмовився від усіх домовленостей, яких було досягнуто на Ялтинській конференції 1945 р., її демонстрація обережності в питанні вступу до альянсу тепер можуть лише спровокувати Москву на напад.

Нині Гельсінкі мало б зважати на український негативний досвід, адже якби після Бухарестського саміту
2008 р. Україні було відкрито дорогу в НАТО, то не було б спроб з боку Росії переглядати українські кордони та суверенітет.

Після того, як Путін перетворив Росію на “геополітичного хулігана”, Фінляндія, не захищена парасолькою НАТО, стає дуже уразливою до російської агресії. Минулі неформальні гарантії ненападу з боку Москви вже перестають діяти, а захист від російських танків та вторгнення здатне забезпечити лише членство в Північноатлантичному альянсі.

Кремль постійно шукатиме слабкі місця у своїх менших сусідів і використовуватиме найменший шанс для того, аби показати їм, наскільки вони залежні від його “доброї” волі.

Росія, напавши на Україну, вже почала своє просування на Захід, тому фінам плекати ілюзії щодо московської миролюбності сьогодні не варто.

У часи СРСР Фінляндія була його мовчазним васалом. Однак тепер ті, хто підштовхує її залишатися в статусі своєрідного буфера між великими державами і переконує бути й далі нейтральною, мали б подивитися, до чого, зрештою, призвела “позаблоковість” України за режимів Кучми—Януковича.

Теперішня Росія є прямою загрозою для Фінляндії. І ризики від продовження ігнорування цієї загрози можуть виявитися дуже небезпечними.

Росія вже неодноразово вторгалася до Фінляндії і щоразу відбирала в неї нові території. Останній приклад — “придбання” фінської Карелії. Тому, враховуючи досвід Норвегії, Фінляндія мала б вступити до НАТО, аби створити заслін російській експансіоністській політиці в Європі.

Хоча нині Путін переважно прагне розширити свою імперію за рахунок України, Грузії, Молдови та Казахстану, Росія завжди користалася слабкістю своїх сусідів, щоб захопити в них більше територій. За винятком хіба що Китаю, якого путінський режим нині панічно боїться.

При цьому ніякої стратегії в Путіна немає, він діє виключно емоційно на коротку перспективу. А вся тактика полягає в тому, щоб якнайбільше дестабілізувати ситуацію в сусідніх країнах, силою примусивши їх дослухатися до геополітичних забаганок Кремля.

Росіяни — слабкі бігуни на “довгі дистанції” і тому завжди розраховують на швидкий результат. А щойно процес затягується, починають нервувати, робити помилки і “здуватися”.

Тому Гельсінкі не потрібно перецінювати Путіна. Адже він своїми непродуманими діями вже пересварив Москву з демократичними країнами світу, позбавив Росію місця у G8, зменшив кількість покупців на свої енергоносії та знищив ілюзії у значної частини українців, які так довго намагалися триматися за ідею дружби між “двома братніми народами”.

І коли спробувати проаналізувати “здобутки”, яких досягла Російська імперія за останні 50 років, — вони не будуть втішними для Кремля.

Якщо подумки повернутися в 1966 р., то радянські війська стоять у Східній Німеччині, Угорщині, Чехословаччині та Польщі. Комунізм просувається по всьому світу, Куба стабільно перебуває в зоні радянського впливу, США змушені вводити свої війська до Південного В’єтнаму. Здавалося, що може зупинити комуністів?

А тепер порівняймо з тим, що має Москва сьогодні: СРСР зник, комунізм — практично, теж. Формально кордон “російського світу” стиснувся до території Російської Федерації плюс окуповані Крим, Донбас, Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія.

Союзників немає, тільки Вірменія (та й то не з власної волі). Навіть всередині РФ Кремль контролює не все — на території Чечні та Дагестану закони РФ фактично не діють. Далекий Схід і Східний Сибір обезлюдніли. Промисловість, наука, освіта, медицина — усе в жахливому занепаді. Результати дуже неоптимістичні.

Міжнародній спільноті необхідно скоригувати своє ставлення до Росії. Путін постійно б’є себе в груди й виголошує погрози, як це робить шкільний хуліган.

Проте путінський режим підточує наростання тяжкої економічної ситуації, яка погіршується буквально день у день. Тож чи варто Фінляндії звертати увагу на Москву, приймаючи рішення про приєднання до НАТО?

http://gazeta.dt.ua/international/kontroversiyniy-vizit-putina-do-finlyandiyi-_.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s