Венесуела: настає час військових?

«Дзеркало тижня. Україна» №32, 10 вересня 2016

Віктор Каспрук

Намагаючись яким-завгодно чином зберегти свою владу, президент Венесуели Ніколас Мадуро дедалі більше важелів управління країною передає до рук військових. 

Так, недавно Мадуро поклав на генерала Владіміра Падріно Лопеса подвійну відповідальність. Тепер той одночасно є міністром оборони Венесуели і оперативним командувачем Національних Боліваріанських збройних сил (FANB).

До цього незвичайного подвійного тягаря додалося ще одне складне завдання — очолити спільно з Мадуро президентське цивільно-військове командування, створене для того, щоб наділити Владіміра Падріно Лопеса спеціальним контролем над усім венесуельським урядом. Отож тепер у Венесуелі є президент і суперміністр.

Мета роботи президентського цивільно-військового командування — вирішення питання з критичним браком продуктів харчування, медичних препаратів і ліків та інших товарів першої необхідності, яких потребують венесуельці, щоб виживати.

Всі міністерства та інші державні установи перебувають у підпорядкуванні цього нового органу, до функцій входять не тільки виробництво, імпорт, маркетинг та система ціноутворення товарів, а й безпека і захист нації.

Велика концентрація влади в руках військових передбачає, що стабільність у країні залежить від відповідальності венесуельських збройних сил.

Але чи не є таке “перетікання” владних повноважень першим кроком на шляху до повної передачі влади від президента Венесуели Ніколаса Мадуро до рук Владіміра Падріно Лопеса та його колег-генералів?

У час, коли економіка Венесуели перебуває в надзвичайно критичному стані, Ніколас Мадуро звернувся по допомогу до військових, що може бути останньою відчайдушною спробою президента залишитися при владі.

Це є ознакою того, що Мадуро визнає свою слабкість, і демонстрацією його готовності піти на все, аби вижити самому і зберегти успадкований від Уго Чавеса боліваріанський режим.

Крім того, цим венесуельський президент сподівається прикрити багато “фронтів”, обстановка на яких була явно програшною, і за будь-яку ціну підтримати свій уряд.

Нафтозалежна економіка Венесуели фактично лягла після падіння цін на нафту, внаслідок чого великі соціальні сегменти 31-мільйонного населення цієї країни опинилися без достатньої кількості елементарної їжі та інших предметів першої необхідності.

Очікується, що нинішнього року інфляція сягне 720%, а, за оцінками Міжнародного валютного фонду, у 2015 р. валовий внутрішній продукт скоротився на 10%.

Попередник Мадуро Уго Чавес залишив країну наступнику в уразливому економічному становищі. Хоча були націоналізовані енергетичні активи, тоді як ціни на нафту трималися на високому рівні й надходження від продажу енергоносіїв широко витрачалися на соціальні програми, — глобальне падіння цін на нафту відкинуло венесуельський уряд далеко від його потреб.

На це додатково наклалося різке скорочення функціонування приватного сектора, який доти платив податки і створював нові робочі місця.

Для боротьби з нестабільністю економіки Мадуро прийняв рішення про контроль військовими перевезення і проходження митниць у п’яти найбільших портах Венесуели.

Та крах венесуельської економіки — це проблема, яка не має військового вирішення. А передача нових величезних повноважень військовим — абсолютно не те, що необхідне в цьому випадку. Адже тоталітарні підходи до економіки апріорі не можуть принести бажаного для Мадуро результату.

Іноземні компанії і фірми масово залишають країну, в якій практично неможливо вести бізнес. Венесуельська банківська система тим часом демонструє нові сюрпризи, коли одночасно потрібно боротися з галопуючою інфляцією, дефіцитом ліквідності та обов’язковим контролем за рухом капіталу.

До цього можна додати все більш нестабільне політичне тло. А це, своєю чергою, виключає пошук нових можливостей для ведення бізнесу в цій країні.

Таким чином, нинішній ринок Венесуели став системою, несумісною зі світовою економікою.

У критичній ситуації, що склалася, єдиним виходом для порятунку Венесуели стає можливість випробувати на собі найбільш експансивну економічну перебудову в історії.

Для цього владі, яка прийде на зміну режиму Мадуро, доведеться реструктурувати борг, уніфікувати обмінний курс, запровадити вільні ціни і просити міжнародної допомоги для підвищення економічної активності та збільшення загального рівня доходів населення.

Однак мінус такого варіанту — те, що переговори й економічні реформи потребують значного часу. А ось його венесуельський народ та Мадуро можуть і не мати.

Справи його уряду йдуть дуже кепсько. І якщо не вдасться утримати ситуацію від дальшого погіршення, то не виключене таке потужне цунамі народного невдоволення, що його неможливо буде стримати навіть із найбільшою участю армії. Невідомо, правда, як далеко готовий піти Ніколас Мадуро, щоб зберегти для себе пост президента.

Нинішня парламентська невизначеність і економічна криза створюють негативну політичну репутацію президентові Ніколасу Мадуро. Так, згідно з даними останнього опитування, проведеного соціологічною службою Datanalisis, понад 80% виборців хочуть, щоб він залишив президентський пост до кінця року.

Проте Національна виборча рада відклала можливість референдуму про відкликання Мадуро до наступного, 2017 р., що дозволило главі Венесуели уникнути дострокових президентських виборів.

Різке розширення повноважень Національних Боліваріанських збройних сил може означати крихке балансування між збереженням влади чинного президента і можливістю цю владу втратити.

Досі поліції й національній гвардії вдавалося хоч якось стримувати протестувальників. Але протести і грабежі через нестачу їжі тривають, щоразу перевіряючи силовиків Мадуро на міцність.

І ніхто не знає, як реагуватиме армія, коли уряд захоче вивести її на вулиці венесуельських міст. Хоча деякі експерти у Венесуелі вважають, що генерали не бажають давати накази своїм підлеглим стріляти по протестувальниках.

Схоже, президент був змушений дати Національним Боліваріанським збройним силам найбільш актуальне завдання: стримати народний гнів через нестачу продовольства та медикаментів.

Однак поступове розширення влади військових у відповідь на втрату легітимності режиму Мадуро починає скидатися на державний переворот, який відбувається в уповільненому темпі.

І коли йдеться про здатність армії поліпшити ситуацію, то тут не слід забувати, що агропродовольчий сектор у Венесуелі вже давно перебуває під контролем генералів і управляється відповідно до принципів централізованої економіки. Наслідком чого стали обвал вітчизняного виробництва та безсоромна корупція.

Важливо, як самі військові, з такою великою владою в руках генералітету, розуміють свої цілі та чи готові вони стати ключовою силою, що змінить майбутнє Венесуели.

Якщо військові, замість підтримки непопулярного в народі президента, захочуть проконтролювати процес переходу влади від президента Мадуро до перехідного коаліційного уряду, то це вони можуть зробити, за умови гарантування, що і їхні інтереси буде враховано.

Скидається, що саме в руках венесуельських військових перебуває сьогодні “золота картка”. Хоча політичні інтереси у військових еліт далеко не однорідні, а пріоритети можуть бути досить різноманітними.

Однак нова роль міністра оборони Владіміра Падріно Лопеса, схоже, передбачає, що діалог про можливу передачу влади може відбуватися з участю військових.

Генерал Лопес раніше ставив під сумнів легітимність референдуму про дострокове припинення повноважень президента Мадуро. Але, як пише венесуельська преса, посилаючись на близькі до міністра оборони джерела, нині це не зовсім так. Останні його заяви свідчать, що він може підтримати референдум, якщо вважатиме, що це піде на благо армії.

Хоча не можна виключати й того, що, коли генералам не вдасться зупинити наростання насильства, економічного і соціального хаосу, криза може спонукати їх повністю перебрати на себе всю владу над Венесуелою.

У цьому контексті дуже важливо, як на розвиток таких подій у Венесуелі відреагують у США. Адже, з одного боку, в інтересах Вашингтона, щоб на американському задньому дворі припинився затяжний чавесистський експеримент, який постав Венесуелу на межу розвалу економіки та дефолту. А з іншого — перехід влади до рук військових, якщо навіть вони декларуватимуть, що беруть контроль над країною тільки на перехідний період, зовсім не гарантуватиме швидкого відродження венесуельської економіки і відновлення демократії у Венесуелі.

Таким чином, якщо в Америці і підтримають передачу влади до рук військових, то лише на короткий перехідний період. Після якого мають бути гарантоване відновлення функціонування політичних інститутів і проведення демократичних виборів нового президента Венесуели та парламенту.

http://gazeta.dt.ua/international/venesuela-nastaye-chas-viyskovih-_.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s