Вслухаючись у музику чекань

Віктор Каспрук

Нова збірка самобутньої української поетеси Тетяни Добко «Життя триває» (Київ: Світу Успіху, 2016) є значною віхою в її поетичному доробку.

Заглиблюючись в поезію Тетяни Добко читач потрапляє в неповторний світ емоцій і почуттів. Цей світ наповнений яскравими фарбами, образами, особливим, притаманним лише їй, ліричним світовідчуттям.

Читаючи, часто ловиш себе на думці, що вона відчуває навколишній світ не тільки як, поет, а й як художник. І її знання слова є таким же глибоким, як і знання кольорів.

Тому, мабуть, недаремно поетеса вже чимало років дружить з багатьма відомими українськими художниками. А фотокопіями картин одного із них, Михайла Яремківа, дуже вдало проілюстрована поетична збірка Тетяни Добко «Життя триває».

Просторова організація кольору, котра притаманна поетесі, набуває свого зримого продовження в словах, образах і емоціях.

Ці невловимі відтінки барв з палітри кольорового світосприйняття, плавно перетікають в свіжі, живі і ліричні форми, створюючи унікальну можливість переходу одного виду мистецтва в інший.

Візьму на себе сміливість сказати, що Тетяна Добко закохана в живопис не менше, ніж в поезію. І тому безмір’я можливостей художнього вираження живопису, вона переливає в струнку логіку граматики, орфографії і пунктуації, що стали підкорятися чітким вимогам довершеної поетичної форми.

А на поетичному мольберті поетеси:

У акварелях осені – перо жар-птиці,
Розмитість фарб – від подиху дощів…
Злітає жовтий лист і відкриває лиця,
У графіці дерев – романтика шляхів…

Власне, проводячи порівняння єдності спільності поетичної метафори і художнього символу в поезії і живописі, варто звернути увагу на те, як вони впливають на свідомість читачів.

Життя триває, хоч приходить осінь,
І вітер листя кидає до ніг.
Життя триває… Осінь, осінь, осінь –
Наш жовтий Ангел в плетиві доріг.
Життя триває, місто у тумані…
Чого чекать від спалених бажань?
Життя триває, осінь наша з нами,
І синє небо, й смутку дивна грань…

Але за цією «дивною гранню» смутку поетеса знаходить нові ритми свого унікального поетичного світосприйняття:

Цей дивний ритм – надія і дощі…
Так безнадійно стукає у душу,
Мелодію загублених віршів
Забуть чи зрозуміти мушу.

Пройтись над прірвою щасливих сподівань
І подивитись на далекі зорі…

Продовжуючи аналогію з живописом варто зазначити, що поезія Тетяни Добко дуже нагадує вишукані пейзажі. Перед читачем розгортається панорама деталей, які показані ніби одночасно з кількох поетичних ракурсів.
Хоча при уважному прочитанні ловиш себе на думці, що це скоріше за все не картина-зображення, а картина-роздум:

Дощі мерехтять спогадами.
Думка сполохана
Птахом підбитим падає вниз.
Погляд у вічність…
Щастя! Спинись.

У поетичному осмисленні Тетяною Добко відбитки навколишньої дійсності не занадто розходяться у часі між поезією і живописом.
І ніби немає різниці між картиною, котра написана пензлем і тим, як поетеса малює картину поетичними віршованими рядками.

Амфори слів
розбиваються на часточки долі,
які намагаєшся скласти докупи.

Кожен сприймає поезію індивідуально. Але тут автор піднімається до таких висот філософського узагальнення, що починаєш усвідомлювати, щоб піднятися до такого рівня розуміння навколишнього світу необхідно відмовитися від суєти і прилучитися до іншого світу, світу вічного.

Слова займають центральне місце в мистецтві поетичного письма. Звичайно читач так само може смакувати звуки слів вірша, як і милуватися неповторними мазками картини.

Проте ми йдемо до вірша не лише тому, щоб знайти серед розташування слів більше, ніж коли йдемо в художню галерею, щоб подивитися на віртуозну компоновку кольорів фарби. Важливим є те,якими словами і фарбами передати емоції.

І тут здається, що Тетяні Добко вдалося, використовуючи художні поетичні засоби, вийти за межі мови, щоб передати щось за межами слів, наближаючи свої віршовані рядки до сприйняття на рівні художнього полотна.

Водночас, її поезія відрізняється своєю частотою неймовірних протиставлень, суджень і лінгвістичною концентрацією необхідних для настроєвого вираження форм.

Поезія може надавати декілька значень, котрі вимагають різних інтерпретацій.

Це багатство висловлювання є однією з причин, чому ми високо цінуємо поезію. Але знову ж таки – це не єдина причина, адже не всі поетичні висловлювання можна відразу зрозуміти.
Та у поезії Тетяни Добко годі шукати якихось спрощень, чи намагання зробити складне нарочито доступним і зрозумілим. Тому з-під її поетичного пензля виходять рядки:

Якби я була квіткою, –
я була б хризантемою,
щоб сказати останнє слово…
А потім – проліском,
щоб почати усе спочатку.

Свого часу ще видатний італійський художник і вчений Леонардо да Вінчі сказав: «Живопис — це поезія, яку можливо бачити, але не чути, а поезія — це живопис, який можливо чути, але не бачити».

А поетичний живопис Тетяни Добко – це синтетичне поєднання спорідненості між поезією і живописом. Спорідненість яких відбиває взаємозалежність між словесним текстом і візуальним текстом нанесених на полотно фарб.

Поетеса хоче, щоб її почули і зрозуміли. Адже у наш непростий час взаємопорозуміння є чи найбільшою розкішшю, яку ми можемо і маємо собі дозволити.

Молитовним дощем
падають зорі на підвіконня.
Найбільше бажання – бути почутим.

Тетяна Добко знаходить:

Зимові квіти – у малюнках на вікні,
У пісні орхідеї променистій,
У погляді і слові доброти,
І у снігах, як Ангел, чистих.

Слова в її віршах, подібно до художніх елементів живопису, зібрані разом, щоб створити загальну композицію і створювати свої власні твори мистецтва.

Наразі поетика живопису поетеси дуже співмірна з полотнами українських художників ХІХ століття, а іноді нагадує і неповторні фарби Катерини Білокур.

У неї навіть опис осінньої жовтневої погоди і дощу виглядає дуже оптимістично і дивовижно захопливо.

Я була вся неначе з дощу,
Краплі сонця текли по обличчю.
Білим птахом перелечу
Сум і смуток. Надія – це звично.

У цьому вірші теплі кольори «крапель сонця» перемагають холодні кольори дощу, бо надія ось-ось як близько. А вираз «я була вся неначе з дощу» образно наближає читача до відчуття всієї гами різноманітних відтінків дощу, його спектру і структури, різні кольори якого можуть вибухнути раптовою послідовністю яскравих кольорів веселки.

Вслухаюся у музику чекань –
Сім нот Ви надіслали випадково.
Така тонка любові грань,
Нехай звучить ця музика ізнову!

Нова збірка Тетяни Добко наповнена поетичною «музикою чекань», партитура якої дозволяє читачу охопити поглядом всю гаму емоцій і почуттів ліричної героїні поетеси. А симфонія любові звучить неповторними нотами оптимізму і віри у те, що ця музика звучатиме для нас знову і знову.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s