«Нафтосоціалізм» у Венесуелі призвів до внутрішньополітичної кризи

Віктор Каспрук

Венесуельський парламент оголосив президента Ніколаса Мадуро персоною, котра залишила свій пост «через невиконання своїх обов’язків». Як повідомила венесуельська газета El Nacional, за таке рішення проголосували 106 депутатів із 163 наділених повноваженнями. Це дуже серйозне рішення, оскільки згідно зі статтею 233 конституції Венесуели, у разі визнання президента відсутнім на своєму посту, передбачається призначення нових виборів очільника держави.

Але Верховний суд Венесуели визнав незаконними спроби Національної асамблеї оголосити імпічмент президенту, і добровільно йти у відставку Мадуро не збирається.

2017 може стати вирішальним роком для Венесуели, оскільки її фінансові запаси виснажуються і ледь покривають платежі за зовнішнім боргом за рік. Для багатої на нафту і постраждалої від кризи країни, цей новий рік, як видається, буде дуже схожим на попередні, з громадськими заворушеннями, нестачею продовольства і медикаментів, а також жорстокою рецесією.

Намагаючись вивести економіку з піке, президент Ніколас Мадуро 8 січня підняв заробітну плату на 50 відсотків. Хоча це не стало великим сюрпризом для венесуельців, оскільки відбувається вже вп’яте з лютого 2016 року, часу коли мінімальний розмір оплати праці зріс на 322 відсотка.

І всі спроби пристосуватися до нищівної інфляційної кризи, ігноруючи при цьому закони економіки, лише призвели до підвищення до астрономічного рівня цін на предмети першої необхідності і продукти харчування.

Мадуро заявив, що він визначив щомісячний мінімальний розмір оплати праці у 40 тисяч боліварів, що у перерахунку еквівалентно лише 12 доларам на чорному ринку. Де більшість венесуельців купують долари, тому що до валютного обміну за офіційним курсом вони доступу не мають.

У грудні минулого року венесуельський уряд наголосив, що він планує надрукувати шість нових банкнот, номіналом від 500 до 20 тисяч боліварів, щоб полегшити кризу готівки. Урядовці оголосили про свій намір вивести з обігу купюру в 100 боліварів, тому, що вона швидко приходить в непридатний стан, і для того, щоб спробувати розправитися з неоподаткованою тіньовою економікою.

Та, як вважають венесуельські аналітики, останнє збільшення мінімальної заробітної плати і близько не йде в ногу з рівнем інфляції в країні.

А це означає, що підвищений мінімальний розмір оплати праці не досягне рівня, який надасть можливість хоч якось покращити життя пересічним громадянам. І не сприятиме позитивному поштовху до полегшення існування тим мільйонам венесуельців, які зайняті на сьогодні в неформальному секторі економіки, підприємствах, що не обтяжені державним контролем і регулюванням.

Не дивлячись на те, що протягом першого десятиліття цього століття Венесуела користувалася плодами найбільшого за усю свою історію нафтового буму, вона зараз переживає найгірший період своєї історії з моменту закінчення у ХІХ столітті громадянської війни.

Після демонтажу приватного виробничого сектору, абсолютної залежності від експорту нафти і критичного ослаблення державних інститутів, ця країна не має достатніх бюджетних доходів, неспроможна впоратися з величезним боргом, галопуючою гіперінфляцією свої грошової одиниці болівара та дефіцитом основних продуктів. До цього можна ще додати стрімке зростання злочинності, правову незахищеність її громадян, засилля армії і спецслужб та постійні соціальні хвилювання.

Хаос, злидні і репресії в пограбованій чавесистами Венесуелі все більше роблять її схожою на територію, котра контрольована терористами. Бо де поділися з полиць магазинів рис, цукор, чорна квасоля, кукурудза, рослинна олія і морепродукти?

Венесуела потерпає від величезного дефіциту їжі і електроенергії, що  викликало соціальні потрясіння, починаючи від широко поширеного пограбування магазинів – до перебоїв у навчальному році для мільйонів дітей.

Криза у Венесуелі має і інші виміри. Так за попередніми неофіційними даними Центрального банку Венесуели, які наводить новинний портал La Patilla, валовий внутрішній продукт (ВВП) різко впав у Венесуелі в 2016 році на 23 відсотка. А інфляція у 830 відсотків є рекордною серед країн Південної Америки.

Ці цифри промовисто говорять про «досягнення» правонаступників Чавеса і їхні підходи до експериментів на венесуельцями. Проте варто пригадати, що перш ніж Уго Чавес прийшов до влади, в 1999 році, у Венесуелі працювали 800 тисяч компаній і підприємств.

Зараз їх залишилося лише 230 тисяч, що означає, що 570 тисяч були ліквідовані через неможливість вести бізнес за умов валютного контролю, непрогнозованого зростання цін, несприятливого трудового законодавства і загроз експропріації. Це є основними причинами, через які венесуельський промисловий і діловий сектор, з кожним днем, все більше перетворюється на руїни.

Тому, на думку венесуельських аналітиків, криза у Венесуелі не завершиться доти, поки режим Ніколаса Мадуро наполягатиме на державному контролі над економікою, а приватним підприємствам не нададуться переконливі гарантії для відновлення внутрішнього виробництва. У той же час, незалежно від того, у скільки разів збільшується зарплата, якщо інфляцію не буде подолано, вона, як і раніше, блокуватиме купівельні можливості венесуельців.

А за непередбаченого підвищення заробітної плати, компанії, без забезпечення умов для збільшення їхніх фінансових можливостей, змушені йти на великі скорочення свого персоналу і прирікати своїх працівників на безробіття.

А закриття більше, ніж 500 тисяч компаній за останні 10 років, і витіснення у вимушену імміграцію принаймні 2 мільйонів венесуельців та втрата мільйонів робочих місць, явно вказують на те, що зміна економічної моделі у цій країні має бути обов’язковою.

Можна зробити висновок, що високі ціни на нафту не тільки подарунок, а й прокляття для багатьох країн, і Венесуела тут  є яскравим прикладом. Вона спиралася виключно на експорт нафти, щоб стимулювати зростання соціальних подачок маргінальним прошаркам суспільства, і не вкладала коштів у розбудову вітчизняного виробництва.

Замість цього уряд покладався на імпорт більшості основних товарів і послуг. Так що, коли ціни на нафту різко впали, це зробило економіку Венесуели недієздатною, оскільки вона клала усі яйця лише в один «нафтовий кошик».

Небажання правонаступників Уго Чавеса відмовлятися від моделі «нафтосоціалізму», викликали не тільки економічну, а й внутрішньополітичну кризу. Вихід з якої мирним шляхом, на жаль, не проглядається. Тому що Ніколас Мадуро, і радикальна частина з його оточення, готові до посилення репресій проти інакомислячих та до ще більшого закручування кришки казана політичних пристрастей.

Опираючись на підтримку армії, спецслужб і Верховного суду чавесисти здатні ігнорувати будь-які голосування і рішення Національної асамблеї. А якщо ситуація ще більше загострюватиметься, то можуть спробувати ввести військовий стан і відмінити на невизначений термін президентські вибори у Венесуелі, які мають відбутися в 2019 році.

Країна знаходиться на межі голоду, але це мало хвилює Мадуро. Для якого найважливішим є за будь-яку ціну зберегти владу над Венесуелою і уникнути відповідальності за своє провальне президентство.

Але поки що президент продовжує маневрувати. Й на те, що він та його прихильники, не мають впевненості у тому, що опозиції не вдасться його змістити, вказує призначення Тарека Ель-Айссамі новим віце-президентом країни. І в разі, якщо Мадуро таки змушений буде достроково залишити президентське крісло, саме віце-президент візьме на себе виконання обов’язків глави держави до наступних виборів.

При цьому не можна виключати того, що через Тарека Ель-Айссамі (якого підтримує Іран), Ніколас Мадуро зробить спробу отримати кредити у Тегерані, пішовши при цьому на великі поступки, котрі не будуть оприлюднені публічно.

Водночас, як вважають економічні експерти, опитані газетою El Nacional, призначення марксиста Рамона Лобо на посаду міністра економіки та фінансів принесе лише більшу радикалізацію та посилення контролю за розподілом товарів і послуг. Тому нічого не зміниться і все буде тільки гірше.

Ніколас Мадуро ставить інтереси Об’єднаної соціалістичної партії Венесуели і своє перебування на президентській посаді  вище страждань венесуельського народу. Очевидно, що він має піти. Венесуелі потрібен новий президент.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s