“Женева-4”: чи буде використаний черговий шанс для Сирії?

«Дзеркало тижня. Україна» №8, 3 березня 2017

Віктор Каспрук

Новий раунд переговорів щодо Сирії, недавно розпочатий у Женеві під егідою ООН, спрямований на пошук політичного врегулювання війни. 

У них беруть участь представники уряду Башара Асада і найбільшої групи сирійської опозиції — Сирійської національної коаліції.

Хоча з самого початку від “Женеви-4” не особливо очікують встановлення загальнонаціонального режиму припинення війни, проте ці переговори є шансом для просування по шляху до мирного врегулювання.

Водночас досить важко повірити, що сторони в Женеві зможуть досягти компромісу з питання — чи повинен президент Асад залишити свою посаду, на чому послідовно наполягає Сирійська національна коаліція і що категорично відкидають представники сирійського режиму.

Для опозиції відставка Башара Асада з посади є частиною прийняття будь-якої угоди. Для офіційного Дамаска таке рішення означало б початок демонтажу чинної системи влади в Сирії, і тому він триматиметься за збереження лідера режиму до останнього.

Про це свідчить той факт, що сирійську делегацію в Женеві очолює посол Сирії в ООН Башар аль-Джаафарі, який є одним із найпослідовніших захисників уряду Башара Асада.

Тим часом для Сирійської національної коаліції час проведення “Женеви-4” не можна назвати найбільш сприятливим. Якщо для адміністрації колишнього президента США Барака Обами примушення сирійського президента до відмови від влади було проголошене метою, то обрання Дональда Трампа змінило позицію Америки.

Якою буде остаточна позиція Трампа в сирійському питанні, важко сказати. Але вже те, що американський президент проголосив перемогу над “Ісламською державою” вищим пріоритетом Вашингтону в регіоні, застерігши, що США будуть зосереджені там на вузько американських інтересах, вносить нові невизначеності в сирійський мирний процес.

У цьому ж контексті: якщо сирійську проблему вирішуватимуть без участі Російської Федерації, то навіть досягнутий позитивний результат може залишитися невтіленим. Москва не мислить долі Сирії без Асада, а це означає, що в Кремлі продовжуватимуть робити все можливе, аби за будь-яких обставин він і далі залишався при владі.

Однак якщо для режиму Башара Асада кількість жертв розв’язаної ним війни, фактично, вже не має великого значення, то для сирійської опозиції припинення кровопролиття є нагальним питанням.

Перед початком переговорів представник ООН Стаффан де Містура продемонстрував певний оптимізм з приводу переговорних можливостей, наголошуючи, що вважає необхідною умовою зосередження на реформуванні системи управління Сирією, прийняття нової конституції та проведення виборів під наглядом ООН.

Проте чи можна розраховувати на реальні домовленості стосовно Сирії, коли на ній зав’язані геополітичні інтереси Росії, Ірану і Туреччини? Всі попередні спроби дійти згоди в сирійському питанні наочно свідчать, що Москва, Тегеран і Анкара, імітуючи намагання вирішити його, своїми діями лише множать проблеми сирійцям і погіршують загальну ситуацію на Близькому Сході.

Крім того, Москва не тільки зробила для себе Сирію зручним “військовим полігоном”, на якому постійно випробовуються нові види зброї. У Кремлі розглядають сирійську територію і як плацдарм для випробування елементів просування нового “багатополярного світового порядку”, одним із полюсів якого має стати Російська Федерація.

Для цього Росія “заганяє” ситуацію таким чином, щоб мирного вирішення можна було досягти лише на умовах її сателіта, уряду Башара Асада, а не в обхід його, підтримуючи опозиційні сили.

Можна довго дискутувати з приводу шляхів реалізації положень резолюції 2254, що була прийнята одноголосно у грудні 2015 р. Радою Безпеки ООН, розглядаючи механізми майбутнього управління в Сирії, розробку нової конституції та проведення під наглядом ООН виборів.

Але цей “перехідний період” є найбільш чутливим моментом. З погляду сирійського режиму і росіян, Асад повинен контролювати країну й далі. Вони вважають, що не може бути й мови про проведення нових президентських виборів до завершення його президентського терміну в 2021 р.

Для них “перехід” означає лише те, що буде проведено незначні фасадні реформи, а деяких противників режиму — формально інтегровано в систему влади. Тобто відбудеться імітування змін без запровадження самих змін, а Асад перетвориться на постійне і незмінне майбутнє Сирії.

Таким чином, скептицизм з приводу можливості реальних проривів під час цих дискусій перетворює сам процес на переговори без ілюзій. Бо так можна проводити переговори нескінченно, ініціюючи з часом “Женеву-5”, “Женеву-6” і так далі.

Що, зрештою, однак влаштовуватиме Москву. Оскільки вона сподівається і в найгіршому разі зберегти свою військово-морську базу в Тартусі та закріпити режим Асада, хоча б на алавітських територіях вздовж сирійського узбережжя Середземного моря. А що буде далі з іншими сирійськими територіями — її не дуже й хвилює.

На жаль, переговори в Женеві вселяють мало оптимізму. Вони відбуваються на перехресті невизначеності і зростання насильства на місцях. Деякі опозиційні сирійські діячі, західні й арабські дипломати закономірно побоюються: якщо Асад залишиться при владі, насильство буде законсервоване назавжди.

Як стало відомо завдяки просочуванню конфіденційної інформації, розроблена росіянами нова конституція для Сирії передбачає, що Башар Асад може залишатися на президентській посаді впродовж декількох семирічних термінів. Залишаючись у такому разі магнітом для тероризму.

Тож усім сторонам, зацікавленим у сирійських подіях, можна поставити запитання: чи ви підтримуєте тероризм, чи вашим пріоритетним завданням є зупинити тероризм, якщо Башар Асад буде відсторонений від влади?

Сирійська шарада потребує трохи інших підходів. Оскільки мета Москви в Сирії — “стабілізувати законну владу” і здобути “перемогу над тероризмом” — є лише геополітичною димовою завісою Кремля, за якою дедалі більше прозирають її справжні гегемоністські цілі на Близькому Сході і в усьому світі.

Тому, можливо, варто розглядати переговори в Женеві не в розрізі необґрунтованих очікувань прориву, а як поштовх до кращого розуміння сирійського питання. І не починати з найбільш непримиренних розбіжностей у питанні майбутньої форми функціонування сирійського уряду, а ставити перед собою більш приземлені й реалістичні цілі, на кшталт стійкого дотримання припинення військових дій.

Адже якби мирний процес, котрий посадив за стіл переговорів протиборчі сторони, міг привести до консолідації в питанні припинення військових дій (навіть без досягнення формального прогресу з інших питань порядку денного), — це можна було б розглядати як успіх. З іншого боку, якщо обговорення цих питань призводить до відновлення насильства — то це провал.

На жаль, Сирія стала нічим іншим як пішаком у руках “торгівців смертю” — як держав, так і різних екстремістських угруповань, що безжально використовують життя сирійців для задоволення своїх поточних потреб.

А той факт, що вже понад 300 тис. мирних сирійців загинули, вдвічі більше — поранені й покалічені, а понад 12 млн стали біженцями або вимушеними переселенцями, схоже, абсолютно не хвилює ні Росію, ні Іран, які непохитно підтримують режим Асада.

Вони продовжують поставляти військове і ресурсне “паливо” “машині для вбивств” Башара Асада, керуючись своїми власними інтересами. Що є виявом з боку президента Путіна і аятоли Алі Хаменеї їхнього “співчуття”, “милосердя” і “турботи” про сирійський народ.

У такій ситуації важко робити якісь позитивні прогнози. Адже ці переговори, швидше за все, упруться в ту ж саму стіну непорозуміння, що й попередні. Ключовим питанням залишається політична доля Башара Асада. І навіть ослаблена іноземним втручанням у протистояння сторін опозиція навряд чи відмовиться від вимоги його відставки. Чого й чути не хоче чинний сирійський режим.

Таким чином, на даному етапі переговорів фактично немає жодних перспектив, що котрась зі сторін піде на компроміс із цього питання. А це, своєю чергою, перетворює женевський процес на “переговори про переговори”.

До цього можна додати, що невизначена військова обстановка ще більше ускладнює ситуацію, а баланс сил — більш розмитий, ніж будь-коли раніше.

Що стосується США, які, в принципі, підтримують курдських повстанців, хоча й не оголошували своєї позиції стосовно Сирії з моменту приходу до влади Дональда Трампа, — то вони врешті-решт можуть вступити в союз із Анкарою.

У цей період невизначеності цивільне населення, позбавлене в деяких сирійських районах найосновніших ресурсів, як і раніше, затиснуте між атаками і вибухами.

Політичний контекст мирного врегулювання в Сирії залишається так само невизначеним із новим керівництвом у Вашингтоні і в Організації Об’єднаних Націй та попередньою координацією дій між Росією, Іраном і Туреччиною.

Конфлікт, який розпочався з вуличних протестів 6 років тому, перетворився на складну багатогранну проксі-війну, що безперервно збирає величезні “жнива смерті” і створила найгіршу у світі кризу біженців.

http://gazeta.dt.ua/international/zheneva-4-chi-bude-vikoristaniy-chergoviy-shans-dlya-siriyi-_.html

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s