Російський диктатор Путін так нічого і не зрозумів

Віктор Каспрук

Кожна чергова новина з Росії просто шокує своєю безглуздістю і абсурдністю, що межує з шизофренією. Ніби мазохізм директивно введений Москвою офіційно у ранг державної політики.

Російський диктатор Путін й досі нічого не зрозумів і ніколи не зрозуміє, бо просто фізично не в змозі осягнути, що накоїв у світі і в своїй країні.

Але, з іншого боку, Путін показав світовій спільноті, що таке політичне «шрьодерство» та продажність частини європейських політиків. Показав в образах, розкрив внутрішню сторону тероризму навиворіт, із фотографіями, цинізмом. А телевізійний зомбоящик розкрив увесь механізм перетворення людей на агресивних, але слухняних тоталітарному режиму зомбі.

Найважливіше в біографії Путіна те, що він був поставлений на посаду президента Росії Федеральною службою безпеки РФ. І від імені ФСБ, будучи сам з цієї структури, він почав з 2000 року керувати Росією, поступово просуваючи інших офіцерів ФСБ на вищі державні, політичні та економічні пости.

Це приблизно те ж саме, якщо б собі уявити, що в післявоєнній Німеччині владу отримало гестапо і офіцери політичної поліції. А адже це саме те, що сталося в Росії після падіння радянської влади.

Псевдодемократичний період 1991-1999 років виявився лише коротким епізодом російської історії. Потім владу захопило КДБ / ФСБ, і в результаті світ зіткнувся з тією проблемою, яка всіх турбує: агресивною політикою російського керівництва.

На цьому тлі подробиці біографії Путіна відступають на другий план. Принципової різниці між тим, чи є президентом Росії Путін чи якийсь інший  з ФСБ, немає.

Він розкрив усе те що вміли приховувати більшовики. І, очевидно, світ стане тверезішим і відповідальнішим після завершення правління Путіна. А рішення про закриття проекту путінська Росія – буде сигналом про те, що світ став вже зовсім іншим.

І як би там не було, але Росія повинна пройти це шлях. Пройти до кінця…

По суті, путінізм – це не що інше, як «пустишка». Адже намагаючись наслідувати своїх комуністичних попередників, він не зміг висунути співвітчизникам, хоч якусь зрозумілу ідею і відповідну ідеологію. Тобто перспективну програму життя для цілого (насильно зігнаного) об’єднання народів, яким так і залишилася постімперська імперська Росія.

У нинішнього Кремля такої програми немає. А фейки типу «русского мира», котрі запущені у політичний оббіг – це не що інше, як похідні психологічні наслідки тієї комуністичної програми життя, яку Путін вважає найбільш довершеною і прийнятною для Росії.

Путін просто переконаний, що вже давно отримав індульгенцію від історії, і тому має право робити, що вважає доцільним. Він серйозно вважає, що став недосяжним для будь-якої оцінки своїх дій, а підпорядкування йому гундяєвської церкви, звільняє його від відповідальності і звіту (нині і у майбутньому) перед Богом.

Агресія цього посланця світу демонів зовсім не бутафорна. Він, як і його попередник Люцифер, спокушає людство сатанинськими викликами, обіцяючи нестійким шлях до свободи від відповідальності за свої дії, і спокушає діючих і майбутніх диктаторів можливостями безмежної влади.

Виникає тільки питання, чи вистачить лише Путіну на ці сатанинські завдання сил, часу, здоров’я?

Хоча імперські ідеологи в Росії недарма свій хліб їдять. Завтра вони на цілком серйозно можуть повідомити Путіну, що не Японії потрібно повертати частину окупованих Курильських островів, а необхідно якнайшвидше повертати Аляску. Бо, мовляв, у Сполучених Штатах тепер живуть багато російських людей.

Після чого на путінському телебаченні всякі жириновські, соловйови і кисельови озвучуватимуть «відкриття» штатних псевдоісториків, що Аляска – це споконвічна російська земля. А Олександр ІІ в 1867 році продав Аляску незаконно, бо царя ввели в оману і він, не розумів тоді, що робить.

Після цього російська Дума (на одному зі своїх засідань), ухвалить постанову про скасування цього «неправильного» рішення і вимагатиме повернення «споконвічної» російської території.

При цьому Путін так само легко здатен пред’являти права на землі не тільки українців, а й інших сусідніх народів. Таких, як литовці, латиші, естонці чи поляки. Тобто від нього можна чекати будь-яких екстремістських сюрпризів.

Хоча Москва усвідомлює свою ідеологічну вразливість. І те, що на всіх форумах впливової світової преси (особливо англомовної) масово з’явилися спамери кремлівського агітпропу, які намагаються заклинити будь-яку серйозну дискусію, аналогічно совітському глушінню закордонних радіостанцій. Коли на глушіння сигналів західних радіостанцій, котрі вели трансляцію на Радянський Союз і країни радянського блоку, витрачалися шалені гроші.

Путіна, який дуже комфортно відчуває себе у ролі самодержця і довічного президента, як чорта від ладанна аж коробить, коли він чує про такі основні західні цінності, як демократія, свобода чи економічна відкритість. Котрі, у свою чергу, вимагають самодостатності людини, можливості реалізації її індивідуальності, людяності і дотримання моральних цінностей.

Він довгі роки вибудовував у Росії свій світ під своє бачення, де превалюють корупція і право сильного, а неосвіченість йде рука об руку з аморальністю, розбещеністю і лінню.

Та в Кремлі сподіваються, що Україна сама розвалиться під вагою економічних і політичних проблем (корупція, важка соціальна і економічна ситуація, й досі проросійськи налаштована певна частина населення у східних і південних областях України).

А для цього необхідно підтримувати постійний кровоточивий стан війни на українських територіях і чекати на те, що певна частина населення вимагатиме від Києва погодитися на московські умови можливості досягнення миру, тобто на капітуляцію.

Проте Путін так і не зрозумів, що за п’ять років, котрі минули з часу вторгнення московців в Україну та звірств російських військових і терористичних найманців на її території, Росія стала для більшості українців ворогом номер один на довгі десятиліття.

А шалений культ особистості Путіна серед зомбованих телевізором росіян, що створений за допомогою інформаційної шовіністичної інженерії, невблаганно наближає катастрофу для російського народу. Адже путінський режим поїть його «політичною водкою» настояною на ціаніді, на пляшці якої, для вірності, красується красива етикетка знаменитого абрикосового лікеру Maraska.

 

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s