Сценарії розвитку політичної ситуації в Лівані визначаються ззовні

Ліван

Віктор Каспрук

Ліван увійшов в чергову полосу нестабільності. Прем’єр-міністр Лівану Саад Харірі, який займав цю посаду з листопада 2016 року, подав у відставку, через масові антиурядові протести, які критично розхитують і без того складну політичну ситуацію в Лівані.

Країна опинилася без прем’єра, і ліванський президент Мішель Аоун повинен провести консультації з парламентом і визначитись з ім’ям нового прем’єр-міністра. Протести в Лівані розпочалися ще 17 жовтня, після рішення уряду оподаткувати дзвінки в додатку WhatsApp та інших месенджерах. І хоча пізніше ліванська влада вирішила скасувати цей податок, це не зупинило протести. До гасел протестувальників додалися вимоги, котрі пов’язані з політичною корупцією і ситуацією в економіці.

Ліван знаходиться на грані дефолту і стикнувся з однією з найгірших економічних криз за десятиліття, протестуючі звинувачують правлячий політичний клас у тридцятирічній безгосподарності та корупції. Що це саме так, підтверджує той факт, що на сьогодні Ліван має один із найбільших рівнів боргу у світі, – понад 80 мільярдів доларів. Ліванська криза дуже нагадує подібну ситуацію в Греції у 2010 році.

Проблеми Лівану не тільки політичні і економічні, а й демографічні. Ця невелика країна (що прийняла свого часу велику кількість палестинських біженців), після початку сирійської громадянської війни змушена була надати прихисток і численним біженцям з Сирії. Чим порушено рівновагу в суспільстві, через стрімке зростання кількості її мешканців. Маючи всього 4 мільйони населення, Ліван прихистив ще 2 мільйони біженців, і змушений витрачати на здоров’я та освіту цієї групи населення кошти, які є для нього непідйомними. Крім того, міжнародної допомоги явно недостатньо для того, щоб стабілізувати ситуацію.

ому колись мирна і процвітаюча держава, яку свого часу називали Швейцарією Близького Сходу, перетворилася на бідну країну, котру роздирають політичні, економічні і соціальні протиріччя.

До цього потрібно ще й додати негативний вплив Ірану і Сирії на внутрішні справи Лівану, якого він ніяк не може позбутися. Не виключено, що ліванська криза є передвісником повернення втручання Дамаску у ситуацію в Лівані.

Оскільки Башар Асад, режим якого Росії вдалося утримати при владі, тепер повинен «відпрацьовувати» Москві вкладенні в нього військові і фінансові ресурси. Якщо Кремлю потрібна буде ще одна гаряча точка на Близькому Сході, то ліванська криза, це саме те, що необхідно буде Росії.

Ліванці вийшли на вулиці, вимагаючи зміни всього політичного класу. Підтримку ці протести отримали в головних містах країни, і навіть поширилися на ті міста світу, де є ліванські громади. Але протести не можуть тривати безкінечно. І не можна виключати того, що терористична організація «Хізбалла» спробує їх переформатувати для їх радикалізації і просування своїх інтересів, маючи на меті захоплення влади у Лівані. Подібний розвиток подій може стати початком реалізації планів Тегерану щодо контролю над ліванською територією.

Виникає питання, чому саме зараз почалися ліванські демонстрації? І чи не синхронізовано це з поверненням влади диктатора Башара Асада на майже всю територію Сирії?

Адже в період невизначеності, безвладдя і політичного хаосу терористи з «Хізбалли» можуть легко спровокувати збільшення конфлікту в Лівані, котрий потім здатен перерости у громадянську війну.

Оскільки неконтрольовані демографічні проблеми, емігранти і занадто багато безробітних молодих людей, що не мають майбутнього, спроможні стати вогненебезпечною сумішшю, яку дуже просто підпалити. Особливо, коли соціально-економічні проблеми змішується з політикою, а вузол приглушених раніше протиріч між християнами, шиїтами і сунітами, зав’язується все тугіше.

Релігія в політиці – це катастрофа, але з електоральних причин в Лівані намагалися заплющувати на це очі. Результатом чого стало те, що країна, яка раніше була переважно християнською, тепер все більше попадає під впливи радикальних ісламістів.

Різке нарощення протестів в Лівані, котрі розпочалися з не дуже значної причини, – до вимог обнулити діючу владу, дають привід зробити припущення, що основною метою цих демонстрацій є звільнення від того, що залишилося від християнської влади.

Президент Лівану Мішель Аун є єдиним політиком, який має підтримку всього християнського населення та переважної більшості ліванців. А ісламістські агенти Ірану прагнуть ісламізувати Ліван, й нав’язати 2 мільйонам палестинських та сирійських мусульманських біженців бажання очистити країну від християнських впливів. Оскільки Ліван єдина держава на Близькому Сході, де президент і половина уряду є християнами. Вони хочуть витіснити християн не тільки від участі у владі, а й з країни.

Не варто також забувати, що в Лівані сходяться інтереси, як регіональних, так і світових гравців. Для Сирії Ліван ніколи не існував, там його вважають сирійською провінцією. Для Ірану Ліван – це країна, де можуть вільно практикуватись терористи з «Хізбалли», метою яких є знищення Ізраїлю. А Росії Ліван цікавий з точки зору просування своїх стратегічних інтересів в близькосхідному регіоні.

Адже якщо Москві, через своїх ставлеників в ісламському світі, вдасться спровокувати нову громадянську війну в Лівані, то це стане для неї приводом виступити захисником християнських інтересів, одночасно надаючи допомогу зброєю (через треті країни) бойовикам з «Хізбалли». З цього приводу можна робити різні прогнози, проте дуже чітко проглядається можливість зацікавленості Кремля виступити в Лівані у ролі «миротворця».

«Хізбалла» є великою проблемою для Лівану. Цей фанатичний релігійний рух, який фінансується і озброюється Іраном, за будь-яку ціну хоче переконати ліванців в тому, що вони воюють з Ізраїлем, і що, з дня на день, ця країна може напасти на них.

«Хізбалла», діяльність якої центральний ліванський уряд не в силах контролювати, штучно підтримує ситуацію насильницької войовничості проти Ізраїлю, періодично провокуючи конфлікти з єврейською державою. Насправді ж ліванці вже дуже втомилися від цього, і їм набридло, що їхню зовнішню політику та відносини з сусідами корегують агресивні ісламісти, які вже майже відчувають себе господарями країни.

Якщо ж Тегерану вдасться змінити політичну ситуацію в Лівані таким чином, що там до влади прийде проіранське керівництво, то це несе небезпеку сусіднім країнам, а особливо Ізраїлю, через те, що гіпотетично тоді Іран буде здатен розмістити там ядерну зброю. Шантажуючи Ізраїль, і провокуючи цим близькосхідний варіант «Карибської кризи».

Політичний контекст Лівану є таким, що важко сформувати дієздатний уряд, як цього вимагає ліванський народ, коли «Хізбалла» може заблокувати будь-яке рішення.

Ситуація в Лівані дуже серйозна. Причиною ліванських проблем стало те, що лідер «Хізбалли» Хасан Насралла отримує з Ірану рішення, суверенне право приймати які повинне належати лише ліванцям. Таким чином Ліван опосередковано опинився під зовнішнім управлянням Тегерану.

Толерантний, мультикультурний та пацифістський Ліван було зруйновано після початку громадянської війни між мусульманами і християнами більше 40 років тому. Необачно пустивши до своєї країни палестинських біженців, ліванці перетворилися на заручників чужих бажань. Все інше стало результатом цих минулих помилок.

Ліванський політичний клас не в силах протистояти агресивності і жорстокості шиїтської «Хізбалли», діяльність якої загрожує стабільності Лівану. Релігійники не хочуть зрозуміти, що релігія – це особиста справа, а не політична. А в Лівані ісламісти замінюють політику релігією.

Протести в Лівані небезпечні ще й тим, що їхня руйнівна сила здатна порушити існуючу досі систему політичних противаг. Фанатична ісламська більшість спроможна використати соціальне невдоволення ліванців для переформатування системи влади таким чином, що християни взагалі втратять можливість бути повноцінно представленими в уряді.

Трагедія Лівану в тому, що він весь час стає заручником чужих планів і чужих рішень. Тому не дивлячись на те, що демонстранти і протести в Лівані є законними, як і сирійські протести проти диктатури Башара Асада, для ліванців дуже важливо не повторити трагічний досвід Сирії. Коли незаконне втручання у внутрішні справи цієї країни Росії і Ірану, зберегло режим диктатора, ціною чого є загибель більше 400 тисяч сирійців, а мільйони сирійських громадян змушені були стати біженцями.

У той час, коли Лівану загрожує економічний крах, насильство зростає. Повстання завдало великої шкоди відносинам між політичними партіями: альянси були порушені, а взаємні зобов’язання можуть бути переглянуті.

Однак політична еліта Лівану залишається глухою до гніву вулиці. Протести тривають, а політичні партії зосередили свою увагу на пошуку кандидатури нового прем’єр-міністра.

Протягом багатьох років Сирія намагалася контролювати Ліван, а сьогодні проіранська проксі-армія «Хізбалла» фактично робить це. Й ліванська армія безсила щось змінити.

Поки ця ситуація триватиме, а Ліван залишатиметься щодо Ізраїлю прифронтовою державою, інвестицій не буде, й ця країна все більше буде подібною до Сирії і Іраку.

Тим часом, все більше ліванських християн тікають на Захід, що тільки ще більше посилює ісламізацію Лівану. Проблема полягає в тому, що в «ліванському рівнянні» є так багато змінних, що будь-яке з них може привести до неочікуваних наслідків.

Сценарії розвитку політичної ситуації в Лівані, великою мірою, визначаються ззовні, тому протистояти його повзучій колонізації Іраном, можливо лише за реальної допомоги із Заходу. Бо не допустити «сиріїзації» Лівану можливо тільки загальними зусиллями.

Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s