Пілотний проект НАТО і України. НАТО і Планування на випадок надзвичайних ситуацій

лютий 2002 року

Віктор Каспрук, політолог

Головною метою Планування на випадок надзвичайних ситуацій є підготовка для продовження функціонування суспільства під час кризи, або війни через розробку планів систиматичного використання цивільних ресурсів. Саме цим займається така організація, як НАТО в плані Планування на випадок надзвичайних ситуацій. Може виникнути питання – чому саме НАТО займається плануванням з надзвичайних ситуацій? Тут треба звернути увагу на положення 2 статті натівського договору, який було підписано в 1949 році. 2 стаття стисло визначає досить важливий момент. Організуючи спільну безпеку водночас з військовими видами діяльності ви можете також розбудовувати стосунки з цивільним громадянським суспільством. Це один із головних моментів 2 статті договору НАТО. Але цей принцип, був також розвинутий у 1956 році трьома тогочасними міністрами закордонних справ, які наголосили на тому, що цивільний вимір діяльності лише підсилює ефективність діяльності з організації безпеки. В тому ж таки 1956 році було зафіксовано, що співпраця в галузі безпеки є найбільшим імперативом, але однієї її недостатньо.

З часу підписання договору стає все більш зрозуміло, що на сьогоднішній день безпека не може обмежуватись суто військовими справами. Зміцнення політичних консультацій та економічної співпраці, розвиток ресурсів, прогрес в освіті та в громадському розумінні – все це може мати таке ж значення (або й більше значення) для захисту безпеки країни, чи Альянса, як і суто військові питання. Це досить далекоглядне положення. В 1956 році було наголошено, що безпеку можна зміцнити не обов`язково військовими заходами, а й також співпрацею у цивільниму вимірі.

На відміну від військової частини Альянсу, яка характеризується інтегрованою структурою (а це означає, що кожна країна-член НАТО відмовляється від частини свого суверенітету, що стосується збройних сил, і делегує її під командування НАТО) Планування з надвичайних ситуацій залишалося суто національною проблемою. Але з 1949 року НАТО почало розвивати координацію цієї роботи, таким чином, щоб те, що планувалося реалізувати в одній країні співвідносилось і ефективно доповнювало те, що реалізується в плані ПНС в інших країнах, і щоб таким чином досягалася певна оперативна сумісність. Цього звичайно можна досягти і недемократичним шляхом, коли одна країна диктує стандарти іншій, але НАТО працює не так. Альянс проводить свою роботу згідно з певною методологією, його члени працюють спільно у всіх галузях, які пов`язані в той чи інший спосіб з ПНС.

НАТО має Північноатлантичну раду, і в 1950 році було створено Головний комітет з питань Планування надзвичайних ситуацій, в якому працюють представники з тих відділів ПНС з різних країн, які займаються цими питаннями на національному рівні. Є 9 технічних комітетів, які опікуються всіма питаннями людської життєдіяльності. Вони займаються питаннями транспортування, як водного так і сухопутного. Океанічного перевезення вантажів з харчовими продуктами, промисловими і медичними питаннями, телекомунікаціями. І всі ці комітети, в якіх представлені фахівці і експерти з різних держав, базуються в столицях своїх країн. Це дає їм можливість приносити в спільну роботу національний досвід своїх країн і в такий спосіб доповнювати один одного.

Вони зустрічаються двічі-трічі на рік, чи у своїх столицях, або в Брюсселі. Але реальне планування -не що інше, як систематичний обмін інформацією. Результат подібної діяльності звичайно можна отримати тільки в якомусь віддаленому майбутньому. Унікальність цієї організації в НАТО – це те, що починаючи з 1950 року, Альянс систематично організує цілу низку програм для роботи цих комітетів. Вся ця робота націлена на досягнення оперативної сумісності. Тобто всі експерти в цих галузях з різних держав НАТО повинні співпрацювати один з одним. Те, яким чином координація, ця сумісність буде доведена на практичному рівні – визначається як цикл НАТО. Колись кожні 4 роки, а тепер кожні 2 роки, Альянс затверджує відповідний документ, який називається Керівні напрямки міністрів. Через які міністри закордонних справ країн-членів НАТО практично привертають увагу відповідних структур в своїх державах до тих пріоритетів, які зараз існують в цій галузі. Але не варто забувати, що мова йде про цивільні ресурси. Цивільні ресурси завжди не є достатніми. А від так дуже важливо саме тут чітко визначити головні пріоритети.

Виходячи з цих пріоритетів органи планування і відповідні комітети НАТО розробляють робочу програму в галузі телекомунікації і в галузі сільського господарства. Під час “холодної війни” в Альянсу була проблема з забезпеченням харчовими продуктами населення на випадок війни. Сьогодні той самий комітет опікується питаннями водопостачання та постачання харчових продуктів для цивільного населення у випадку виникнення якоїсь катастрофи. Ці комітети – головні комітети з планування у випадку надзвичайних ситуацій виробляють свою стратегію, яка є оптимально придатною в разі виникнення непередбачуваних екстремальних ситуацій. Звичайно необхідно виходити з різних технологій, з різного економічного рівня, але тим не менш головна ідея – це забезпечити певні мінімальні стандарти і спроможність взаємодіяти всім країнам-членам НАТО в межах ПНС.

Наприкінці “холодної війни” були укладені різні угоди, які стосувалися обмеження озброєнь. Але недостатньо підписати певну угоду, необхідно ще бути спроможними чітко співпрацювати зі своїми партнерами. Треба знати один одного, треба вміти спілкуватись тією ж самою мовою, треба мати ці ж самі процедури. І бути спроможними періодично проводити навчання і підготовку. Таким чином Альянс має зовсім унікальну ситуацію і використовує всі ці заходи для співпраці цивільних з військовими.

Наприкінці “холодної війни” ці комітети НАТО зосередились на врегулюванні кризових ситуацій, цивільній підтримці військових операцій і на співпраці в межах Альянсу та програми ПЗМ. І саме тут необхідно підкреслити той конкретний момент, що співпраця в цьому напрямку з Україною розпочалася досить швидко, по закінченню “холодної війни”, і в результаті – це історія справжнього успіху. Підписаний Меморандум з Україною – це фактично товста книжка, де розписані всі галузі співпраці НАТО з Україною. Сторони вповні скористалися з тих уроків, які засвоїли після катастрофи на Чорнобильській АС і де б Україна змогла працювати з технічним комітетом Альянсу. Уроки, які Україна винесла з трагедії в Чорнобилі, дали можливість осмислити, як така катастрофа може вплинути на різні верстви українського суспільства. Сільське господарство, харчові продукти, вода, підростаюче покоління, масова евакуація – всі ці проблеми практично, на жаль, були перевірені саме в Україні. Тому цей документ має не тільки юридичну вагу, а це справді дуже вагомий практичний документ, який діє в інтересах обох сторін.

Стосунки між НАТО і Україною, через конкретну допомогу, яку в 1995 році Альянс надав нашій державі, набули нового виміру. Але після того співпраця розвивалася в межах систематичного обміну спеціалістами. Існує відповідний орган, який працює постійно. Цей технічний комітет НАТО має постійний контакт з відповідними українськими експертами і відповідає на їхні запити. Варто підкреслити, що в 2000 році будуть проведені в Україні перші навчання в межах Євроатлантичного центру координації реагування на катастрофи. Це відповідає новій концепції, яку було створено декілька років тому. Вона включає в себе всі держави-партнери ради євроатлантичного партнерства і дає можливість НАТО і Україні провести саме такі спільні навчання, які вперше нададуть можливість практично випробувати, яким є потенціал різних держав, держав партнерів і держав членів НАТО зробити свій внесок на випадок можливої катастрофи.

Минулого року сторони не могли провести подібні навчання через певні конфліктні ситуації, викликані подіями в Косово, але в 2000 році такі навчання обов`язково пройдуть. Той факт, що Україна приймає на своїй території ці навчання і той факт, що для НАТО було дуже важливо провести подібні навчання саме в Україні, ще раз підтвержує, що стосунки між Україною та НАТО – це не суто формальні стосунки, а стосунки надійних партнерів, які постійно реалізуються саме в практичній площині.

Як необхідно розглядати Планування на випадок надзвичайних ситуацій в новому НАТО? ПНС в новому НАТО це не та діяльність, яка буде проводитись тільки задля того, що НАТО більш нема чим зайнятись. Це діяльність, яка вимагає широкого підходу до питань безпеки. Альянс переконаний, що по закінченню “холодної війни” безпека забезпечується не тільки військовими засобами і військовими інструментами, але й задля зміцнення тієї безпеки НАТО повинне розвивати стосунки між різними державами, розвивати регіональну співпрацю та домагатися вищого рівня прозорості і вибудови взаємної довіри між різними державами. І саме з цією метою Україна нещодавно розпочала пілотний проект, який націлений на те, щоб можна було проаналізувати яким чином можна вирішити, наприклад, проблему повіні, яка відбулася на території Закарпаття. Це пілотний проект, який буде випробовувати систему раннього попередження, котра вже випробовувалась в державах-членах НАТО, що буде ще одним практичним кроком в співпраці між Україною та Альянсом у цій галузі.

Навчання проводитеметься в два етапи: як спільні командно-штабні навчання (де будуть відпрацьовуватись відповідні заплановані процедури) та як польові навчання. В тій фазі, що стосується польових навчань можна побачити, яки чином практично підрозділи НАТО та України реагують на катастрофи в реальному житті. Навчання проводитимуться по деяким напрямкам оскільки це єдинна можливість уявити, як саме будуть функціонувати і спрацьовувати всі ті механізми за умови реальної катастрофи.

Учасники навчань займатимуться пошуково-рятувальними роботами, рятуючи людей з води гелікоптерами, а також будуть випробовуватись системи очищення води, очищення річок від забруднення нафтою, яка розливається, це такі інциденти, котрі часто трапляються під час повені. На основі попереднього досвіду підготовлена саме така програма, бо саме тут, в першу чергу, була необхідна міжнародна допомога. Також буде відпрацьовуватись операція по евакуації населення з території, котра зазнала хімічного забруднення.

Крім того також вперше буде проводитись навчання мобільних штабів, в яких будуть брати участь пошуково-рятувальні групи. Ці командні штаби будуть представлені різними країнами. Будуть залучені різні мови, різні технології. Вперше Україна і НАТО маєють шанс оцінити взаємосумісність різних учасників. Особливо важливо те, що це буде співпраця між військовими підрозділами і підрозділами цивільної оборони. Ці навчання будуть дуже цікавими, бо їх результати є надзвичайно важливими для всіх сторін учасників. Саме задля оцінки і визначення майбутніх цілей та координації на випадок катастроф.

Навчання проводитимуться за таким графіком:
– командно-штабні навчання з 20 по 22 вересня (основна діяльність штабних навчань буде проводитись в штаб-квартирі НАТО, а також в Києві та Ужгороді і водночас в країнах членах НАТО і членах Програми партнерство заради миру)
– польові навчання з 26 по 28 вересня за 10 кілометрів від
Ужгорода