У «дзюдохерії» Путіна закінчується запас міцності

A - Копія

Віктор Каспрук

Можна не сумніватися, що в березні 2018 року Путін вчергове «виграє» президентські вибори в Росії. Але те, що Владімір Путін пропонує росіянам, як плату за продовження свого довічного президенства, прораховується дуже просто – гармати замість масла. Власне, це вже було у часи колишнього тоталітарного СРСР. Однак злодійська путінська «дзюдохерія» – це все ж не колишній Радянський Союз. І ми всі скоро станемо свідками того, як у «великої» Росії розв’яжеться пуп від боротьби з Сполученими Штатами та іншими найрозвиненішими країнами демократичного світу.

У Росії є не так вже і багато варіантів, які б вона могла для себе вибрати: піти шляхом Північної Кореї, при цьому повністю ізолювавшись від зовнішнього світу; боротися й далі із Заходом за «право» відчувати себе в своїх очах наддержавою. Але другий варіант веде до гарантованого розвалу Російської Федерації.

Складається враження, що сьогодні Росія перевіряє Захід на міцність. Але чим це може закінчитися для Кремля?

За великим рахунком, основна помилка західних політичних еліт полягає у тому, що вони довгий час сприймали Путіна як політика, а не як кадрового кагебіста, яким він був у дійсності.

Путін же ніколи політиком так і не став, будучи завжди чиновником, у якого при цьому гіперболізовані до краю власні амбіції, котрі аж зашкалюють.

Та він ніколи і не намагався інтегруватися в загальносвітовий політикум, оскільки ніякою культурою влади (та й культурою взагалі) не був наділений. Путін лише пробував імітувати якусь політичну культуру.

Адже його «освітньо-виробнича» практика потурала розвитку в нього всіляких навичок, котрі сприяють пристосуванству, маскуванню та хамелеонності.

Проте, ці параметри «адаптації» дозволяли йому довгий час залишатися в тіні, не відкидаючи зайвих відблисків.

На даному етапі конфлікт із Заходом є тактичним рішенням Путіна, оскільки стратегія, яка полягала у тому, щоб водити Захід за ніс, з тріском провалилася.

Тому путінська кагебістська зграя нині усі поточні рішення і заходи реалізує з однією метою: відтягнути якнайдалі у часі свій неминучий крах. Наївно сподіваючись на те, що ось раптом далі обов’язково трапиться диво, і вони (нескінченно блефуючи) таки візьмуть гору.

Великою мірою те, що нині коїть Путін у світі, є наслідком ліквідації в Лівії довічного диктатора Муаммара Каддафі.

Адже кажуть, що, коли Путін побачив кадри народної «любові» до Каддафі, то йому аж стало погано. І мабуть, у той самий момент він внутрішньо твердо вирішив для себе, що не хоче пройти цей неприглядний шлях.

А вже другий Майдан в Україні міцно закріпив у його свідомості потужний комплекс страху незворотньої розплати за неприкрите розграбування Росії. Адже Путін дуже боявся рецидиву Болотної площі 2012 року по всій Російській Федерації.

Власне, саме від страху не тільки за своє політичне, а й фізичне виживання, кремлівський карлик непродумано вліз в геополітичне протистояння із Заходом, який за всіма параметрами багатократно перевершує економічні, політичні, військові і ресурсно-мобілізаційні можливості путінської Росії.

Ну а всякі лаврови інші «експерти» з «нагинання» під себе міжнародної спільноти, лише роз’ятрювали цей путінський комплекс величезної власної неповноцінності і страху за власну персону. Який при цьому паралельно було накладено на гіпертрофоване бажання стати визнаним лідером світової геополітики. Сили якого всі боялися, і хотіння якого усі б беззаперечно виконували.

Саме спроба Путіна просунути Росію на те місце у світовій геополітиці, котре колись займав СРСР, створила для Російської Федерації ситуацію, за якої вона гарантовано програє.

Бо не маючи совітських ресурсів, ні матеріальних, а головне інтелектуальних, Путін втратить не тільки те, що захопив, а й те, що йому колись дозволили мати, сподіваючись, що це підштовхне російські еліти до просування Росії по цивілізаційному шляху розвитку.

Та чи готовий Путін вибрати шлях Північної Кореї? Адже нині, з кожним місяцем, Російська Федерація стає все більш і більш закритою державою, а «великий кормчий» Пут-Ін-Сен все більше перетворює Росію на КНДР.

Можна зробити припущення, що на якомусь етапі протистояння із Заходом Путін вирішить «відскочити» і почне будувати в Росії суспільство, яке буде повністю замкнуте саме на себе.

Звісно, що реалізувати це буде не так вже й просто. Але якщо, наприклад, створити для росіян патріотичний «внутрішній інтернет» та директивно зобов’язати кожного підданого дивитися телебачення не менше, ніж дві години на добу (а головне уважно прослуховувати усе те, що їм віщає з екрану Дмитро Кисельов), то цей процес може непогано піти.

Далі: обов’язково потрібно буде заборонити росіянам їздити за кордон. Спочатку це може бути у вигляді настійних неформальних рекомендацій, а вже потім, на офіційному рівні, прийняте рішення, що тимчасово (а це може виявитися і назавжди) поїздки за кордон відміняються у зв’язку з необхідністю акумулювати всю валюту для потреб Російської Федерації.

А потім з телеекранів громадянам Росії дохідливо розкажуть, що для них куди більш корисним буде відпочинок у «російському» Криму, ніж на відомих світових курортах.

Хоча тут можливі і деякі інші варіанти. Адже, враховуючи занадто велику територію для будівництва за північнокорейським шаблоном, де тотальний контроль над населенням буде здійснити важко, а той і неможливо, оскільки регіони будуть робити спроби відпасти (з національних чи економічних причин), не виключено, що відбудеться первинний розпад.

А потім вже на якомусь шматку колишньої Росії почне реалізовуватися Північна Корея зі своїм «кормчим».

Схоже, що Російська Федерація «опівнічнокореюється». У Росії, як і в Північній Кореї, жорстоко карають за інакомислення, якщо раптом хтось наважиться сказати не так, як скаже партія.

Так само поєднує сьогодні Росію з КНДР і те, що це (в тій чи іншій мірі) – держави-концтабори, де раби з захватом моляться на свого потворного «божка». Єдина лише відмінність, що, якщо в КНДР така ситуація вже давно повністю стала доконаним фактом, то Росія лише йде до неї семимильними кроками.

Також, не виключено, що Путін чекає на той час, коли санкції США і ЄС вже будуть настільки жорсткими, що вже ніхто не зможе нікуди виїхати з Росії. Та, власне, цей процес вже розпочався. Адже анексія Криму закрила шляхи для польотів звідти у всіх напрямках, крім поки що російського Кавказу.

Образно кажучи, ізолювати Росію потрібно так же само, як необхідна ізоляція буйного здоровенного божевільного для того, аби він нікому не нашкодив.

Путін потрапив у політичний цугцванг, і що б він робив чи не робив, все одно на нього чекає програш. Але зараз він гарячково шукає вихід там, де його просто не може бути. І тому він стає ще більше небезпечним.

Путін робить усе для того, щоб проект Росія був взагалі анульований. Бо у «дзюдохерії» Путіна, як до того і в «джамахірії» Каддафі, вже закінчився запас міцності.

Тому питання лише у тому, чи встигнуть довести Путіна до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, чи іменний пояс від його кімоно російському народу доведеться використати не зовсім за призначенням.

 

Advertisements
Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , | Залишити коментар

Рішення Трампа по Єрусалиму призведе до негативних наслідків далекосяжного характеру – політолог

Це рішення провокує суперечності між Вашингтоном і європейськими союзниками, які здатні послабити позиції США у Європі під час протистояння з Кремлем.

Рішення Дональда Трампа щодо визнання Єрусалиму столицею Ізраїлю та переміщення туди посольства США нічого не міняє по суті, однак, матиме негативні наслідки далекосяжного характеру. Про це у своїй статті для DT.UA пише політолог Віктор Каспрук.

“Можливо, на певний час Трамп стане популярнішим серед ізраїльтян, але, за великим рахунком, це рішення не зможе нічого змінити. Крім провокування ще більшого загострення і так вибухонебезпечної ситуації”, – пише він.

За словами автора, коли посольство США буде перенесене до Єрусалима, то її територія відразу ж перетворюється на зону стабільної небезпеки. Що і є причиною того, чому жодна з прихильних до Ізраїлю країн досі цього не зробила.

Віктор Каспрук наголошує, що доки не відбудеться врегулювання первинного конфлікту між палестинськими арабами й ізраїльтянами, перенесення посольства будь-якої держави до Єрусалима загрожує життю кожного, хто стане там працювати.

Адже, слід враховувати менталітет фанатиків, для яких власне життя не має жодного значення, коли йдеться про джихад проти “невірних”.

Політолог у своїй статті також наголошує, що наслідки від таких рішень для близькосхідного регіону можуть бути непередбачуваними.

“Рішення стосовно Єрусалима дивним чином збіглося з проголошенням Путіним своєї участі у президентській кампанії. А на тлі різкого близькосхідного загострення позиції Москви у світі стають більш вагомими”, – пише експерт.

Крім того, за його словами, можна припустити, що ісламісти, відчувши себе “ображеними”, здатні організувати терористичні напади не тільки на представництва США та Ізраїлю, а й на американців та ізраїльтян по всьому світу. У більш глобальному стратегічному вимірі це рішення Трампа провокує суперечності між Вашингтоном і його європейськими союзниками, які, у свою чергу, здатні послабити позиції США у Європі під час протистояння з Кремлем.

Як повідомлялося, президент США Дональд Трамп оголосив про рішення визнати Єрусалим столицею Ізраїлю. У середу, 6 грудня, американський президент доручив Державному департаменту почати роботу по перенесенню посольства з Тель-Авіва до Єрусалиму.

Лідери арабських і ряду інших держав світу розкритикували цю ініціативу Трампа.

Під час зіткнень між палестинцями та ізраїльськими силами поліції в Єрусалимі, Західному березі Йордану і в секторі Газа через рішення Трампа постраждали вже понад 90 людей.

Детальніше про рішення американського президента щодо Єрусалиму та його наслідків для США читайте у статті політолога Віктора Каспрука “Столичне питання. Єрусалимський “Камінь спотикання” президента Трампа” для тижневика “Дзеркало тижня. Україна”.

https://dt.ua/WORLD/rishennya-trampa-po-yerusalimu-nichogo-ne-minyaye-po-suti-ale-prizvede-do-negativnih-naslidkiv-dalekosyazhnogo-harakteru-politolog-262805_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Решение Трампа по Иерусалиму приведет к негативным последствиям далеко идущего характера – политолог

Это решение провоцирует противоречия между Вашингтоном и европейскими союзниками, которые способны ослабить позиции США в Европе во время противостояния с Кремлем.

Решение Дональда Трампа о признании Иерусалима столицей Израиля и перемещение туда посольства США ничего не меняет по существу, однако, будет иметь негативные последствия далеко идущего характера. Об этом в своей статье для ZN.UA пишет политолог Виктор  Каспрук.

“Возможно, на некоторое время Трамп станет популярным среди израильтян, но, по большому счету, это решение не сможет ничего изменить. Кроме провоцирования еще большего обострения и так взрывоопасной ситуации”, – пишет он.

По словам автора, когда посольство США будет перенесено в Иерусалим, то ее территория сразу же превращается в зону стабильной опасности. Что и является причиной того, почему ни одна из благосклонных к Израилю стран до сих пор этого не сделала.

Виктор Каспрук отмечает, что пока не произойдет урегулирование первичного конфликта между палестинскими арабами и израильтянами, перенос посольства любого государства до Иерусалима угрожает жизни каждого, кто станет там работать.

Ведь, следует учитывать менталитет фанатиков, для которых жизнь не имеет никакого значения, когда речь идет о джихаде против “неверных”, добавляет эксперт.

Политолог в своей статье также подчеркивает, что последствия от таких решений для ближневосточного региона могут быть непредсказуемыми.

“Решение относительно Иерусалима странным образом совпало с провозглашением Путиным своего участия в президентской кампании. А на фоне резкого ближневосточного обострения позиции Москвы в мире становятся более весомыми”, – пишет эксперт.

Кроме того, по его словам, можно предположить, что исламисты, почувствовав себя “обиженными”, способны организовать террористические нападения не только на представительства США и Израиля, но и на американцев и израильтян по всему миру. В более глобальном стратегическом измерении это решение Трампа провоцирует противоречия между Вашингтоном и его европейскими союзниками, которые, в свою очередь, способны ослабить позиции США в Европе во время противостояния с Кремлем.

Как сообщалось, президент США Дональд Трамп объявил о решении признать Иерусалим столицей Израиля. В среду, 6 декабря, американский президент поручил Государственному департаменту начать работу по переносу посольства из Тель-Авива в Иерусалим.

Лидеры арабских и ряда других государств мира раскритиковали эту инициативу Трампа.

Во время столкновений между палестинцами и израильскими силами полиции в Иерусалиме, Западном берегу Иордана и в секторе Газа через решение Трампа пострадали уже более 90 человек.

Подробнее о решении американского президента относительно Иерусалима и его последствий для США читайте в статье политолога Виктора Каспрука “Столичный вопрос. Иерусалимский “Камень преткновения” президента Трампа” для еженедельника “Зеркало недели. Украина”.

https://zn.ua/WORLD/reshenie-trampa-po-ierusalimu-privedet-k-negativnym-posledstviyam-daleko-iduschego-haraktera-politolog-268781_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Україна не бідна, а обкрадена держава

00 6666 1111

Радіо Свобода  05  Листопад  2017

Віктор Каспрук

Після розпаду СРСР, завдяки професії, з’явилася можливість побувати у багатьох країнах. І після перебування в кожній новій державі я ще більше впевнювався, що Україна має величезний потенціал, реалізацію якого було штучно заблоковано. Заблоковано через діяльність посткомуністичних еліт, які одномоментно перелицювалися на «українські», при цьому не змінивши своєї суті.

З єдиною лише істотною різницею. Якщо раніше вони робили вигляд, що борються за «світле майбутнє» для усіх співвітчизників, то тепер реалізували це світле майбутнє персонально для себе, своїх сімей і родичів.

Нині, коли – на 27-у році з часу відновлення української незалежності – Україна опинилися за рівнем добробуту її громадян на останньому місці в Європі, то це тому, що вона погано керована, і при цьому добре пограбована. Україна не бідна, а критично обкрадена держава.

Україні необхідний антикорупційний суд та кардинальна зміна виконавчого бюрократичного апарату, реалізацію чого затягують і блокують «еліти», котрі десятиліттями паразитують на її тілі.

Але всі ці «політики з минулого» та їхні посіпаки на різних рівнях, не розуміють того, що Україна, народ якої, фактично, створив з нуля свою армію та зупинив путінську навалу, вже не той, яким був до 2014 року.

Відкрите конкурентне середовище – шлях до відродження України

Олігархат, боячись втратити вплив і безконтрольний доступ до ресурсів, чинить шалений опір реальним реформам.

Необхідно якнайшвидше усунути негативний вплив олігархів на економіку і політику, поки вони остаточно не добили Україну.

І чим швидше це вдасться зробити, тим більше ще щось залишиться не розкраденим. Тоді український народ знайде в собі сили і можливості, щоб провести необхідні зміни.

Українцям потрібні справжні реформи, утвердження громадянського суспільства і дерегуляція підприємницької діяльності.

Однак позитивні політичні зрушення можуть відбутися лише паралельно з економічними змінами.

А перетворення олігархічної економіки на економіку західного зразка можливе тільки тоді, коли в Україну прийдуть провідні західні корпорації та банки, і, в першу чергу, американські.

Котрі принесуть з собою зрозумілі й прозорі правила, створять нові робочі місця для українців, і, подібно до «економічних криголамів», розчистять русло можливостей для розвитку в Україні незалежного бізнесу.

Та в цьому критично не зацікавленні олігархи. Адже за умови створення чесного і відкритого конкурентного середовища, вони втрачають свої привілейовані позиції в повністю контрольованій ними українській економіці й монополізованих на їхню користь галузях української промисловості.

Потрібно провести в Україні антиолігархічну реконкісту, відбиваючи в олігархічної номенклатури позицію за позицією, очищаючи від їхнього впливу район за районом і область за областю.

Остаточна десовітизація українського політикуму, економіки і соціуму, яка весь час відкладалася під різними надуманими приводами, завдання надскладне, і проведення її у повному обсязі потребує продуманих системних підходів.

А структурна перебудова державних інституцій, котрі дісталися українцям у спадок від колишньої УРСР разом із «професійними» кадрами, здатна кардинальним чином змінити ситуацію в Україні.

Розпочати деолігархизацію необхідно з припинення зрощування бізнесу з державою

Олігархічну «матрицю» абсолютно влаштовує все, що було раніше, і вона не бажає нічого змінювати. А це входить в гостре протиріччя з прагненнями самих українців до позитивних змін.

Розпочати деолігархизацію необхідно з припинення зрощування бізнесу з державою, виробивши дієві механізми унеможливлення його впливу на політичне життя в Україні.

Для цього, перш за все, варто усвідомити, що олігархи і бізнесмени, навіть великі, зовсім не тотожні поняття.

Олігархи нищать і монополізують все навколо себе, аби не виникло хоч якогось конкурентного середовища. У якому вони втратять свою штучну монополію і не зможуть більше отримувати надприбутки.

Тому ще один напрямок демонтажу олігархічного ладу – це боротьба з монополіями. Для цього повинен чітко працювати Антимонопольний комітет, але він має бути незалежним від влади. В Україні це поки що не так.

Ситуацію погіршує і те, що в Україні відсутня справжня політична партійна система, потужна система профспілок і розгалужена мережа громадських організацій, які могли б чинити дієвий опір владі олігархів і цим утверджувати вплив громадянського суспільства.

Завдяки цьому олігархічна «матриця» постійно здійснює негативний відбір еліт і продукує «касти недоторканих», стосовно яких діють зовсім інші правила, ніж ті, які застосовуються щодо пересічних українських громадян.

Коловорот конвертації влади у фінансові ресурси має бути зупинений

Якщо проаналізувати, як реалізується могутність олігархами, то ці особи здобули свої надвеликі статки завдяки або використанню влади, або близькості до влади.

Вони використовують набуті багатства для подальшого отримання (або утримання) влади напряму або через своїх, повністю ними керованих, політичних «ляльок» у Верховній Раді.

Далі все відбувається по колу: влада застосовується задля ще більшого збагачення за рахунок використання державних ресурсів, а отримані нові величезні матеріальні ресурси знову конвертуються у підкуп політиків і контролювання підвладних фракцій в українському парламенті.

В Україні відсутня справжня партійна система. А існують контрольовані або напівконтрольовані угруповання, що називають себе партіями.

Тому здебільшого Верховна Рада представлена партіями, котрі забезпечують інтереси тих, хто ці партії створює і фінансує.

До цього переліку потрібно додати ще й ЗМІ і телеканали, які, у більшості випадків, також належать олігархам.

І як наслідок, завдяки застосуванню маніпулятивних технологій під час виборів, українці обирають саме такий парламент.

Але чи можна чекати на значні обсяги інвестиції з Заходу в українську економіку, якщо суспільство є толерантним до тих, хто його знищує?

Очевидно, що навіть за умов вільної конкуренції і відкритих можливостей для всіх вести незалежний бізнес в Україні, не всі зможуть стати успішними і заможними.

Проте тотальна бідність українського населення відкриває дорогу для усіх тих політичних сил, що чекають на реванш.

І, на жаль, українське суспільство ще не пройшло точки неповернення після перших спроб реформ та намагання жити по-новому.

Тому Україна гостро потребує екстреної, цільової і масованої допомоги з боку Заходу для найменш соціально незахищених соціальних прошарків її суспільства – малозабезпечених сімей і пенсіонерів.

Це могло б бути здійснено, як масове завезення до України продуктових наборів і одягу для знедолених верст населення.

І може стати початком термінового «Плану Маршала» для України.

Важливо не допустити того, щоб соціальна політика чинної влади дала хоч якийсь шанс її політичним опонентам, під виглядом соціальних вимог, висунути вимогу демонтажу української державності.

https://www.radiosvoboda.org/a/28835383.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , | Залишити коментар

Украина не бедное, а обворованное государство

Радио Свобода 05 Ноябрь  2017

Виктор Каспрук

После распада СССР, благодаря профессии, появилась возможность побывать во многих странах. И после пребывания в каждой новой стране я еще больше убеждался, что Украина имеет огромный потенциал, реализация которого было искусственно заблокирована. Заблокирована из-за деятельности посткоммунистических элит, которые мгновенно перелицевались на «украинские», при этом не изменив своей сути.

С единственной лишь существенной разницей. Если раньше они делали вид, что борются за «светлое будущее» для всех соотечественников, то теперь реализовали это светлое будущее персонально для себя, своих семей и родственников. Сейчас, когда – на двадцать седьмом году со времени восстановления украинской независимости – Украина оказались по уровню благосостояния ее граждан на последнем месте в Европе, то это потому, что она плохо управляемая, и при этом хорошо ограбленная. Украина не бедное, а критически обворованное государство. Украине необходим антикоррупционный суд и кардинальное изменение исполнительного бюрократического аппарата, реализацию чего затягивают и блокируют «элиты», которые десятилетиями паразитируют на ее теле. Но все эти «политики из прошлого» и их приспешники на разных уровнях, не понимают, что Украина, народ которой, фактически, создал с нуля свою армию и остановил путинское нашествие, уже не тот, каким был до 2014 года.

Открытая конкурентная среда – путь к возрождению Украины

Олигархат, боясь потерять влияние и бесконтрольный доступ к ресурсам, оказывает яростное сопротивление реальным реформам. Необходимо как можно быстрее устранить негативное влияние олигархов на экономику и политику, пока они окончательно не добили Украину. И чем быстрее это удастся сделать, тем больше еще что-то останется не разворованным. Тогда украинский народ найдет в себе силы и возможности, чтобы провести необходимые изменения.

Украинцам  нужны настоящие реформы, утверждение гражданского общества и дерегулирование предпринимательской деятельности. Однако позитивные политические сдвиги могут произойти только параллельно с экономическими изменениями. Превращение олигархической экономики на экономику западного образца возможно только тогда, когда в Украину придут ведущие западные корпорации и банки, и, в первую очередь, американские.

Которые принесут с собой понятные и прозрачные правила, создадут новые рабочие места для украинцев, и подобно «экономическим ледоколам», расчистят русло возможностей для развития в Украине независимого бизнеса.

Но в этом критически не заинтересованы олигархи. Ведь при условии создания честной  и открытой конкурентной среды, они теряют свои привилегированные позиции в полностью контролируемой ими украинской экономике и монополизированных в их пользу отраслях украинской промышленности.

Нужно провести в Украине антиолигархическую реконкисту, отбивая  в олигархической номенклатуры позицию за позицией, очищая от их влияния район за районом и область за областью. Окончательная десоветизация украинского политикума, экономики и социума, которая все время откладывалась под различными надуманными предлогами, задача сверхсложная, и проведение ее в полном объеме требует продуманных системных подходов.

А структурная перестройка государственных институтов, которые достались украинцам в наследство от бывшей УССР вместе с «профессиональными» кадрами, способна кардинальным образом изменить ситуацию в Украине.

Начать деолигархизацию необходимо с прекращения сращивания бизнеса с государством

Олигархическую «матрицу» абсолютно устраивает все, что было раньше, и она не желает ничего менять. А это входит в острое противоречие со стремлениями самых украинцев к позитивным изменениям.

 

Начать деолигархизацию необходимо с прекращения сращивания бизнеса с государством, выработав действенные механизмы предотвращения его влияния на политическую жизнь в Украине.

Для этого, прежде всего, следует уяснить, что олигархи и бизнесмены, даже большие, совсем не тождественные понятия. Олигархи уничтожают и монополизируют все вокруг себя, чтобы не возникло хоть какой-то конкурентной среды. В которой они потеряют свою искусственную монополию и не смогут больше получать сверхприбыли.

Поэтому еще одно направление демонтажа олигархического строя – это борьба с монополиями. Для этого должен четко работать Антимонопольный комитет, но он должен быть независимым от власти. В Украине это пока не так. Ситуацию усугубляет и то, что в Украине отсутствует настоящая политическая партийная система, мощная система профсоюзов и разветвленная сеть общественных организаций, которые могли бы оказать действенное сопротивление власти олигархов и этим утверждать влияние гражданского общества. Благодаря этому олигархическая «матрица» постоянно оказывает негативное отбор элит и производит «касты неприкасаемых», в отношении которых действуют совсем другие правила, чем те, которые применяются в отношении рядовых украинских граждан.

Круговорот конвертации власти в финансовые ресурсы должен быть остановлен

Если проанализировать, как реализуется могущество олигархами, то эти лица получили свои сверхбольшие состояние благодаря или использованию власти, или близости к власти.

Они используют приобретенные богатства для дальнейшего получения (или удержания) власти напрямую или через своих, полностью ими управляемых, политических «кукол» в Верховной Раде.

Далее все происходит по кругу: власть применяется для еще большего обогащения за счет использования государственных ресурсов, а полученные новые огромные материальные ресурсы снова конвертируются в подкуп политиков и контроль подвластных фракций в украинском парламенте. В Украине отсутствует настоящая партийная система. А существуют контролируемые или наполовину   контролированные группировки, называющие себя партиями. Поэтому преимущественно Верховная Рада представлена ​​партиями, обеспечивающими интересы тех, кто эти партии создает и финансирует.

В этот перечень нужно добавить еще и СМИ и телеканалы, которые, в большинстве случаев, также принадлежат олигархам. И как следствие, благодаря применению манипулятивных технологий на выборах, украинцы выбирают такой парламент. Но можно ли ожидать значительные объемы инвестиций с Запада в украинскую экономику, если общество толерантно к тем, кто его уничтожает?

Очевидно, что даже в условиях свободной конкуренции и открытых возможностей для всех вести независимый бизнес в Украине, не все смогут стать успешными и богатыми. Однако тотальная бедность украинского населения открывает дорогу для всех тех политических сил, которые ждут реванша. И, к сожалению, украинское общество еще не прошло точки невозврата после первых попыток реформ и стремления жить по-новому. Поэтому Украина остро нуждается в экстренной, целевой и массированной помощи со стороны Запада для наименее социально незащищенных социальных слоев ее общества – малообеспеченных семей и пенсионеров.

Это могло бы быть осуществлено, как массовый завоз в Украину продуктовых наборов и одежды для обездоленных слоев населения.

И может стать началом срочного «Плана Маршалла» для Украины. Важно не допустить того, чтобы социальная политика действующей власти дала хоть какой-то шанс ее политическим оппонентам, под видом социальных требований, потребовать демонтажа украинской государственности.

https://www.radiosvoboda.org/a/28835383.html

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , | Залишити коментар

Кінець епохи стратегічного терпіння

1 КІМ

«Дзеркало тижня. Україна» №45   25 листопада 2017  

Віктор Каспрук

Вашингтон і Пхеньян напередодні нового раунду “гри курків”.

Президент США Дональд Трамп оголосив Північну Корею “державою-спонсором тероризму”. 

Це — символічний крок, однак після нього адміністрація має право накладати практично будь-які санкції, які вважатиме за доцільні, на уряд північнокорейського диктатора Кім Чен Ина. Крім КНДР, до цього списку держав-ізгоїв потрапили Іран, Сирія та Судан.

У рамках зазначеної кампанії “максимального тиску” на Пхеньян, як заявив президент Трамп, міністерство фінансів США буде впроваджувати нові санкції стосовно Північної Кореї та “пов’язаних осіб”. Вони стануть частиною наростаючих зусиль, спрямованих на позбавлення КНДР коштів для її ядерних і ракетних програм та забезпечення міжнародної ізоляції північнокорейського режиму.

Повторне зарахування Північної Кореї до спонсорів тероризму відбулося через тиждень після того, як Дональд Трамп повернувся з 12-денної поїздки по Східній Азії. Під час зазначеного турне ядерні амбіції Пхеньяну були наріжним каменем обговорення ситуації в регіоні.

Південна Корея і Японія схвалили цей крок президента США Дональда Трампа, заявивши, що він покликаний ізолювати пхеньянський режим. Як підкреслив прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе, “я вітаю і підтримую це рішення, оскільки воно підвищує тиск на Північну Корею”.

Тим часом Пекін насторожено поставився до заяви Трампа. Так, представник міністерства закордонних справ Китаю Лу Канг заявив, що Китай узяв до відома інформацію про рішення США. “Нині ситуація на Корейському півострові складна й чутлива, — сказав він. — Ми, як і раніше, сподіваємося, що всі зацікавлені сторони зможуть зробити більше, аби полегшити ситуацію й повернутися на правильний шлях переговорів, діалогу та консультацій щодо врегулювання ядерної проблеми півострова”.

Варто звернути увагу на те, що незадовго до цього КНР офіційно висувала пропозицію “подвійного призупинення” у відносинах із КНДР, яку вона вважає найкращим варіантом розв’язання конфлікту. Так, прес-секретар МЗС Китаю Ген Шуан зазначив, що лише шляхом переговорів, які стосуються проблем законної безпеки всіх сторін, можна досягти мирного рішення. Ідеться про те, що в обмін на припинення Пхеньяном ядерної програми Захід призупиняє санкції щодо Північної Кореї.

Як наголосив Ген Шуан, “це не тільки послабить нинішню напружену ситуацію, а й може вирішити для всіх сторін першочергові проблеми безпеки. А також забезпечить можливість і створить умови для відновлення переговорів та пошуку точки прориву вирішення проблеми. “Подвійне призупинення” — є лише першим кроком, а не кінцевою точкою”.

Попри те, що ідея “подвійного призупинення” теоретично виглядає досить привабливо, у Вашингтоні добре вивчили Кім Чен Ина і розуміють, що воно не здатне зупинити ядерну програму Північної Кореї і може лише загальмувати вирішення північнокорейської проблеми. Дозволивши Пхеньяну перепочити від тиску з боку Заходу, перш ніж КНДР спровокує черговий виток напруженості на Корейському півострові.

 Однак, враховуючи затятість Кіма ІІІ і приховану допомогу його режимові з боку Росії, можна спрогнозувати, що ініціатива президента Трампа здатна викликати новий раунд “гри курків” між Вашингтоном і Пхеньяном.

Кім Чен Ина не влаштовує перспектива без’ядерного статусу Корейського півострова, і зростання тиску на нього загрожує реакцією, протилежною очікуваній. Він може зреагувати кількома способами, у тому числі й відновленням ракетних або ядерних випробувань.

Крім того, цей крок здатен підірвати зусилля президента Трампа, спрямовані на досягнення більшої китайської солідарності у чиненні тиску на Північну Корею для припинення її ядерних випробувань та запусків балістичних ракет.

У кожному разі, він не відкриває шлях до діалогу між США і Північною Кореєю, на якому наполягає союзник “номер один” КНДР Китай. До того ж це рішення зриває першу реальну можливість прямих контактів між урядами двох країн.

Втім, не Вашингтон спровокував цю патову ситуацію. Адже Білий дім не міг заплющувати очі на постійні ядерні демарші Пхеньяна. Цим він ще більше заохочував би Кім Чен Ина нарощувати агресивність.

На жаль, принаймні поки що, позитивні сценарії у протистоянні Північної Кореї та США не проглядаються. Небезпечна гра балансування на межі ескалації триватиме, і жодна зі сторін не володіє в ній очевидними перевагами.

Хоч би якою загрозливою була риторика з обох боків, Північна Корея не має наміру відмовлятися від своєї програми ядерних озброєнь. Тому це рішення президента Трампа є важливим кроком у зусиллях американців максимально застосовувати дипломатичний і фінансовий тиск на Кім Чен Ина.

Якщо порівняти санкції, прийняті щодо КНДР, і ті, які застосовані до Російської Федерації, то їх вочевидь замало, аби Пхеньян і Москва відступили. А Захід, з різних причин, не бажає доводити ці санкції до критичного рівня.

Тим часом у Кремлі зацікавлені, щоби США втягнулися у військово-дипломатичне протистояння з Північною Кореєю. Москва й далі підкидатиме американцям “північнокорейську карту”, сподіваючись, що на якомусь із етапів протистояння їм забракне терпіння спокійно спостерігати за провокаціями Пхеньяну, і вони вдарять першими.

Затяжна війна між КНДР і США дала б можливість Росії відмовитися від сирійської авантюри як чинника відвернення уваги від її вторгнення на територію України, переключивши всю увагу світу на Корейський півострів, і розпочати новий етап своєї “української кампанії”.

Очевидно, що посилення санкцій проти Північної Кореї мало б поєднуватися з виробленням нової послідовної стратегічної політики Америки щодо КНДР. Якщо ж цього не зробити, то “війна тиску” й далі зводитиметься до серій взаємних залякувань та небезпечних експромтів, які є абсолютно неефективними, тоді як Пхеньян не перестає нарощувати свої ядерні можливості.

Поглиблення вербального протистояння між президентом Дональдом Трампом і Кім Чен Ином здатне тільки посилити параною північнокорейського диктатора і водночас знизити шанси на діалог між двома країнами.

Північнокорейська проблема не має швидких і простих рішень. Спрощено її вирішення може зводитися до того, що або США і світ мають визнати ядерну Північну Корею, або її подальша доля має вирішуватися під час таємних переговорів між Америкою, Китаєм та Росією. Третє рішення — це війна. І будь-який із цих варіантів влаштовує Москву.

КНДР не має грошей, не здатна виробляти вдосталь харчових продуктів, не спроможна нагодувати своїх дітей, — але при цьому живиться своїми гіперболізованими військовими амбіціями. Пхеньян спонсорує тероризм не тільки таємним передаванням ядерних технологій до держав-ізгоїв типу Ірану, а й постійним намаганням перейти “червону лінію”, за якою чітко простежується масове розповсюдження цих технологій по світу.

Тим часом рішення президента Трампа можна розглядати як роботу над допущеними свого часу геополітичними помилками та намаганням їх виправити. Хоча навряд чи воно дає його адміністрації потужні важелі для примушування КНДР до проведення ядерних переговорів.

 Пхеньян погодився на денуклеаризацію, заявивши, що змінює курс і готовий відмовитися від своєї ядерної програми в обмін на отримання міжнародної допомоги, а пізніше знехтував цими домовленостями.

Останніми місяцями КНДР тероризує своїх сусідів — Японію і Південну Корею — та світ, запускаючи міжконтинентальні балістичні ракети й випробовуючи ядерні пристрої, тому повернення Пхеньяну до списку держав-спонсорів тероризму можна вважати перемогою американської дипломатії.

США міцно стоять на своїх позиціях необхідності ядерного нерозповсюдження, мета якого — не дозволити повергнути світ у “темну епоху” безконтрольного поширення нуклеарної зброї.

Питання в тому, як поведеться у цьому випадку Пекін. Від самого початку Північна Корея була для Китаю буфером проти західних союзницьких військ. І ядерна зброя Кім Чен Ина не спрямована на Китай.

Якщо ж Пекін дозволить руйнувати північнокорейський режим, а збройні сили інших країн почнуть рухатися у напрямку річки Ялуцзян, що на кордоні між КНДР і Китаєм, — то він автоматично втрачає цю свою стратегічну перевагу.

Попередні американські президенти намагалися знаходити дипломатичні рішення, проте ні вони, ні санкції не дали бажаного результату, коли маєш справу із Пхеньяном. Ще менша можливість — домовитися з неадекватним Кім Чен Ином. Але зараз головне — діяти дуже філігранно, аби рішення щодо Північної Кореї не спричинили ядерної катастрофи.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , , , , , , , | Залишити коментар

Конец эпохи стратегического терпения

«Зеркало недели. Украина» №45  25 ноября  2017

Виктор Каспрук

Вашингтон и Пхеньян накануне нового раунда “игры курков”.

Президент США Дональд Трамп объявил Северную Корею государством-спонсором терроризма. 

Это — символический шаг, однако после него администрация имеет право вводить практически любые санкции на правительство северокорейского диктатора Ким Чен Ына, которые сочтет целесообразными. Кроме КНДР, в этот список государств-изгоев попали Иран, Сирия и Судан.

В рамках указанной кампании максимального давления на Пхеньян, как заявил президент Трамп, министерство финансов США будет вводить новые санкции относительно Северной Кореи и связанных с ней лиц. Они станут частью нарастающих усилий, направленных на лишение КНДР средств для ее ядерных и ракетных программ и обеспечение международной изоляции северокорейского режима.

Повторное причисление Северной Кореи к спонсорам терроризма произошло через неделю после того, как Дональд Трамп вернулся из 12-дневной поездки по Восточной Азии. Во время этого турне ядерные амбиции Пхеньяна были краеугольным камнем обсуждения ситуации в регионе.

Южная Корея и Япония одобрили этот шаг президента США Дональда Трампа, заявив, что он призван изолировать пхеньянский режим. Премьер-министр Японии Синдзо Абэ подчеркнул: “Я поздравляю и поддерживаю это решение, поскольку оно повышает давление на Северную Корею”.

Тем временем Пекин настороженно отнесся к заявлению Трампа. Так, представитель министерства иностранных дел Китая Лу Канг заявил, что Китай принял к сведению информацию о решении США. “Сейчас ситуация на Корейском полуострове сложная и напряженная, — сказал он. — Мы, как и раньше, надеемся, что все заинтересованные стороны смогут сделать больше, чтобы облегчить ситуацию и вернуться на правильный путь переговоров, диалога и консультаций по урегулированию ядерной проблемы полуострова”.

Следует обратить внимание на то, что незадолго до этого КНР официально выдвигала предложение “двойного приостановления” в отношениях с КНДР, которое она считает наилучшим вариантом решения конфликта. Так, пресс-секретарь МИДа Китая Гэн Шуан заметил, что только переговорами, которые касаются проблем законной безопасности всех сторон, можно достичь мирного решения. Речь идет о том, что в обмен на прекращение Пхеньяном ядерной программы Запад приостанавливает санкции против Северной Кореи.

Как подчеркнул Гэн Шуан, “это не только ослабит нынешнюю напряженную ситуацию, но и может решить для всех сторон первоочередные проблемы безопасности. А также обеспечит возможность и создаст условия для восстановления переговоров и поиска точки прорыва решения проблемы. “Двойное приостановление” является лишь первым шагом, а не конечной точкой”.

Несмотря на то, что идея “двойного приостановления” теоретически выглядит довольно привлекательно, в Вашингтоне хорошо изучили Ким Чен Ына и понимают, что оно не способно остановить ядерную программу Северной Кореи и может лишь в который раз затормозить решение северокорейской проблемы. Позволив Пхеньяну отдохнуть от давления со стороны Запада, прежде чем КНДР спровоцирует очередной виток напряженности на Корейском полуострове.

Как подчеркнул государственный секретарь США Рекс Тиллерсон, кампания мирного давления работает, и этот шаг является важным дополнением. А вице-президент Майк Пенс добавил, что эпоха стратегического терпения закончилась.

Однако, учитывая упорство Кима ІІІ и скрытую помощь его режиму со стороны России, можно предвидеть, что инициатива президента Трампа способна вызвать новый раунд “игры курков” между Вашингтоном и Пхеньяном.

Кроме того, этот шаг может подорвать усилия президента Трампа, направленные на достижение большей китайской солидарности в создании давления на Северную Корею для прекращения ее ядерных испытаний и запусков баллистических ракет.

Во всяком случае, он не открывает путь к диалогу между США и Северной Кореей, на котором настаивает Китай — союзник КНДР номер один. К тому же это решение срывает первую реальную возможность прямых контактов между правительствами двух стран.

Впрочем, не Вашингтон спровоцировал эту патовую ситуацию. Ведь Белый дом не мог закрывать глаза на постоянные ядерные демарши Пхеньяна. Этим он еще больше поощрял бы Ким Чен Ына наращивать агрессивность.

К сожалению, по крайней мере пока что, положительные сценарии в противостоянии Северной Кореи и США не просматриваются. Опасная игра балансирования на грани эскалации будет продолжаться, и ни одна из сторон не владеет в ней очевидными преимуществами.

Какой бы угрожающей ни была риторика с обеих сторон, Северная Корея не намерена отказываться от своей программы ядерных вооружений. Поэтому это решение президента Трампа является важным шагом в усилиях американцев максимально применять дипломатическое и финансовое давление на Ким Чен Ына.

Если сравнить санкции, принятые относительно КНДР, и те, что применены к Российской Федерации, то их явно мало, чтобы Пхеньян и Москва отступили. А Запад, по разным причинам, не желает доводить эти санкции до критического уровня.

Между тем в Кремле заинтересованы, чтобы США втянулись в военно-дипломатическое противостояние с Северной Кореей. Москва и дальше будет подбрасывать американцам “северокорейскую карту”, надеясь, что на каком-то из этапов противостояния им не хватит терпения спокойно наблюдать за провокациями Пхеньяна, и они ударят первыми.

Затяжная война между КНДР и США позволила бы России отказаться от сирийской авантюры как фактора отвлечения внимания от ее вторжения на территорию Украины, переключив все внимание мира на Корейский полуостров, и начать новый этап своей “украинской кампании”.

Очевидно, что усиление санкций против Северной Кореи следовало бы объединить с выработкой новой последовательной стратегической политики Америки относительно КНДР. Если же этого не сделать, то “война давления” и дальше будет сводиться к серии взаимных запугиваний и опасных экспромтов, абсолютно неэффективных, тогда как Пхеньян не перестает наращивать свои ядерные возможности.

Углубление вербального противостояния между президентом Дональдом Трампом и Ким Чен Ыном может только усилить паранойю северокорейского диктатора и вместе с тем снизить шансы на диалог между двумя странами.

У северокорейской проблемы нет быстрых и простых решений. Упрощенно ее решение может сводиться к тому, что либо США и мир должны признать ядерную Северную Корею, либо ее дальнейшая судьба должна решаться во время тайных переговоров между Америкой, Китаем и Россией. Третье решение — это война. И любой из этих вариантов устраивает Москву.

У КНДР нет денег, она не может производить достаточно пищевых продуктов, не может накормить своих детей, но при этом питается своими гиперболизированными военными амбициями. Пхеньян спонсирует терроризм, не только тайно передавая ядерные технологии государствам-изгоям вроде Ирана, но и постоянными попытками перейти красную линию, за которой четко прослеживается массовое распространение этих технологий по миру.

Тем временем решение президента Трампа можно рассматривать как работу над допущенными в свое время геополитическими ошибками и попыткой их исправить. Хотя вряд ли оно дает его администрации мощные рычаги, чтобы принудить КНДР к проведению ядерных переговоров.

В 1988 г., после того, как агенты Пхеньяна в 1987-м подорвали бомбу на южнокорейском пассажирском самолете, Северную Корею уже внесли в американский список государств-спонсоров терроризма. Тогда погибло 115 человек. Решение президента Джорджа Буша-младшего исключить КНДР в 2008 г. из этого списка оказалось преждевременным.

В последние месяцы КНДР терроризирует своих соседей — Японию и Южную Корею — и мир, запуская межконтинентальные баллистические ракеты и испытывая ядерные устройства, поэтому возвращение Пхеньяна в список государств-спонсоров терроризма можно считать победой американской дипломатии.

США крепко стоят на своих позициях необходимости ядерного нераспространения, цель которого — не позволить повергнуть мир в темную эпоху бесконтрольного распространения нуклеарного оружия.

Вопрос в том, как поведет себя в этом случае Пекин. С самого начала Северная Корея была для Китая буфером против западных союзнических войск. И ядерное оружие Ким Чен Ына не направлено на Китай.

Если же Пекин позволит разрушать северокорейский режим, а вооруженные силы других стран придут в движение в направлении реки Ялуцзян, что на границе между КНДР и Китаем, то он автоматически потеряет это свое стратегическое преимущество.

Предыдущие американские президенты пытались находить дипломатические решения, однако ни они, ни санкции не дают желаемого результата, если имеешь дело с Пхеньяном. Еще меньшая возможность — договориться с неадекватным Ким Чен Ыном. Но сейчас главное — действовать очень тонко, чтобы решения относительно Северной Кореи не вызвали ядерной катастрофы.

 

https://zn.ua/international/konec-epohi-strategicheskogo-terpeniya-267309_.html

 

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

“Принцеборство”

«Дзеркало тижня. Україна» №42  11  листопада  2017

Віктор Каспрук

У королівській сім’ї Саудівської Аравії розпочався новий раунд боротьби за владу.        

У Саудівській Аравії заарештували 11 принців, чотирьох міністрів і колишніх чиновників. Затриманих обвинувачують у зловживанні владою, відмиванні грошей, розтраті й хабарництві. Ці арешти санкціонував Вищий комітет боротьби з корупцією. Його ще раніше створив король Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд, а очолив принц-наступник Мухаммед бін Салман Аль Сауд.

Проте ця “боротьба з корупцією” є наслідком запеклої боротьби за владу всередині королівської сім’ї, що здатна посилити дестабілізацію Близькосхідного регіону і призвести до підвищення ціни на нафту.

Принц-наступник Мухаммед бін Салман, якому 32 роки, готується перейняти роль лідера держави після того, як 81-річний король Салман ібн Абдул-Азіз зречеться престолу наприкінці цього або на початку наступного року. Молодий і амбітний Мухаммед бін Салман, перш ніж посісти трон, робить рішучу спробу консолідувати владу в своїй сім’ї і серед її союзників.

Листопадова зачистка в Ер-Ріяді дає можливість оточенню старого короля заздалегідь прибрати всі перешкоди на шляху нового лідера і запобігти можливому спротиву новому політичному курсу відходу від однозначної опори на США.

Цю превентивну зачистку великою мірою спровокував опір усередині й поза межами королівської сім’ї. Мова про те, що майбутнє коронування Мухаммеда бін Салмана не мало одностайної підтримки головних принців при затвердженні його кандидатури. А помножене на незадоволені амбіції частини інших членів королівської родини й чиновників, це цілком могло послужити ґрунтом для підготовки змови.

Тому для короля і його наступника було набагато простіше, діючи на випередження, звинуватити частину своєї сім’ї в корупції, ніж у замаху на захоплення державної влади.

Централізація влади в руках Мухаммеда бін Салмана відбувалася в останні два роки. Він узяв під свій контроль майже всі основні галузі економіки, оборону, внутрішню безпеку, соціальні реформи, зовнішню політику і перетворився на найвпливовішу особу в уряді. Також принц-наступник став заступником прем’єр-міністра (а прем’єр-міністром є король) і міністром оборони.

Але, на відміну від частини королівської родини, в якої концентрація таких потужних впливів у руках одного молодого принца викликала невдоволення, багато молодих прихильників Мухаммеда бін Салмана підтримують його амбітний план модернізації їхньої ультраконсервативної держави та зменшення її історичної залежності від нафти.

Його план “Бачення Королівства Саудівська Аравія 2030”, про який було оголошено ще 25 квітня 2016 р., складається з 80 проектів, і кожен з них потребуватиме вкладень від 3,7 до 20 млн дол. Це і зменшення залежності Саудівської Аравії від нафти, і диверсифікація її економіки, і розвиток секторів державної служби, таких як охорона здоров’я, освіта, інфраструктура, відпочинок і туризм тощо.

Саудівські реформатори наголошують, що запущений процес розслідування корупції віщує “нову еру” прозорості, підзвітності та реформ, які потрібні для залучення іноземних інвестицій. Проте різкі зміни в середовищі принців і вищих ешелонах влади, ці раптові арешти можуть налякати інвесторів, багато з яких упродовж десятиліть були ключовими гравцями в саудівській бізнес-спільноті.

Аль-Валіду бін Талалу вдалося стати, будучи пересічним членом королівської родини, одним з найбагатших людей у світі й авторитетним інвестором, статки якого оцінюються приблизно в 18 млрд дол. В останні роки він цементував свою репутацію великими інвестиціями в такі компанії, як Twitter і Citigroup.

Раптовий арешт цього поважного інвестора разом із десятками вищих посадових осіб і бізнесменів має ще один наслідок — ці події негативно позначилися безпосередньо на компанії принца Kingdom Holdings, яка розташована в Ер-Ріяді і де в нього 95-відсоткова частка. Акції компанії впали на 8%.

Саудівська антикорупційна чистка породжує невпевненість в інвесторів. Її “ударна вибухова хвиля” змусить ділові кола і керівний склад бізнесу Саудівської Аравії, які підтримували реформу, задуматися: а чи не будуть вони наступними в цьому списку?

Після арештів членів королівської сім’ї, ціна нафти різко підскочила до 64 дол. за барель. І вже є страхи, що це може спровокувати різкий відтік капіталів з Саудівської Аравії. Річ у тому, що “політичне цунамі” в Ер-Ріяді сталося саме в той час, коли економічний спад у країні й регіональна геополітична нестабільність прискорили темпи відтоку фінансів з королівства.

Звісно, можна спробувати зменшити потенціал непередбачуваних негативних наслідків, які може мати арешт принца Аль-Валіда бін Талала, звинувативши його у фінансових зловживаннях. І пояснити це тим, що Вищий комітет боротьби з корупцією своїми безкомпромісними діями створює єдине ігрове поле для всіх потенційних інвесторів. Проте це може мати діаметрально протилежні наслідки.

Протягом багатьох десятиліть корупція процвітала в саудівській економіці. А “винагороди” за отримання державних контрактів, що їх супроводжували впливові державні чиновники, та бюрократичне удушення конкурентів задля отримання фінансової вигоди своїх підопічних, стали ледь не нормою. І якщо цього не виправити, то реформування Саудівської Аравії може виявитися черговою “перестройкою”.

Однак для того щоб змінити цю порочну систему, за якої вплив і зв’язки визначатимуть успішність компанії чи фірми, потрібно запровадити єдині правила для всіх. Прозорі і зрозумілі, щоб їх реалізацію можна було легко проконтролювати.

На відміну від зачистки принців, які справді мали можливість маніпулювати отриманням бізнесових угод і “топити” проекти, в реалізації яких не бачили для себе комерційної вигоди, тут, схоже, дещо інше. А саме — класичне захоплення влади й арешт своїх суперників та потенційних конкурентів під гаслом непримиренної боротьби з корупцією.

Хоча не можна виключати й іншого варіанта розвитку подій. Наприклад, кронпринц Мухаммед бін Салман таким чином вирішив просто нейтралізувати на тривалий час тих, хто потенційно міг би чинити потужний спротив його реформам. Адже мало віриться, що 11 принців сидітимуть у звичайній в’язниці серед злочинців.

Тому можна припустити, що йому потрібні не самі принци, а нівелювання їхнього політичного впливу і їхні капітали. Які, можливо, будуть вилучені для фінансування успішних реформ, а серед них не лише зміна економічної політики, а й безпрецедентні в історії Саудівської Аравії культурні реформи.

Амбіційний план Мухаммеда бін Салмана “Бачення Королівства Саудівська Аравія 2030”, мета якого протягом наступних 12 років революціонізувати більшість аспектів життя саудівців, потребує підтримки суспільства та нейтралізації тих, хто може йому завадити. Тому на час економічної і культурної трансформації саудівського суспільства принц може помістити своїх сановних родичів під домашній арешт, а тим, хто гарантуватиме йому, що не буде боротися проти його правління й реформ, можливо, згодом дозволить виїхати за кордон.

І хай там як, але у принца-наступника Мухаммеда бін Салмана, після того як він стане королем Саудівської Аравії, є шанси визначити розвиток своєї країни на наступні 50 років. Реформуючи її під своє бачення і геополітичні виклики, що постають нині перед Ер-Ріядом.

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , , | Залишити коментар

“Принцеборство”

«Зеркало недели. Украина» №42  11 ноября  2017

Виктор Каспрук

В королевской семье Саудовской Аравии начался новый раунд борьбы за власть.

В Саудовской Аравии арестованы 11 принцев, четыре министра и бывшие чиновники. Задержанных обвиняют в злоупотреблении властью, отмывании денег, растрате и взяточничестве. Эти аресты санкционировал Высший комитет борьбы с коррупцией. Его еще раньше создал король Салман ибн Абдул-Азиз Аль Сауд, а возглавил принц-преемник Мухаммед бин Салман Аль Сауд.

Однако эта “борьба с коррупцией” является следствием отчаянной борьбы за власть внутри королевской семьи, которая способна усилить дестабилизацию Ближневосточного региона и привести к повышению цены на нефть.

Принц-преемник Мухаммед бин Салман, которому 32 года, готовится перенять роль лидера государства после того, как 81-летний король Салман ибн Абдул-Азиз отречется от престола в конце этого или в начале следующего года. Молодой и амбициозный Мухаммед бин Салман, прежде чем занять трон, делает решительную попытку консолидировать власть в своей семье и среди ее союзников.

Ноябрьская зачистка в Эр-Рияде дает возможность окружению старого короля заранее убрать все препятствия на пути нового лидера и предотвратить возможное сопротивление новому политическому курсу отхода от однозначной опоры на США.

Эту превентивную зачистку в значительной степени спровоцировало сопротивление внутри и за пределами королевской семьи. Речь о том, что будущая коронация Мухаммеда бин Салмана не получила единодушной поддержки главных принцев при утверждении его кандидатуры. И это, умноженное на недовольные амбиции части других членов королевской семьи и чиновников, вполне могло послужить основанием для подготовки заговора.

Поэтому для короля и его преемника было намного проще, действуя на опережение, обвинить часть своей семьи в коррупции, чем в покушении на захват государственной власти.

Централизация власти в руках Мухаммеда бин Салмана происходила в последние два года. Он взял под свой контроль почти все основные отрасли экономики, оборону, внутреннюю безопасность, социальные реформы, внешнюю политику и превратился в самого влиятельного человека в правительстве. Также принц-преемник стал заместителем премьер-министра (а премьер-министром является король) и министром обороны.

Но, в отличие от части королевской семьи, у которой концентрация таких мощных влияний в руках одного молодого принца вызвала недовольство, многие молодые сторонники Мухаммеда бин Салмана поддерживают его амбициозный план модернизации их ультраконсервативного государства и уменьшения его исторической зависимости от нефти.

Его план “Видение Королевства Саудовская Аравия 2030”, о котором было объявлено еще 25 апреля 2016 г., состоит из 80 проектов, и каждый из них будет требовать вложений от 3,7 до 20 млн долл. Это и уменьшение зависимости Саудовской Аравии от нефти, и диверсификация ее экономики, и развитие секторов государственной службы, таких как здравоохранение, образование, инфраструктура, отдых и туризм и т.п.

Так, арест известного миллиардера-инвестора принца Аль-Валида бин Талала эксперты сравнивают с тем, если бы в США был арестован Билл Гейтс. Ведь 62-летний внук основателя Саудовской Аравии Абделя-Азиза ибн Сауда имеет репутацию наиболее влиятельного бизнесмена своего государства.

Аль-Валиду бин Талалу удалось стать, будучи обычным членом королевской семьи, одним из самых богатых людей в мире и авторитетным инвестором, состояние которого оценивается приблизительно в 18 млрд долл. В последние годы он цементировал свою репутацию большими инвестициями в такие компании, как Twitter и Citigroup.

Внезапный арест этого уважаемого инвестора вместе с десятками высших должностных лиц и бизнесменов привел к еще одному последствию — эти события отрицательно сказались непосредственно на компании принца Kingdom Holdings, которая расположена в Эр-Рияде, и где у него 95-процентная доля. Акции компании упали на 8%.

Саудовская антикоррупционная чистка порождает неуверенность у инвесторов. Ее “ударная взрывная волна” заставит деловые круги и поддерживавший реформу руководящий состав бизнеса Саудовской Аравии призадуматься: а не станут ли они следующими в этом списке?

После арестов членов королевской семьи цена нефти резко подскочила до 64 долл. за баррель. И уже есть опасения, что это может спровоцировать резкий отток капиталов из Саудовской Аравии. Дело в том, что “политическое цунами” в Эр-Рияде произошло именно в то время, когда экономический спад в стране и региональная геополитическая нестабильность ускорили темпы оттока финансов из королевства.

Конечно, можно попытаться уменьшить потенциал непредсказуемых негативных последствий, которые может спровоцировать арест принца Аль-Валида бин Талала, обвинив его в финансовых злоупотреблениях. И объяснить это тем, что Высший комитет борьбы с коррупцией своими бескомпромиссными действиями создает единое игровое поле для всех потенциальных инвесторов. Однако это может вызвать диаметрально противоположные последствия.

На протяжении многих десятилетий коррупция процветала в саудовской экономике. А “вознаграждения” за получение государственных контрактов, которые сопровождали влиятельные государственные чиновники, и бюрократическое удушение конкурентов ради получения финансовой выгоды своих подопечных, стали чуть ли не нормой. И если этого не исправить, то реформирование Саудовской Аравии может оказаться очередной “перестройкой”.

Но для того чтобы изменить эту порочную систему, в которой влияние и связи определяют успешность компании или фирмы, нужно ввести единые правила для всех. Прозрачные и понятные, чтобы их реализацию можно было легко проконтролировать.

В отличие от зачистки принцев, действительно имевших возможность манипулировать получением бизнес-договоров и “топить” проекты, в реализации которых не видели для себя коммерческой выгоды, здесь, похоже, что-то другое. А именно — классический захват власти и арест своих соперников и потенциальных конкурентов под лозунгом непримиримой борьбы с коррупцией.

Хотя нельзя исключать и другого варианта развития событий. Например, кронпринц Мухаммед бин Салман таким образом решил просто нейтрализовать на длительное время тех, кто потенциально мог бы оказать мощное сопротивление его реформам. Ведь мало верится, что 11 принцев будут сидеть в обычной тюрьме среди преступников.

Поэтому можно предположить, что ему нужны не сами принцы, а нивелирование их политического влияния и их капиталы. Которые, возможно, будут изъяты для финансирования успешных реформ, а среди них не только изменение экономической политики, но и беспрецедентные в истории Саудовской Аравии культурные реформы.

Как бы там ни было, но у принца-преемника Мухаммеда бин Салмана, после того как он станет королем Саудовской Аравии, есть шансы определить развитие своей страны на следующие 50 лет. Реформируя ее под свое видение и геополитические вызовы, стоящие сегодня перед Эр-Риядом.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , | Залишити коментар

У Кремлі зацікавлені, щоб між КНДР і США почалася затяжна війна – експерт

000 77777777

                    Протистояння дозволило б РФ відмовитися від сирійської авантюри як фактора відволікання уваги від її вторгнення в Україну.

Президент США Дональд Трамп оголосив Північну Корею державою-спонсором тероризму. Це – символічний крок, однак після нього адміністрація має право вводити практично будь-які санкції на уряд північнокорейського диктатора Кім Чен Ина, які вважатиме за доцільне, пише в своїй статті для DT.UA експерт Віктор Каспрук.

Повторне зарахування Північної Кореї до спонсорів тероризму відбулося через тиждень після того, як Дональд Трамп повернувся із 12-денної поїздки по Східній Азії. Під час цього турне ядерні амбіції Пхеньяну були наріжним каменем обговорення ситуації в регіоні, відзначає автор.

Південна Корея і Японія схвалили цей крок президента США, заявивши, що він покликаний ізолювати пхеньянський режим. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе підкреслив: “Я вітаю і підтримую це рішення, оскільки воно підвищує тиск на Північну Корею”.

У статті наголошується, що Пекін, у свою чергу, насторожено поставився до заяви Трампа. Більш того, незадовго до цього КНР офіційно висувала пропозицію “подвійного призупинення” у відносинах з КНДР, яке вона вважає найкращим варіантом вирішення конфлікту.

Так, У МЗС Китаю зауважили, що тільки переговорами, які стосуються проблем законної безпеки всіх сторін, можна досягти мирного вирішення. Мова йде про те, що в обмін на припинення Пхеньяном ядерної програми Захід призупиняє санкції проти Північної Кореї, пише Каспрук.

Автор зазначає, що незважаючи на те, що ідея “подвійного зупинення” теоретично виглядає досить привабливо, у Вашингтоні добре вивчили Кім Чен Ина і розуміють, що воно не здатне зупинити ядерну програму Північної Кореї і може лише загальмувати рішення проблеми. Як підкреслив державний секретар США Рекс Тіллерсон, кампанія мирного тиску працює, і цей крок є важливим доповненням.

Однак, враховуючи завзятість Кіма ІІІ і приховану допомогу його режиму з боку Росії, можна передбачити, що ініціатива президента Трампа здатна викликати новий раунд “гри курків” між Вашингтоном і Пхеньяном, йдеться в статті.

Експерт відзначає, що якщо порівняти санкції, прийняті відносно КНДР, і ті, що застосовані до Росії, то їх явно мало, щоб Пхеньян і Москва відступили. А Захід, за різних причин, не бажає доводити ці санкції до критичного рівня.

“Між тим у Кремлі зацікавлені, щоб США втягнулися у військово-дипломатичне протистояння із Північною Кореєю. Москва і далі буде підкидати американцям “північнокорейську карту”, сподіваючись, що на якомусь з етапів протистояння їм не вистачить терпіння спокійно спостерігати за провокаціями Пхеньяну, і вони вдарять першими. Затяжна війна між КНДР і США дозволила б Росії відмовитися від сирійської авантюри як фактора відволікання уваги від її вторгнення на територію України, зосередивши всю увагу світу на Корейський півострів, і почати новий етап своєї “української кампанії”, – пише Каспрук.

Він також додає, що у північнокорейської проблеми немає швидких і простих рішень. Спрощено її рішення може зводитися до того, що США і світ повинні визнати ядерну КНДР, або її подальша доля має вирішуватися під час таємних переговорів між Америкою, Китаєм і Росією. Третє рішення — це війна. І будь-який з цих варіантів влаштовує Москву.

https://dt.ua/WORLD/u-kremli-zacikavleni-schob-mizh-kndr-i-ssha-pochalasya-zatyazhna-viyna-ekspert-261341_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Саудівське «принцеборство»: неофіційний консенсус серед членів королівської сім’ї схоже закінчився

000  111 - Копія.jpg

Віктор Каспрук

Зачистка у королівській сім’ї Саудівської Аравії вилилася в арешти 11 принців, 4 міністрів і колишніх чиновників.  Раніше король Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд створив Вищий комітет з боротьби з корупцією. Який очолив кронпринц Мухаммед бін  Салман Аль Сауд. І саме ця організація санкціонувала арешти. Затриманим пред’являють обвинувачення у зловживанні владою, відмиванні грошей, розтраті і хабарництві.

Так звана боротьба з корупцією в Саудівській Аравії цілком здатна стати початком більш запеклої боротьби за владу спадкоємця престолу, при цьому принісши дестабілізацію до близькосхідного регіону і підвищення ціни на нафту.

Наслідний принц Мухаммед бін Салман, якому 32 роки,  готується взяти на себе роль  лідера держави, після того, як 81-річний король Салман ібн Абдул-Азіз відречеться від престолу в кінці цього або на початку наступного року, та робить рішучу спробу консолідувати владу в своїй сім’ї і серед її союзників, перш ніж він займе трон.

Молодий і амбітний Мухаммед бін Салман намагається сконцентрувати всю повноту влади в своїх руках, щоб почати правити одноосібно. Можливо, після цього парламент і воля інших членів королівської сім’ї будуть мати лише формальне значення при вирішенні ключових державних питань.

Листопадова палацова зачистка в Ер-Ріяді дає можливість оточенню старого короля заздалегідь розчистити всі перешкоди на шляху нового лідера, а також усунути можливий опір новому політичному курсу відходу від однозначної опори на США.

Великою мірою цю превентивну зачистку спровокував опір в середині і поза межами королівської сім’ї. Коли майбутнє коронування Мухаммеда бін Салмана не було одностайно підтримано головними принцами, котрі зібралися для того, щоб затвердити його кандидатуру.

А помножене на незадоволенні амбіції частини інших членів королівської родини і чиновників, це цілком могло б послужити ґрунтом для формування змови.

Тому для короля і його наступника куди простіше було, діючи на випередження, звинуватити частину своєї сім’ї в корупції, ніж у замаху на захоплення державної влади.

Централізація влади в руках Мухаммеда бін Салмана відбувалася в останні два роки. Коли він взяв під свій контроль майже всі основні аспекти економіки, оборони, внутрішньої безпеки, соціальних реформ і зовнішньої політики та перетворився на найбільш впливову особу в уряді. Також наслідний принц став заступником прем’єр-міністра (в той час як король є прем’єр-міністром), і міністром оборони.

Але якщо концентрація таких потужних впливів в руках одного молодого принца викликала невдоволення в частині королівської родини, то багато молодих прихильників Мухаммеда бін Салмана підтримують його амбітний план модернізації цієї ультраконсервативної держави і зменшення її історичної залежності від нафти.

До його плану «Saudi Vision 2030», який було оголошено ще 25 квітня 2016 року, входять 80 проектів, кожен з яких потребуватиме вкладень від 3,7 до 20 мільйонів доларів. Це і зменшення залежності Саудівської Аравії від нафти, диверсифікація її  економіки та розвитку секторів державної служби, таких як охорона здоров’я, освіта, інфраструктура, відпочинок та туризм.

Саудівські реформатори наголошують на тому, що запущений процес розслідування корупції віщує «нову еру» прозорості,   підзвітності і реформ, які необхідні для залучення іноземних інвестицій. Проте подібні різкі зміни у середовищі принців і вищих ешелонах влади та арешти можуть відлягати інвесторів, багато з яких протягом десятиліть були ключовими гравцями в саудівській бізнес-спільноті.

Так арешт відомого мільярдера-інвестора принца Аль-Валіда бін Талала експерти порівнюють з тим, якби в США було заарештовано Біла Гейтса. Адже 62-річний онук засновника Саудівської Аравії Абделя-Азіза ібн Сауда має репутацію найбільш впливового бізнесмена своєї держави.

Аль-Валіду бін Талалу вдалося стати, будучи пересічним членом королівської родини, одним з найбагатших людей в світі і найбільш авторитетним інвестором. Статки якого оцінюються приблизно в 18 мільярдів доларів. У останній роки він цементував свою репутацію великими інвестиціями в такі компанії, як Twitter і Citigroup.

Раптовий арешт цього видного інвестора, разом з десятками вищих посадових осіб і бізнесменів, містить ще одну сторону негативу. Оскільки його затримання мало безпосередній негативний ефект для компанії принца Kingdom Holdings, що знаходиться в Ер-Ріяді, і де у нього 95-відсоткова частка. Акції якої впали на 8 відсотків.

Ця компанія будує Королівську вежу, найбільшу в світі будівлю, висота якої наближатиметься до кілометра. Зведення цього хмарочоса у Джидді мало бути завершено у 2019 році. Там планувалося розмістити розкішні кондомініуми, офісні приміщення, готелі, магазини і обсерваторію. Тому важко сказати якою буде доля цього проекту, після арешту одного з провідних світових інвесторів Аль-Валіда бін Талала.

Саудівська антикорупційна чистка викликає невпевненість у інвесторів, і її «ударна вибухова хвиля» змусить ділові кола та керівний склад бізнесу Саудівської Аравії, які підтримували реформу, задуматися над тим, а чи не будуть вони наступними у цьому списку.

Крім того, після саудівських суворих заходів, ціна нафти різко підскочила до 64 доларів за барель. І вже є страхи, що це здатне спровокувати різкий відтік капіталів з Саудівської Аравії.

«Політичне цунамі» в Ер-Ріяді відбулося саме у той час, коли економічний спад в цій країні і регіональна геополітична нестабільність, й без того в останні роки, прискорили темпи відтоку фінансів з королівства.

А прагнення Мухаммеда бін Салмана виграти саудівську «гру тронів», незабаром після того, як у Ер-Ріяді відбувся багатоденний інвестиційний форум «Давос у пустелі», де сотні фінансистів і титанів промисловості й розваг обговорювали можливості залучення та сприяння іноземного капіталу і співробітництво приватного сектора у просуванні економічних реформ в державах Перської затоки, виглядає, як звуження можливостей інвестування в Саудівську Аравію.

Звісно, можна спробувати зменшити потенціал непередбачених негативних наслідків від переслідування принца Аль-Валіда бін Талала, обвинувативши його у фінансових зловживаннях. Пояснюючи це тим, що Вищий комітет з боротьби з корупцією, своїми безкомпромісними діями, створює єдине ігрове поле для всіх потенційних інвесторів.

Проте це може мати діаметрально протилежні наслідки. Адже коли намагатися видавати саудівське «принцеборство» за знак того, що королівство готово захищати інвестиції компаній від не чистоплотних бізнесменів і юридично невиправданих дій, то це більше схоже на те, що неофіційний консенсус  серед членів королівської сім’ї закінчився.

Протягом багатьох десятиліть корупція процвітала в саудівській економіці. А «винагороди» за отримання державних контрактів, які супроводжували впливові державні чиновники, та бюрократичне удушення конкурентів задля отримання фінансової вигоди своїх підопічних, стали ледве не нормою. І якщо цього не виправити, то реформування Саудівської Аравії може виявитися черговою «перестройкою».

Однак для того, щоб змінити цю порочну систему, за якої впливі зв’язки визначатимуть успішність компанії чи фірми, потрібно ввести єдині правила для всіх. Прозорі і зрозумілі, щоб їх реалізацію можна було б легко проконтролювати.

У випадку з зачисткою принців, які дійсно мали можливість маніпулювати отриманням бізнесових угод і «топити» проекти, в реалізації яких не бачили для себе комерційної вигоди, то тут схоже на дещо інше. А саме на класичне захоплення влади і арешт своїх суперників та потенційних конкурентів під приводом непримиренної боротьби з корупцією.

Хоча не можна виключати й іншого варіанту розвитку подій. За якого кронпринц Мухаммед бін Салман таким чином вирішив просто нейтралізувати на тривалий час тих, хто потенційно міг би чинити потужний спротив його реформам. Адже мало віриться в те, що 11 принців будуть сидіти у звичайній в’язниці серед злочинців.

Тому можна спробувати зробити припущення, що йому потрібні не самі принци, а нівелювання їхнього політичного впливу і їхні капітали. Котрі  можливо буде вилучити для фінансування успішних реформ.

Серед яких запланована не лише зміна економічної політики, а й безпрецедентні в історії Саудівської Аравії культурні реформи. Жінкам буде дозволено водити автомобілі, відвідувати спортивні стадіони, а головне виїжджати за кордон без схвалення їх опікунів-чоловіків.

Амбіційний план Мухаммеда бін Салмана «Saudi Vision 2030», мета якого протягом наступних 12 років революціонізувати більшість аспектів життя саудівців, потребує підтримки суспільства і нейтралізації тих, хто може йому заважати.

Тому, під час економічної і культурної трансформації саудівського суспільства, принц може помістити своїх сановних родичів під домашній арешт, а тим, хто гарантуватиме йому, що не буде боротися проти його правління і реформ, можливо, з часом дозволить виїхати за кордон.

І як би там не було, але у наслідного принца Мухаммеда бін Салмана, після того, як він стане королем Саудівської Аравії, є шанси визначити розвиток своєї країни на наступні 50 років. Реформуючи її під своє бачення і геополітичні виклики, котрі постають сьогодні перед Ер-Ріядом.

 

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , , , , , | Залишити коментар

Візит представника Держдепу до Києва: чим незадоволений Захід і чого хочуть від України

ВІКТОР КАСПРУК

Очевидно, на Заході розуміють, що часто в Україні реформи як мінімум пробуксовуються, а як максимум – просто гаснуть. У подальшому серйозна допомога від них буде можлива лише за умови виконання порад та вимог США.

Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів політолог Віктор Каспрук, оцінюючи візит помічника держсекретаря США Уеса Мітчелла до Києва та переговори з українським керівництвом.

«Захід підштовхує українське керівництво до того, щоб половинчасті заходи з боку України були нарешті замінені на справжні реформи. Крім того, розподіл ресурсів, які Україна отримувала не лише останній час від США, а взагалі за роки незалежності, засвідчив, що часто ці кошти йдуть у пісок. Звичайно, США це розуміють і хочуть контролювати потік коштів», – зазначив Каспрук.

За його словами, в такій ситуації, можливо, взагалі йтиметься про те, щоб у кожному ключовому міністерстві була посада свого роду комісара від Заходу, який був би на місці й контролював проходження ресурсів.

«Корупційна складова української політики зараз настільки потужна, що існує великий ризик дерибану ресурсів від Заходу, які надаються Україні. Тим паче кошти виділяють на військову оборону, а ці питання є ключовими», – додав він.

Захід наближається до тієї межі, коли в Україну просто будуть послані їх представники, які будуть тут на місцях та зможуть чітко доповідати керівництву США, що в дійсності відбувається в Україні.

«Правоохоронні органи в Україні багато років були олігархоохоронними. Тому є вимога щодо незалежного органу – бюро розслідувань, яке за своїми функціями нагадуватиме ФБР», – підкреслив він.

Кінець 2017-початок 2018 року може бути визначений Заходом для України як перехідний період від імітування реформ до реальних дій, уточнив політолог.

«Інакше на Захід можна не розраховувати, тому що довіри в них до українського керівництва більше немає, адже розповіді про «покращення» часто не відповідають дійсності», – резюмував Віктор Каспрук.

Нагадаємо, в Конгресі США проголосували за виділення фінансової допомоги Україні, а тим часом очільник Кабміну Володимир Гройсман попросив допомоги в реалізації реформ.

За даними «Слова і Діла», прем’єр обіцяв створити Службу фінансових розслідувань в Україні до кінця 2017 року. Часу на виконання обіцянки в Гройсмана лишилося менш ніж два місяці. Про рівень його відповідальності можна дізнатися, перейшовши за посиланням.

https://www.slovoidilo.ua/2017/11/16/pogljad/polityka/vizyt-predstavnyka-derzhdepu-kyyeva-chym-nezadovolenyj-zaxid-choho-xochut-ukrayiny

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Політолог Віктор Каспрук: нинішня політика Польщі – удар у спину Україні

ВІКТОР КАСПРУК

Нинішнє загострення відносин між Україною і Польщею спричинене історичним протистоянням між народами та особливостями політичного курсу польської правлячої партії «Право і Справедливість». Про це в ексклюзивному коментарі інтернет-виданню UA.News розповів політолог Віктор Каспрук.

На думку експерта, у нинішньому конфлікті між країнами задіяні два головних ключових фактори. Перший – це історична ворожнеча і територіальні претензії, які були «притушені й нівельовані, але не зникли повністю». Політолог нагадав, що свого часу Польща контролювала частину території України і тому сьогодні деякі сили намагаються повернути контроль над нею.

«Нажаль Польща, яка пережила три поділи, не позбулася своїх імперських амбіцій. Період «золотих» стосунків з поляками, який ми мали впродовж останніх 20 років, минув – наші сусіди зараз діють абсолютно неадекватно. В нас є сусіди, які хочуть, щоб Україна бачила свою історію і майбутнє крізь їхні «окуляри». При цьому українці жодним чином не хочуть виправляти польську історію. Водночас, нинішнє загострення не означає, що ситуація завжди виглядатиме такою. Не виключено, що рано чи пізно до влади в країні прийдуть більш притомні політичні сили, які будуть раціональніше ставитися до України, українських політиків та підтримки нашої країни у ЄС. Про це свідчить і той факт, що поляки дуже не хотіли переобрання Дональда Туска на посаду голови Європейської Ради»

Другою причиною нинішнього загострення відносин між Україною і Польщею Віктор Каспрук вбачає у радикалізації політичного курсу правлячої партії «Право і Справедливість» («ПіС»).

«Складається враження, що партія «Право і Справедливість» повністю переформатувала свою політику і Ярослав Качинський відмовився від поглядів та принципів свого покійного брата, які той реалізовував на посаді президента. Сьогодні партія орієнтується на екстремістів і хоче шляхом поширення націоналістичних поглядів й зазіхань, отримати більшу електоральну підтримку за рахунок погіршення стосунків з Україною. Водночас польська інтелігенція та журналісти не зацікавлені у цьому і розуміють небезпеку такої політики. Тому, скоріш за все, такі зрушення можливі тільки після того, як «ПіС» програє або частково втратить свій переважаючий електорат, який мала останнім часом. Тобто, фактично «ПіС» не пройшла випробування владою»

Говорячи про наслідки нинішнього загострення політичного протистояння між країнами, політолог вважає, що Варшава і Київ зможуть віднайти компроміс – як в історичній, так і в політичній площині.

«Я думаю, що Україна знайде засоби, методи і аргументи для того, щоб довести Польщі, що вона не має жодного права переписувати українську історію і вимагати від нас трактувати наше минуле так, як того хочеться полякам. Україна зможе провести такі пояснення і хоча б притомна частина польського політикуму зрозуміє, до чого може призвести таке загострення конфронтації. Загалом, Польща вибрала дуже специфічний момент в українській історії, коли ми ведемо війну фактично за незалежність проти колишньої Російської імперії. І саме в той час, коли Польща мала б допомагати Україні – ресурсно, інформаційно й на міжнародній арені, Варшава фактично вдарила нам «у спину». Для українців нинішня ситуація має свою користь. Ми маємо усвідомити, що найкращий друг для України – це сама Україна. В подальшому нам слід виходити саме з цієї концепції у стосунках з усіма державами. Навіть з тими, які тривалий час можуть видавати себе за близьких друзів»

Нагадаємо, минулого тижня під час візиту до Львова міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський відмовився відвідати Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького». Йому не сподобалася позиція директора музею Руслана Забілого, який вважає, що у 1918 році Польща окупувала Західну Україну.

Після цього інциденту віце-консул Генерального консульства Польщі в Луцьку Марек Запур заявив, що Львів є польським містом.

Президент України Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України і Польщі для запобігання подальшої ескалації напруги між двома країнами.

Валерій Савицький

https://ua.news/ua/politolog-viktor-kaspruk-ninishnya-politika-polshhi-udar-u-spinu-ukrayini/

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , | Залишити коментар

Після падіння режиму Путіна Росія має стати без’ядерною державою

Putin Doll

Віктор Каспрук

Минулого разу, коли розвалився імперський Радянський Союз, було допущено декілька фатальних стратегічних помилок, котрих тепер потрібно уникнути

Тому після падіння режиму Путіна, Росія (або те, що від неї залишиться), має стати без’ядерною державою. Бажано, щоб і чисельність російської армії була суттєво обмежена. Що мало б бути прописано в єдиному пакеті вирішення «російського питання». І це дуже важливо. Інакше через певний часовий цикл з’явиться новий «путін», і все в Росії може розпочатися заново.

Російська економіка, інфраструктура і управлінська структура фактично розвалені за час правління Путіна. Наразі ми спостерігаємо дуже рідкісне явище – повне розкладання державних устоїв, принципів функціонування держави та моральний розпад російського суспільства. У цьому сенсі Росія вже мертва. Оскільки тільки мрець або ракова пухлина можуть знищувати самі себе.

Тому очевидно, що демократичному світу потрібно наперед задуматись над питанням, що робити після розпаду Росії. Адже минулого разу, в 1991 році, коли розвалювався імперський Радянський Союз, було допущено декілька фатальних стратегічних помилок, котрих тепер потрібно обов’язково уникнути.

Заходу необхідно підготуватися до ймовірного розвалу Росії та надавати допомогу продовольством, товарами та іншими речами першої необхідності лише у тому випадку, коли Москва погодиться ліквідувати свій ядерний арсенал. Адже володіння Росією ядерною зброєю стало головною причиною її експансіоністських зазіхань на чужі території і джерелом впевненості Путіна у своїй безкарності.

Не можна не помітити того, що в Росії простежуються процеси, які явно вказують на розкол серед російських політичних еліт. Вони почали розуміти, що ті, хто першими «зіскочать» з «путінського корабля» (котрий тоне), матимуть шанс. І якщо не всі зможуть отримати «індульгенції», то у них з’явиться можливість довести на міжнародному суді в Гаазі, що їхня вина є значно меншою.

Питання у тому, хто і кому «продаватиме» в Москві «квитки» до Гааги? І чи не пора заздалегідь зафрахтувати чартерний рейс в гаазькому напрямку? Склавши перед цим повний і детальний перелік осіб, котрі вчинили злочини проти людяності, і подумавши над тим, хто обов’язково у ньому має фігурувати.

«Путінський список» мусили б очолити Путін і Шойгу, а далі б мали йти Сурков, Іванов, Володін, Патрушев…

Шлях до без’ядерної Росії може розпочатися з того, що ті, хто першими з представників еліт будуть спроможні вийти з «путінської гри» і почнуть домовлятися, отримають владу в Росії.

Звісно, що зробити це буде непросто. Адже Путін замкнув на собі дві речі – гроші та силовиків. Силовики не вміють керувати грошима, а фінансисти не вміють керувати силовиками. Фактично реальну безпеку і гроші, після падіння режиму Путіна, можуть гарантувати тільки на Заході. Вони можуть надати кредити у великих обсягах, а в разі чого, і когось вивезти з Росії, щоб зберегти життя.

Але справа у тому, що ті, у кого будуть гроші (а це Міллер і Сечин) не можуть гарантувати безпеки підконтрольних їм газових трубопроводів. А за цю безпеку Шойгу і Патрушев попросять з них «оплату».

Таким чином, виникає дилема, хто сильніший: силовики, гроші чи гарантування безпеки сімей тих, хто прийматиме безпосередню участь у цій «великій грі»?

Без’ядерна ера для Росії може розпочатися з того, що мають виникнути такі умови, щоб у Кремлі на них погодилися. І реальною умовою для подібних змін мають стати міжнародні зобов’язання ядерних держав, котрі гарантуватимуть безпеку і суверенітет територій, які залишатимуться під контролем Москви.

Російська Федерація переживає нині не лише дефолт своєї зовнішньої політики, вона переживає дефолт концепції і структури колишньої державності Росії. Після чого має постати абсолютно нова Росія. Й наслідки краху цієї концепції можуть бути дуже серйозними.

Фактично це буде зовсім інша держава, тому говорити про те, щоб залишити ядерну зброю цій новій Росії, немає сенсу. Оскільки нові держави не отримують такого права.

Важливо розпочати процес набуття Росією статусу без’ядерної держави. Почати його можна із запровадження формули: «будь-яка продовольча, фінансова і технологічна допомога Росії – тільки у разі її відмови від свого ядерного статусу».

Після цього мусить бути чітко прописано у міжнародному договорі, що Росія бере на себе зобов’язання не виробляти, не купувати і не розміщувати ядерну зброю і її компоненти, чи які-небудь ядерні вибухові пристрої на своїх територіях. Разом із тим документ не має забороняти росіянам використання ядерної енергії в мирних цілях.

Таким чином, цілком реально підійти до втілення ідеї створення зони, котра буде вільною від ядерної зброї, що територіально простягатиметься від Владивостока до Ужгорода.

І якщо досі в світі вже існували п’ять зон, які вільні від ядерної зброї: в Латинській Америці, в південній частині Тихого океану, в Африці, в Південно-Східній Азії та Центральній Азії, то тепер ми можемо говорити про шосту, Євразійську зону, куди входитимуть Росія, Україна і Білорусь.

Немає сумніву, що подібна угода буде підтримана усіма ядерними державами. Адже майбутня без’ядерна євразійська зона здатна стати ефективним інструментом посилення режиму нерозповсюдження, безпеки і стабільності, як на регіональному, так і на глобальному рівнях.

Політика нинішньої еліти Росії на чолі з Путіним, котра за 18 років дискредитувала не лише себе, а й державну структуру Росії та країну в цілому, є найважливішою підставою для того, щоб поставити питання про без’ядерний статус наступної Росії. За сукупністю скоєних режимом злочинів.

Проте необхідно відмітити, що для ініціювання російської без’ядерності існують й інші підстави. Справа в тому, що на сьогоднішній день (на відміну від 40-х, 60-х чи 70-х років минулого століття), склалася зовсім інша міжнародна ситуація.

І якщо у ті часи ядерна зброя була виправдана з точки зору забезпечення інтересів того чи іншого військово-політичного блоку, а не окремих держав, то нині ситуація змінилася.

Коли розглядати більш просунуту концепцію, то на сьогодні ядерна зброя має сенс лише в наддержавних і глобальних формуваннях. Оскільки будь-які конфлікти між великими державами не можуть бути вирішені за допомогою ядерної зброї.

Це продемонструвала і криза 2014-2017 років. Адже Росія не витримує економічного, фінансового і торгового протистояння з рештою світу.

Жодній країні сьогодні не потрібна ядерна зброя для вирішення конфліктів. Можливо, й взагалі непотрібні чисельні військові сили, а необхідні дипломатичні, комерційні, бізнесові і переговорні структури. Саме це мусить бути закладено у фундамент сучасних міжнародних стосунків.

Можна сказати, що парадигма проживання в єдиній світовій квартирі під назвою Земля і має стати основою нової концепції перетворення ООН на глобальну структуру наддержавного рівня, котра мирним шляхом вирішує всі тертя, непорозуміння та конфлікти.

У цій глобальній «квартирі» немає місця для брязкання ядерною зброєю і збройним конфліктам. Глобалізований світ став занадто тісним та занадто взаємопов’язаним.

Тому саме зараз необхідно ставити питання про створення таких наддержавних структур, які у подальшому стануть спадкоємцями ООН, де не буде анахронізмів типу з права вето Росії, котра, розпочавши агресію проти сусідньої України, користується цим правом вето для блокування дій, направлених проти російської агресії.

Криза в Росії має якнайсильніше підштовхнути міжнародну спільноту до вирішення цієї дуже важливої світової проблеми.

Адже відсутність подібної структури не дає можливості вирішувати назрілі глобальні світові проблеми, від енергетичних до безпекових, проблем здоров’я, регулювання розселення людей та інших гуманітарних питань, яких аж занадто багато накопичилось в світі.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , | Залишити коментар

Зачистка в Ер-Ріяді дає можливість старому королю прибрати всі перешкоди на шляху його молодого наступника і забезпечити реалізацію анонсованих реформ

Арешт 11 принців, десятків чиновників і так звана “боротьба з корупцією” в Саудівській Аравії є наслідком відчайдушної боротьби за владу всередині королівської сім’ї, яка здатна також посилити дестабілізацію Близькосхідного регіону і призвести до підвищення ціни на нафту. Про це у своїй статті для “ZN.UA” пише політолог Віктор Каспрук.

Як зазначається у статті, молодий принц-наступник Мухаммед бін Салман готується перейняти роль лідера держави після того, як 81-річний король Салман ібн Абдул-Азіз зречеться престолу в кінці цього або на початку наступного року. Амбітний бін Салман, перш ніж зайняти трон, робить рішучу спробу консолідувати владу в своїй сім’ї та серед її союзників.

Як вважає автор, листопадова зачистка в Ер-Ріяді дає можливість оточенню старого короля заздалегідь прибрати всі перешкоди на шляху нового лідера і запобігти можливий опір новому політичному курсу відходу від однозначної опори на США.

Цю превентивну зачистку в значній мірі спровокував опір всередині і за межами королівської сім’ї, пише експерт.

Адже майбутня коронація Мухаммеда бін Салмана не отримала одностайної підтримки головних принців у разі затвердження його кандидатури. Це, а також незадоволені амбіції частини інших членів королівської сім’ї і чиновників, цілком могло послужити підставою для підготовки змови.

Тому для короля і його наступника було набагато простіше, діючи на випередження, звинуватити частину своєї сім’ї в корупції, ніж у замаху на захоплення державної влади.

Але, на відміну від частини королівської сім’ї, у якій концентрація таких потужних впливів в руках одного молодого принца викликала невдоволення, чимало молодих прихильників Мухаммеда бін Салмана підтримують його амбітний план модернізації їх ультраконсервативної держави і зменшення її історичної залежності від нафти.

Його план “Бачення Королівства Саудівська Аравія 2030”, про який було оголошено ще 25 квітня 2016 р., складається з 80 проектів, і кожен з них буде вимагати вкладень від 3,7 до 20 млн доларів. Це і зменшення залежності Саудівської Аравії від нафти, і диверсифікація її економіки і розвиток секторів державної служби, таких як охорона здоров’я, освіта, інфраструктура, відпочинок і туризм і т. п.

За словами експерта, молодий наступник, щоб реалізувати всі анонсовані проекти вирішив просто нейтралізувати на тривалий час тих, хто потенційно міг би надати потужний опір його реформам, нівелювати їх політичний вплив. І навіть забрати їх капітали, які, можливо, будуть вилучені для фінансування його реформ.

Амбітний план Мухаммеда бін Салмана “Бачення Королівства Саудівська Аравія 2030”, мета якого протягом наступних 12 років революціонізувати більшість аспектів життя саудівців, потребує підтримки суспільства та нейтралізації тих, хто може йому перешкодити. Тому на час економічної та культурної трансформації саудівського суспільства принц може помістити своїх королівських родичів під домашній арешт, а тим, хто буде гарантувати йому, що не буде боротися проти його правління і реформ, можливо, з часом дозволить виїхати за кордон.

Детальніше про нові політичні розклади, боротьбу за владу та реформи в Саудівській Аравії читайте у статті “Принцеборство” експерта Віктора Каспрука для тижневика “Дзеркало тижня. Україна“.

https://dt.ua/WORLD/aresht-princiv-i-borotba-z-korupciyeyu-v-saudivskiy-araviyi-pov-yazani-z-gonitvoyu-za-vladoyu-vseredini-korolivskoyi-sim-yi-ekspert-259518_.html

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Українці в Європі часто добровільно беруть на себе функції представників України за кордоном

ВІКТОР КАСПРУК

У червні цього року український уряд ухвалив концепцію державної програми співпраці із закордонним українством на 2017-2020 роки. Серед її завдань – вдосконалити правове врегулювання співпраці між Києвом та закордонним українством, підтримати діаспорські організації за кордоном тощо.

Функції організаційного центру уряд поклав на Міністерство закордонних справ, при якому діє Національна комісія з питань закордонного українства.

Фактично мова іде про залучення діаспори у життя України, а також використання діаспори як інформаційної та культурної «армії» на протидію російській пропаганді у світі.

Київський політолог Віктор Каспрук, який досліджує українську діаспору, вважає вкрай потрібним налагодити координацію між Україною, її владою та організаціями українців за кордоном – адже останні фактично виконують роль інформаційно-культурного «війська», яке веде боротьбу не лише за Україну, а й проти російської пропаганди.

«Очевидно, що під час війни Україна не може розпорошувати державні кошти, яких і так недостатньо, можливо, й на потужні культурологічні заходи. Але координувати і у міру можливостей допомагати українській діаспорі ми зобов’язані. А українці в Європі часто добровільно беруть на себе функції представників України за кордоном. Ми вже неодноразово бачили, які потужні акції організовують українці європейських країн на підтримку України. Мені здається, що у цьому випадку українські владні інституції мали би координуватись (з організаторами), щоб ці акції були узгоджені», – зазначив Каспрук в інтерв’ю для Радіо Свобода.

Богдана Костюк

https://www.radiosvoboda.org/a/28838548.html

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , | Залишити коментар

Чому Путін так маніакально хоче загарбати Україну?

Путін і Україна

Віктор Каспрук

Чому путінська Росія так бореться за Україну? У першу чергу, за ресурси. Ресурси людські, природні і плюс забезпечення харчової безпеки для Російської Федерації.

Крім того, Газпром з втратою найбільш поступливого свого клієнта України, який не хотів колись ні споживання газу скорочувати, ні шукати альтернативних джерел постачання енергоносіїв з Європи, різко скотився в категорію нерентабельних бізнесів.

Тобто Росія, за рахунок України, років ще так з 50 могла б спокійно собі субсидувати своє населення українськими продуктами та видобуток газу і нафти.

Тому Російська Федерація ніяк не може розлучитися зі своєю колонією. Адже за визначенням колонія – це основа життєдіяльності імперії. Метрополія паразитує на колоніях. А якщо нема колоній – немає й імперії.

І це не тільки збут своїх неякісних товарів та газу втридорога. Витягування з України не тільки грошей, коли кожен українець працює на метрополію купуючи неякісну російську продукцію і дорогий газ, а й висмоктування якісних харчових продуктів, талановитих та розумних людей у Москву, через штучно створені умови злиднів.

Путіну потрібні не лише українські території чи чорноземи. Путін знає, що у російського етносу дуже погані демографічні справи.

А якщо ситуація розвиватиметься таким же чином і надалі, то китайці, кавказці й таджики можуть стати більшістю в Росії та незабаром керуватимуть Російською Федерацією замість корінних росіян.

І він бореться не тільки задля підпорядкування української економіки Росії, а щоб підпорядкувати українців Російській Федерації і перетворити їх на росіян.

Мова йде про продовження власного існування Росії, а не тільки про можливість відродження Російської імперії.

А це означає, що військове вторгнення Росії на територію Україні і надалі буде підтримуватися Путіним, оскільки відпустити Україну з поля притяжіння російських інтересів означало б для нього змиритися з неприглядним російським майбутнім.

В України є те, чого не вистачає Росії. Це – клімат і чорноземи. А також їй потрібні поставки українського продовольства до Росії.

Плюс Кривий Ріг, плюс Донбас. Плюс сталь, якісна і дешевша. Бо на даний час «Северсталь» змушена розробляти вугілля аж у Воркуті.

Але українці зривають путінські плани втягування України до складу новітньої Російської імперії, і тут у нього є запасний варіант.

Примусити силою Україну остаточно визнати свій статус, як незалежної, але нейтральної держави (а ще краще союзної), якій буде нав’язано договір про спільну оборону. Що, у свою чергу, мало б означати, що шлях для «такої» України до ЄС і НАТО назавжди заказаний.

Новий СССР Путіну відновити не вдасться, але нині він бореться за втягування України до Євразійського союзу. І у Кремля вже є готові плани перемішування українського населення.

При цьому, на особливо непоступливих чекає Колима і Воркута, а покірливі можуть розраховувати на «добровільне» освоєння неозорих просторів Сибіру.

А на вільні від українців місця будуть знову, як і в часи СССР, мільйонами завозитися «посиленці» з Калуги, Магадану і Рязані.

Імперська Росія ще й тому так прагне повернути контроль над Україною, що у неї немає можливостей і коштів відновити промисловий потенціал підприємств разом із містами та кадрами, щоб компенсувати втрату Харкова, Дніпропетровська, Запоріжжя, Донецька, Херсона, Миколаєва, Кривого Рогу, Одеси, Луганська, Краматорська та Кременчука. А без цього вона не може відчувати себе промислово розвиненою країною.

Також Росії потрібні українські фрукти і овочі. Кремлівці пробують працювати за принципом – «все своє ношу з собою». Білорусь і Казахстан намагаються заміщати частину імпорту, але Сибіру потрібні українські груші і яблука, вишні і сливи, мелітопольська черешня та херсонські абрикоси, кавуни і дині.

Ще однією причиною, з якої Москва хоче отримати контроль над Україною, є те, що сама Російська Федерація внутрішньо вкрай нестабільне утворення. І її територіальний устрій – це не що інше, як міна уповільненої дії.

Більшість народів, що входять до складу Російської Федерації, розглядають своє перебування в ній як тимчасове і вимушене явище. Їхньою метою є набуття незалежності. Така логіка національного розвитку.

Будь-який територіально відокремлений етнос прагне до самостійного державного будівництва.

Тому створення власної незалежної держави ніколи (принаймні в осяжному майбутньому) не зійде з порядку денного для еліт більшості російських національних республік.

Справитися з цим негативним фактором Москві не допоможе і всебічна прискорена модернізація (навіть якби Кремль був готовий на неї піти).

Тому єдиний спосіб для Росії зміцнити власну цілісність – це створити по периметру скріплювальне кільце із союзників – сателітів.

Без такого обруча Російська Федерація рано чи пізно розвалиться як прогнила бочка. І ключовою ланкою у цьому ланцюзі союзників є саме Україна. Без України ніякого кільця не вийде.

Без України всі інші пострадянські держави так чи інакше «втечуть» від впливу Москви.

Без України Росія рано чи пізно втратить більшість власних національних республік та перетвориться на національну державу росіян. Тобто перестане бути імперією.

Так що не дарма стільки апологетів російського гегемонізму ще у ХІХ столітті вважали Україну ключовою ланкою в існуванні Російської імперії. Тому й іде за Україну така затята боротьба.

Але парадоксом українсько-російських взаємин є те, що Україна не проти існування Росії, а Росія проти існування України. Ось у цьому й вся різниця у відносинах двох держав.

Росії необхідно перебороти свою хронічну хворобу – манію величі і спробувати уживатися з усіма країнами, поважаючи їхній вибір.

Але якщо в путінській Росії не поважають власних громадян, то говорити про позбавлення російського суспільства від імперської хвороби, на жаль, можна буде не скоро…

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

Україна і режим Путіна, який став найбільшою загрозою для світового порядку

Радіо Свобода  08 Жовтень  2017

Віктор Каспрук

В останній час президент Росії Володимир Путін прикладає відчайдушні зусилля для того, щоб санкції з Росії були зняті. При цьому він повністю ігнорує те, якими були причини цих санкцій. І не бажає робити жодних кроків для виведення російських військ із анексованого українського Криму і частини окупованого Росією Донбасу.

Але Кремль грає у дуже небезпечну для себе гру. Американська демократія є набагато сильнішою, ніж це думає Путін. І коли Москва вдається до своїх чергових політичних авантюр, вона щоразу тільки кардинально погіршує для себе існуючу ситуацію.

На Заході не сприймають російську гіпертрофовану войовничість за ознаку відродження «Великої Росії», як би путіністам цього не хотілося. Там це сприймається, як ознака хронічної слабкості режиму Путіна, силові демарші якого лише виснажують економіку та ресурси країни, що і без того ослаблена недоречними ініціативами її лідера.

Кожного тижня Путін шукає нові способи, щоб полякати світ. А оскільки Росією править вузьке коло наближених до Путіна осіб і олігархи, то для них Захід став дуже корисним «ворогом».

Якого дуже зручно звинувачувати у зростаючій бідності населення, погіршенні умов життя, державних послуг та інфраструктури.

Путінська Росія стала «заповідником беззаконня»

Для цього необхідно поставити під свій тотальний контроль російське телебачення та пресу. Що стало майстерним відволіканням народних мас від сумних реальностей повсякдення.

Росія часів Путіна перетворилася на «заповідник беззаконня», де корупція створила кафкіанські стандарти сприйняття того, що відбувається. А режим від імені суспільства насаджує «політичну культуру» всіляко націлену на збереження цієї системи.

Ключем до розуміння путінського режиму служить той факт, що Московська імперія не є державою в класичному розумінні.

З’явившись на світ при монголах як організоване злочинне угруповання, що допомагало загарбникам здійснювати тогочасний рекет і «кришування» на захоплених територіях, за 500 наступних років історія Московії не зазнала істотних змін.

Окріпнувши і звільнившись від опіки своїх колишніх босів, московське угруповання стало відточувати навички рекету і кримінальної діяльності на оточуючих його територіях.

Висунута при цьому як обґрунтування теза про «Третій Рим», помножена на ординську ментальну спадковість, стала причиною патологічної манії величі, що характеризує Москву як угруповання неадекватне і надзвичайно небезпечне.

Цивілізований світ має справу з мафіозною імперією, але продовжує її сприймати, як якусь легітимну російську державу.

Однак без припливу дармових грошей за нафту, Путін перетворив Росію на найбільшу в світі державу-ізгоя, яка буде поступово гаснути і втрачати шматки у вигляді Курил, Сахаліну, Камчатки, Примор’я і так далі. А «стабільність» поступово перетворюється на «комфорт» у холодильнику в морзі.

Путінська система спромоглася об’єднати в собі найбільш мерзенні якості совка. А головне, що вона не здатна враховувати історичних уроків минулого.

А там все дуже просто: вторгся СРСР до Афганістану – розорив свою економіку. Захопив силою Крим – зробив Росію злиденною і отримаєш безперервні санкції.

Апетити Кремля до гегемонії не зупиняються на Україні

Москва, повертаючись до мілітаристських стандартів ХІХ століття, опирається на емоційні шовіністичні стереотипи минулих часів.

Не враховуючи того, що сьогодні силу мають не ті, хто лякає своїх сусідів танками та ядерною зброєю, а хто володіє потужними фінансовими активами.

Аналізуючи путінську експансіоністську політику, необхідно брати до уваги, що апетити Росії до гегемонії не зупиняються на Україні.

Вони поширюються не тільки на інші держави, що свого часу були силою зігнані під «дах» СРСР, чи на країни, котрі входили до так званого соціалістичного табору, а й на всю територію Європи.

Росія стала найбільшою загрозою безпеці та єдності Європи.

У той час, коли Російська Федерація пробує обжитися в своїй новій глобалістській інтервенційній ролі, перед Європейським союзом виникає ще один серйозний виклик.

Наскільки нині є надійною і прогнозованою єдність НАТО, коли один із його членів – Туреччина – відкрито пробує загравати з Москвою, а в деяких випадках її поведінку на міжнародній арені взагалі важко передбачити.

Російська ганстерократія є найбільшою загрозою для сучасного світового порядку. А московський імперіалізм, за своєю суттю, невіддільний від загарбницької історії Росії.

Оскільки ця імперія могла існувати лише весь час підживлюючи себе загарбницькими завоюваннями.

Тепер же Путін хоче повернути в московське рабство всі незалежні держави, котрі входили колись до Радянського Союзу, плюс ті країни, які зможе ще захопити.

Москва буде настільки небезпечною, наскільки Захід їй це дозволить

Враховуючи те, що шлях України до членства в НАТО може бути ще досить тривалим, можливо у цьому сенсі українському керівництву варто було б виступити з ініціативою підписати взаємні оборонні угоди з такими країнами, як Сполучені Штати, Велика Британія, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Швеція, Фінляндія, Румунія, Чехія і Угорщина.

З військової точки зору це б дозволило Україні покращити свою стратегічну та політичну позицію в Європі, незважаючи на те, що вона не є членом Євросоюзу та НАТО.

Росія буде настільки небезпечною, наскільки Захід дозволить їй такою стати. Гігантську за своїм розміром Російську Федерацію, економіка якої не дотягує до економік середніх європейських країн, треба поставити на місце.

Не може бути жодної толерантності і вагань щодо її протиправної поведінки. Якщо Москва не хоче відступитися від України, то санкції щодо неї мусять різко зростати доти, поки їх відчують на собі не тільки пересічні росіяни, а й впливові персони у високих кремлівських кабінетах.

Відстала технологічно й економічно розорена Росія, подібно хронічному алкоголіку, вимагає до себе більше поваги. Що викликає скепсис.

Адже громадянам Росії потрібне краще життя, а не імперська псевдовелич, яку культивують у Кремлі.

Путін тим і небезпечний для росіян, що життя простих людей для нього чиста абстракція, яка не варта уваги за провальними глобальними «проектами», які висуває він і його оточення.

При цьому він просто не здатен усвідомити того, як ментально далеко вже відійшла незалежна Україна від колишньої радянської імперії.

Українці воліють жити у своїй незалежній державі і жодним чином не збираються піддаватися залякуванням Кремля.

Україна повертається в сім’ю європейських народів і хоче жити своїм мирним життям без управління з Москви, що було під час століть російської колонізації.

Путінський кримінальний режим, що складається з колишніх працівників КГБ і нових олігархів, становить небезпеку не тільки для України.

Разом з ісламістськими релігійними фанатиками він є найбільшою загрозою для всього світу. І ця загроза з Росії постійно зростає.

https://www.radiosvoboda.org/a/28779805.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , | Залишити коментар

Виктор Каспрук: Украина и режим Путина

Радіо Свобода 09 Октябрь 2017

Виктор Каспрук

В последнее время президент России Владимир Путин прикладывает отчаянные усилия для того, чтобы санкции из России были сняты. При этом он полностью игнорирует то, какими были причины этих санкций. И не желает предпринимать никаких шагов для вывода российских войск из аннексированного украинского Крыма и части оккупированного Россией Донбасса.

Но Кремль играет в очень опасную для себя игру. Американская демократия гораздо сильнее, чем это думает Путин. И когда Москва прибегает к своим очередным политическим авантюрам, она каждый раз только кардинально ухудшает для себя существующую ситуацию.


Поскольку Россией правит узкий круг приближенных к Путину лиц и олигархов, то для них Запад стал очень полезным «врагом»

На Западе не воспринимают российскую гипертрофированную воинственность признаком возрождения «Великой России», как бы путинистам этого не хотелось. Там это воспринимается как признак хронической слабости режима Путина, силовые демарши которого только истощают экономику и ресурсы страны, и без того ослабленной неуместными инициативами ее лидера.

Каждую неделю Путин ищет новые способы, чтобы попугать мир. А поскольку Россией правит узкий круг приближенных к Путину лиц и олигархов, то для них Запад стал очень полезным «врагом». Которого очень удобно обвинять в растущей бедности населения, ухудшении условий жизни, государственных услуг и инфраструктуры.

Путинская Россия стала «заповедником беззакония»

Для этого необходимо было поставить под свой тотальный контроль российское телевидение и прессу. Что стало искусным отвлечением народных масс от грустных реальностей повседневности.

Россия времен Путина превратилась в «заповедник беззакония», где коррупция создала кафкианские стандарты восприятия происходящего. А режим от имени общества насаждает «политическую культуру», всячески нацеленную на сохранение этой системы.

Ключом к пониманию путинского режима служит тот факт, что Московская империя не является государством в классическом понимании. Появившись на свет при монголах как организованная преступная группировка, помогавшая захватчикам осуществлять тогдашний рэкет и «крышевание» на захваченных территориях, в последующие 500 лет история Московии не претерпела существенных изменений. Окрепнув и освободившись от опеки своих бывших боссов, московская группировка стала оттачивать навыки рэкета и криминальной деятельности на окружающих ее территориях.


Цивилизованный мир имеет дело с мафиозной империей, но продолжает ее воспринимать как некое легитимное российское государство

Выдвинутый при этом в качестве обоснования тезис о «Третьем Риме», умноженный на ордынскую ментальную наследственность, стал причиной патологической мании величия, характеризующей Москву как неадекватную и очень опасную группировку. Цивилизованный мир имеет дело с мафиозной империей, но продолжает ее воспринимать как некое легитимное российское государство.

Однако без притока дармовых денег за нефть Путин превратил Россию в крупнейшее в мире государство-изгой, которое будет постепенно гаснуть и терять куски в виде Курил, Сахалина, Камчатки, Приморья и так далее. А «стабильность» постепенно превратится в «комфорт» в холодильнике в морге.

Путинская система смогла объединить в себе наиболее гнусные качества совка. А главное, что она не способна учитывать исторических уроков прошлого.

А там все очень просто: вторгся СССР в Афганистан – разорил свою экономику. Захватил силой Крым – сделал Россию нищей и получил непрерывные санкции.

Гегемонистские аппетиты Кремля не останавливаются на Украине

Москва, возвращаясь к милитаристским стандартам XIX века, опирается на эмоциональные шовинистические стереотипы прошлого. Не учитывая того, что сегодня силу имеют не те, кто пугает своих соседей танками и ядерным оружием, а кто обладает мощными финансовыми активами.

Анализируя путинскую экспансионистскую политику, необходимо принимать во внимание, что аппетиты России к гегемонии не останавливаются на Украине. Они распространяются не только на другие государства, в свое время силой согнанные под «крышу» СССР, или на страны, входившие в так называемый социалистический лагерь, но и на всю территорию Европы.

Кроме того, Кремль изо всех сил стремится вывести объединенную Европу из-под зонтика безопасности Америки и вбить клин в единство трансатлантического оборонного альянса.
Российская ганстерократия является самой большой угрозой для современного мирового порядка

Россия стала самой большой угрозой безопасности и единства Европы. В то время, когда Россия пытается обжиться в своей новой глобалистской интервенционистской роли, перед Европейским союзом возникает еще один серьезный вызов. Насколько сегодня является надежным и прогнозируемым единство НАТО, когда один из его членов – Турция – открыто пытается заигрывать с Москвой, а в некоторых случаях его поведение на международной арене вообще трудно предсказать.

Российская ганстерократия является самой большой угрозой для современного мирового порядка. А московский империализм, по своей сути, неотделим от захватнической истории России. Поскольку эта империя могла существовать, только все время подпитывая себя захватническими завоеваниями.

Теперь же Путин хочет вернуть в московское рабство все независимые государства, входившие когда-то в Советский Союз, плюс те страны, которые сможет еще захватить.

Москва будет настолько опасной, насколько Запад ей это позволит

Учитывая то, что путь Украины к членству в НАТО может быть еще достаточно длительным, возможно в этом смысле украинскому руководству следовало бы выступить с инициативой подписать взаимные оборонные соглашения с такими странами, как Соединенные Штаты, Великобритания, Польша, Литва, Латвия, Эстония Швеция, Финляндия, Румыния, Чехия и Венгрия.

С военной точки зрения это позволило бы Украине улучшить свою стратегическую и политическую позицию в Европе, несмотря на то, что она не является членом Евросоюза и НАТО.


Если Москва не хочет отступиться от Украины, то санкции по ней должны резко расти

Россия будет настолько опасной, насколько Запад позволит ей такой стать. Гигантскую по своим размерам Российскую Федерацию, экономика которой не дотягивает до экономик средних европейских стран, надо поставить на место. Не может быть никакой толерантности и колебаний в отношении ее противоправного поведения. Если Москва не хочет отступиться от Украины, то санкции по ней должны резко расти до тех пор, пока их почувствуют на себе не только рядовые россияне, но и влиятельные персоны в высоких кремлевских кабинетах.

Отсталая технологически и экономически разоренная Россия, подобно хроническому алкоголику, требует к себе большего уважения. Что вызывает скепсис.

Ведь гражданам России нужна лучшая жизнь, а не имперская псевдовеличие, которое культивируют в Кремле.

Путин тем и опасен россиянам, что жизнь простых людей для него – чистая абстракция, которая не стоит внимания за провальными глобальными «проектами», выдвинутыми им и его окружением.

При этом он просто не способен осознать того, как ментально далеко уже отошла независимая Украина от бывшей советской империи.

Украинцы предпочитают жить в своем независимом государстве и никоим образом не собираются поддаваться запугиваниям Кремля.

Украина возвращается в семью европейских народов и хочет жить своей мирной жизнью без управления из Москвы, как было на протяжении веков русской колонизации.

Путинский криминальный режим, состоящий из бывших работников КГБ и новых олигархов, представляет опасность не только для Украины.

Вместе с исламистскими религиозными фанатиками он является самой большой угрозой для всего мира. И эта угроза из России постоянно растет.

https://ru.krymr.com/a/28780838.html

Оригинал публикации – на сайте Радіо Свобода.

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , , | Залишити коментар

ХАМАС—ФАТХ: чого чекати від “палестинського порозуміння”

«Дзеркало тижня. Україна» №39  21 жовтня  2017

Віктор Каспрук

Конкуруючі палестинські угруповання ХАМАС і ФАТХ підписали в Каїрі угоду про передачу контролю над прикордонними переходами в секторі Газа урядові національної єдності. ХАМАС зобов’язався передати контроль над КПП до 1 грудня. Після чого прикордонні переходи контролюватиме “президентська гвардія” Махмуда Аббаса.

Голова палестинської адміністрації і лідер партії ФАТХ Махмуд Аббас заявив про укладення “остаточної угоди” з ХАМАСом та “подолання палестинського розколу”.

Теоретично це підписання стало найбільшим кроком уперед у внутрішніх палестинських відносинах за останнє десятиліття, а Єгипту вдалося продемонструвати, що Каїр повертає собі можливість знову стати впливовим чинником досягнення міжарабського порозуміння.

Проте варто згадати, що раніше схожі палестинські домовленості, яких вдавалося досягати для реалізації аналогічних складних змін, швидко “ламалися”. Тому мало віриться, що узгоджені пункти вдасться виконати у повному обсязі.

За угодою, надскладні завдання, які нагромадилися за останні 10 років, а саме формування тимчасового уряду та проведення давно прострочених місцевих і президентських виборів, мають бути вирішені впродовж одного року з моменту її підписання. А це вже само собою закладає великі суперечності у відносини між її підписантами.

Адже і ХАМАС, і ФАТХ сподіваються, що саме в їхніх кандидатів — найбільші шанси виграти ці вибори. Коли щось піде не так, то чи готові обидві сторони, які досі ніяк не могли дійти згоди, визнати легітимною перемогу своїх опонентів?

Чого чекати від “палестинського порозуміння”? Адже ХАМАС, який закликає до знищення Ізраїлю, спровокував три війни з єврейською державою.

Канцелярія прем’єр-міністра Ізраїлю опублікувала коментар у зв’язку з оголошенням примирення між ФАТХом і ХАМАСом. Від імені Біньяміна Нетаніягу в цьому документі написано, що Ізраїль не сприймає такого примирення доти, доки ХАМАС націлений на знищення Ізраїлю і не готовий роззброїтися.

“Примирення з організацією вбивць, які прагнуть знищити Ізраїль, не наближає мир, а лише віддаляє його, — сказано в заяві Нетаніягу. — Що означає примирення з терористичною організацією, яка прагне знищити Ізраїль, підтримує геноцид, обстрілює тисячами ракет цивільне населення і риє терористичні тунелі, вбиває дітей, утискає меншини, забороняє ЛГБТ-спільноту, відкидає міжнародні зобов’язання, відмовляється повернути тіла полеглих ізраїльських солдатів скорботним матерям і батькам, піддає тортурам опозиціонерів, тужить за загибеллю бін Ладена? Об’єднання з масовими вбивцями є частиною проблеми, а не вирішенням”.

Ізраїль, як і раніше, рішуче виступає проти будь-якої участі ХАМАСу в адміністрації Палестинської автономії. Він вважає ХАМАС терористичним угрупуванням і заявляє, що не матиме справи з палестинським урядом, у якому будуть його члени.

ХАМАС загалом, а в окремих випадках — його військове крило, визначається як терористичне угруповання в Ізраїлі, США, Євросоюзі, Великій Британії та інших державах.

Просування до підписання угоди в Каїрі відбувалося під пильним оком єгипетської розвідки і стимулювалося тим, що багато попередніх палестинських ініціатив зазнали невдачі. Але цього разу ставки для палестинців були набагато вищі.

Двом мільйонам палестинців Гази, що опинилися на крихітній прибережній смузі, яка часто порівнюється з в’язницею просто неба, Каїрська угода запропонувала потенційну зміну їхнього життя. Припинення постійної нестачі електроенергії, доступ до води та медичних послуг, а також можливість подорожей у зовнішній світ.

Палестинському керівництву угода відкриває перспективу ведення переговорів з Ізраїлем “єдиним голосом”. Навіть якби це змусило найбільш радикально налаштовані угрупування бойовиків піти на болісні поступки й визнати свою нездатність терористичними актами просувати спільну справу — проголошення держави Палестина.

Хоча не дуже зрозуміло, як бачить 82-річний Махмуд Аббас відновлення переговорного процесу з Ізраїлем, якщо в новому палестинському уряді з’являться представники ХАМАСу. Адже навряд чи ізраїльтяни відмовляться від своєї позиції стосовно хамасівців і погодяться вести переговори про мирне врегулювання з їхньою участю.

Таким чином, Аббас сам себе загнав у пастку — коли примирення з ізраїльтянами разом із ХАМАСом є нереальним, а без участі ХАМАСу неможливо говорити про відновлення палестинської єдності.

Тим часом Єгипет поспішає і встановив 21 листопада як дату для наступного кроку в продовженні цього процесу. На думку єгиптян, зустріч у Каїрі всіх палестинських угруповань стане початком переговорів про формування уряду палестинської єдності. Деякі палестинські чиновники заявили, що сподіваються сформувати такий уже до січня 2018 р.

За умовами цієї угоди, ХАМАС та Палестинська адміністрація утворюють спільні поліцейські сили зі, щонайменше, 5 тисяч офіцерів і об’єднають свої міністерства. Причому мають обговорюватися зусилля, спрямовані на скорочення з 200 до 40 тисяч кількості чиновників роздутої державної служби.

Єгипетська ініціатива палестинського примирення є частиною стратегічних кроків, які мають різні цілі. Один із таких кроків — першорядної ваги для президента Єгипту Абделя Фаттаха аль-Сісі. Для нього це є чудовою можливістю відновити відносини між Каїром і Вашингтоном після майже двох десятиліть їх відносної прохолодності.

Другий крок передбачає, що аль-Сісі і Нетаньягу прихильно ставляться один до одного. І в Ізраїлі міцніє розуміння, що президент Абдель аль-Сісі сьогодні зайнятий економічним відновленням Єгипту та його будівництвом. Тому закономірно, що коли єгипетське керівництво прагне позитивних змін, воно потребує хороших відносин зі своїми сусідами.

Як стало відомо ізраїльським експертам із конфіденційних джерел в оточенні Махмуда Аббаса, таємні розділи цієї угоди містять положення, що ХАМАС зобов’язується дотримуватися режиму припинення вогню на Західному березі. Інакше кажучи, ХАМАС перестане планувати атаки проти ізраїльтян.

Це рішення справді революційне. Хоча воно дуже тендітне в питанні, скільки часу його дотримуватимуться. Оскільки максимальний період перебування Аббаса на посаді голови палестинської адміністрації залишається невеликим і важко сказати, як працюватиме ця угода після залишення ним своєї посади.

Крім того, ХАМАС погодився на зазначену вимогу, бо це на той момент відповідало збігу його інтересів з інтересами ФАТХ. Якщо ж у хамасівців виникнуть нові розбіжності з палестинською адміністрацією або вони вирішать поглибити напруженість у відносинах Палестинської автономії з Ізраїлем, то в будь-який момент ХАМАС здатен відновити теракти.

Тим більше що в угоді не було прописане майбутнє військового крила ісламістського угрупування ХАМАСу “бригад Ізз ад-Дін аль-Кассам”, чисельність якого становить 25 тисяч бійців. Не кажучи вже про те, що за роки існування сектора Гази в “незалежному режимі” в його життя глибоко проникла ліванська терористична організація “Хезболла”, яка фінансується й курирується Іраном.

У Газі Ізраїль може отримати проти себе “третій фронт”, на додачу до вже наявних на Голланських висотах і в Лівані. Не виключено, що Єгипет, узявши на себе зобов’язання принести мир палестинцям, пообіцяв зупинити “Хезболлу”. Проте коли єгипетська розвідка й армія не можуть припинити дії “Ісламської держави” на Синаї, то як їм удасться приборкати Іран із “Хезболлою” в секторі Газа?

Як вважає ізраїльський аналітик Ілан Бен Сіон, “угода відображає зміну динаміки регіону та слідує за кроком, досягнутим Каїром і його союзниками в Перській затоці, спрямованим на боротьбу з Катаром, найбільшим донором проектів у секторі Газа та прихильником ХАМАСу”.

Цілком очевидно, що ХАМАС погодився на перемир’я з чистої необхідності. Тяжка гуманітарна ситуація — одна з причин. Інша — такий важливий спонсор як Катар був втрачений для нього.

За підписанням угоди стоїть і те, що президент Абдель аль-Сісі хотів би побачити більш слабкий ХАМАС, маргіналізований Іран і угоду, яка повертає Єгипет у центр близькосхідної дипломатії. Що дало б можливість оновити імідж своєї країни й отримати шанс на відновлення колись центральної ролі Єгипту на Близькому Сході.

Тим часом, за інформацією, яку отримує ізраїльська розвідка, зниження активності військового крила ХАМАСу на Західному березі не спостерігається. Сам же Махмуд Аббас є “кульгавою качкою” і здатен діяти лише у короткостроковій перспективі.

У кожному разі, в Єрусалимі не вірять, що ХАМАС дотримуватиметься взятих на себе зобов’язань стосовно Ізраїлю, і прогнозують крах цієї угоди за три або чотири місяці.

Попри всі намагання правити в секторі Газа “залізною рукою”, ХАМАСу так і не вдалося впоратися із завданням самоврядування. Тому його згода на примирення є наочною демонстрацією того, що ізраїльська стратегія блокади і нульової терпимості до терористичних угрупувань успішно спрацьовує.

https://dt.ua/international/hamas-fath-chogo-chekati-vid-palestinskogo-porozuminnya-257609_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , | Залишити коментар

ХАМАС—ФАТХ: чего ожидать от “палестинской договоренности”

«Зеркало недели. Украина» №39  21 октября  2017

Виктор Каспрук

Конкурирующие палестинские группировки ХАМАС и ФАТХ подписали в Каире соглашение о передаче контроля над пограничными переходами в секторе Газа правительству национального единства. ХАМАС обязался передать контроль над КПП до 1 декабря. После чего пограничные переходы будет контролировать “президентская гвардия” Махмуда Аббаса.

Глава палестинской администрации и лидер партии ФАТХ Махмуд Аббас заявил о заключении “окончательного соглашения” с ХАМАСом и “преодолении палестинского раскола”.

Теоретически это подписание стало самым большим шагом вперед во внутренних палестинских отношениях за последнее десятилетие, а Египту удалось продемонстрировать, что Каир возвращает себе возможность вновь стать влиятельным фактором достижения межарабского согласия.

Однако следует вспомнить, что раньше похожие палестинские договоренности, которых удавалось достигать для реализации аналогичных сложных изменений, быстро “ломались”. Поэтому мало верится, что согласованные пункты удастся выполнить в полном объеме.

По соглашению, сверхсложные задачи, накопившиеся за последние 10 лет, а именно формирование временного правительства и проведение давно просроченных местных и президентских выборов, должны быть решены в течение одного года с момента его подписания. А это уже само собой закладывает большие разногласия в отношения между ее подписантами.

Ведь и ХАМАС, и ФАТХ надеются, что именно у их кандидатов — самые большие шансы выиграть эти выборы. Если что-то пойдет не так, то готовы ли обе стороны, которые до сих пор никак не могли прийти к соглашению, признать легитимной победу своих оппонентов?

Чего ожидать от “палестинской договоренности”? Ведь ХАМАС, призывающий к уничтожению Израиля, спровоцировал три войны с еврейским государством.

Канцелярия премьер-министра Израиля опубликовала комментарий в связи с объявлением примирения между ФАТХом и ХАМАСом. От имени Биньямина Нетаньяху в этом документе написано, что Израиль не воспримет такого примирения до тех пор, пока ХАМАС нацелен на уничтожение Израиля и не готов разоружиться.

“Примирение с организацией убийц, которые хотят уничтожить Израиль, не приближает мир, а лишь отдаляет его, — сказано в заявлении Нетаньяху. — Что означает примирение с террористической организацией, которая стремится уничтожить Израиль, поддерживает геноцид, обстреливает тысячами ракет гражданское население и роет террористические туннели, убивает детей, притесняет меньшинства, запрещает ЛГБТ-сообщество, не придерживается международных обязательств, отказывается вернуть тела погибших израильских солдат скорбящим матерям и отцам, подвергает пытке оппозиционеров, тоскует по гибели бен Ладена? Объединение с массовыми убийцами является частью проблемы, а не решением”.

Израиль, как и раньше, решительно выступает против какого-либо участия ХАМАСа в администрации Палестинской автономии. Он считает ХАМАС террористической группировкой и заявляет, что не будет иметь дела с палестинским правительством, в котором будут его члены.

ХАМАС в целом, а в отдельных случаях — его военное крыло, определяется как террористическая группировка в Израиле, США, Евросоюзе, Великобритании и других государствах.

Продвижение к подписанию соглашения в Каире проходило под пристальным оком египетской разведки и стимулировалось тем, что многие предыдущие палестинские инициативы потерпели неудачу. Но в этот раз ставки для палестинцев были намного выше.

Двум миллионам палестинцев Газы, оказавшимся на крохотной прибрежной полосе, которая часто сравнивается с тюрьмой под открытым небом, Каирское соглашение предложило потенциальное изменение их жизни. Прекращение постоянного недостатка электроэнергии, доступ к воде и медицинским услугам, а также возможность путешествий во внешний мир.

Палестинскому руководству соглашение открывает перспективу ведения переговоров с Израилем “единым голосом”. Даже если бы это заставило наиболее радикально настроенные группировки боевиков пойти на болезненные уступки и признать свою неспособность террористическими актами продвигать общее дело — провозглашение государства Палестина.

Хотя не очень понятно, как видит 82-летний Махмуд Аббас восстановление переговорного процесса с Израилем, если в новом палестинском правительстве появятся представители ХАМАСа. Ведь вряд ли израильтяне откажутся от своей позиции относительно хамасовцев и согласятся вести переговоры о мирном урегулировании с их участием.

Таким образом, Аббас сам себя загнал в ловушку — когда примирение с израильтянами вместе с ХАМАСом является нереальным, а без участия ХАМАСа невозможно говорить о восстановлении палестинского единства.

В то же время Египет спешит и установил 21 ноября как дату для следующего шага в продолжении этого процесса. По мнению египтян, встреча в Каире всех палестинских группировок станет началом переговоров о формировании правительства палестинского единства. Некоторые палестинские чиновники заявили, что надеются сформировать такой уже до января 2018 г.

По условиям этого соглашения, ХАМАС и Палестинская администрация образовывают общие полицейские силы из, по меньшей мере, 5 тыс. офицеров и объединят свои министерства. Причем должны обсуждаться усилия, направленные на сокращение с 200 до 40 тыс. количества чиновников раздутой государственной службы.

Египетская инициатива палестинского примирения является частью стратегических шагов, у которых разные цели. Один из таких шагов — первостепенно важен для президента Египта Абделя Фаттаха аль-Сиси. Для него это является замечательной возможностью восстановить отношения между Каиром и Вашингтоном после почти двух десятилетий их относительной прохладности.

Второй шаг предусматривает, что аль-Сиси и Нетаньяху благосклонно относятся друг к другу. И в Израиле крепнет понимание, что президент Абдель аль-Сиси сегодня занят экономическим восстановлением Египта и его строительством. Поэтому закономерно, что когда египетское руководство хочет положительных изменений, оно нуждается в хороших отношениях со своими соседями.

Как стало известно израильским экспертам из конфиденциальных источников в окружении Махмуда Аббаса, тайные разделы этого соглашения содержат положение, что ХАМАС обязуется соблюдать режим прекращения огня на Западном берегу. Иначе говоря, ХАМАС перестанет планировать атаки против израильтян.

Это решение действительно революционное. Хотя оно очень хрупкое в вопросе, сколько времени его будут соблюдать. Поскольку максимальный период пребывания Аббаса на должности главы палестинской администрации остается небольшим, и трудно сказать, как будет работать настоящее соглашение после оставления им своей должности.

Кроме того, ХАМАС согласился на указанное требование, поскольку это на тот момент соответствовало совпадению его интересов с интересами ФАТХ. Если же у хамасовцев возникнут новые расхождения с палестинской администрацией, или они решат углубить напряженность в отношениях Палестинской автономии с Израилем, то в любой момент ХАМАС способен возобновить теракты.

Тем более что в соглашении не было прописано будущее военного крыла исламистской группировки ХАМАСа “бригад Изз ад-Дин аль-Кассам”, численность которого составляет 25 тыс. бойцов. Не говоря уже о том, что за годы существования сектора Газы в “независимом режиме” в его жизнь глубоко проникла ливанская террористическая организация “Хезболла”, которая финансируется и курируется Ираном.

В Газе Израиль может получить против себя “третий фронт”, в добавок к уже имеющимся на Голанских высотах и в Ливане. Не исключено, что Египет, взяв на себя обязательства принести мир палестинцам, пообещал остановить “Хезболлу”. Но если египетская разведка и армия не могут прекратить действия “Исламского государства” на Синае, то как им удастся укротить Иран с “Хезболлой” в секторе Газа?

Как считает израильский аналитик Илан Бен Сион, “соглашение отображает изменение динамики региона и следует за шагом, достигнутым Каиром и его союзниками в Персидском заливе, направленным на борьбу с Катаром, самым крупным донором проектов в секторе Газа и приверженцем ХАМАСа”.

Вполне очевидно, что ХАМАС согласился на перемирие по чистой необходимости. Тяжелая гуманитарная ситуация — одна из причин. Вторая — такой важный спонсор как Катар был потерян для него.

За подписанием соглашения стоит и то, что президент Абдель аль-Сиси хотел бы увидеть более слабый ХАМАС, маргинализированный Иран и соглашение, возвращающее Египет в центр ближневосточной дипломатии. Что дало бы возможность обновить имидж своей страны и получить шанс на восстановление когда-то центральной роли Египта на Ближнем Востоке.

В то же время по информации, которую получает израильская разведка, снижение активности военного крыла ХАМАСа на Западном берегу не наблюдается. Сам же Махмуд Аббас является “хромой уткой” и способен действовать только в краткосрочной перспективе.

Во всяком случае, в Иерусалиме не верят, что ХАМАС будет соблюдать взятые на себя обязательства относительно Израиля, и прогнозируют крах этого соглашения через три или четыре месяца.

Несмотря на все попытки править в секторе Газа “железной рукой”, ХАМАСу так и не удалось справиться с задачей самоуправления. Поэтому его согласие на примирение является наглядной демонстрацией того, что израильская стратегия блокады и нулевой терпимости к террористическим группировкам успешно срабатывает.

https://zn.ua/international/hamas-fath-chego-ozhidat-ot-palestinskoy-dogovorennosti-263559_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

Чи вийде президент Трамп із ядерної угоди з Іраном?

«Дзеркало тижня. Україна» №37  7 жовтня 2017  

Віктор Каспрук

Доля ядерної угоди між Іраном та провідними країнами світу висить на волосині.

Незважаючи на тиск президента США Дональда Трампа, Іран випробував ракету Khoramshahr, дальність дії якої становить 2 тисячі кілометрів.

Після цього випробування іранський президент Хасан Роухані заявив, що Іран збільшить свою військову потугу “як стримуючий чинник”. Однак у США не вірять, що стримуючим чинником іранської ядерної програми є ядерний договір із Тегераном.

Так, президент Трамп наголосив, що випробувальний запуск Іраном ракети нового середнього діапазону ставить під сумнів знакову ядерну угоду зі Сполученими Штатами та іншими світовими державами.

Однак сумніви щодо цієї угоди виникли не тільки в лідера Америки. Президент Франції Еммануель Макрон вважає, що ядерна угода 2015 р. потребує нових заходів для забезпечення ядерної безпеки в рамках іранської атомної програми. Особливо з огляду на нестабільність у регіоні.

Коментуючи висловлювання президента Франції щодо іранської ядерної угоди, офіційний представник МЗС Ірану Бахрам Касемі заявив: “Спільний всеосяжний план дій (СВПД) не підлягає перегляду, і знову відкривати досьє щодо ядерної програми Ірану не можна. СВПД або збережеться в незмінному вигляді, або не збережеться”.

Зі свого боку, державний секретар США Рекс Тіллерсон наголосив: “Президент Трамп розцінив деякі частини угоди як неприйнятні, і тому ми вважаємо, що необхідно проводити подальші перевірки. Ми приділятимемо пильну увагу всім технологічним і військовим досягненням тегеранської ядерної програми, аби переконатися, що вони не загрожують як американським інтересам, так і безпеці та стабільності в регіоні. Президент Трамп мав на увазі представлення списку питань, які будуть розглянуті разом з усіма сторонами, котрі беруть участь в угоді”.

Вашингтон опинився перед дуже нелегким для себе вибором. Адже, як свідчить негативний досвід неодноразових домовленостей із КНДР, ніякої остаточної відмови від визначеної ядерної мети такі країни для себе не передбачають. І навіть коли черговий раз домовляються й підписують угоди, дотримання їх під великим сумнівом.

Європейські політичні романтики, що хочуть бачити відносини з Іраном тільки в рожевих тонах, можливо, ніколи не чули про концепцію “героїчної гнучкості”, сформульовану кілька років тому верховним лідером Ірану аятолою Алі Хаменеї, яку мають проявляти посадові особи під час переговорів. Що насправді означає не що інше, як маневри в рамках можливих домовленостей. Коли тактично нібито можна йти на поступки, при цьому не змінюючи стратегії режиму щодо його ядерної програми.

В Тегерані погодилися на угоду, оскільки це давало їм певний санкційний перепочинок, перш ніж усе знову може повернутися на круги своя.

Як учить північнокорейський досвід, націлені на отримання ядерної зброї здатні лише імітувати відмову від своєї заповітної мети, і то тільки на незначний термін. Тому сьогодні Білий дім опинився перед дуже поганим вибором. США можуть не переглядати угоду і цим забезпечать обіцяне послаблення санкцій для Ірану.

Але якщо вони відмовляться від угоди, це спричинить нагнітання ядерної загрози з боку Ірану і провокуватиме напруженість навколо близькосхідних регіональних питань.

Перший вибір означатиме тимчасове призупинення поширення ядерної зброї на Близькому Сході, але не активне прагнення до неї Тегерану. Другий загрожує спровокувати конфлікт між Іраном та США, тоді як цей конфлікт розвивається між Америкою й Північною Корею. І тут варто згадати перше правило війни: ніколи не бери участі в силовому протистоянні одночасно на двох напрямках.

Підтримка договору СВПД з Іраном колишнім американським президентом Бараком Обамою змогла забезпечити тільки невелику затримку ядерних прагнень Ірану. Послаблення, які він приніс, дозволяють Тегерану протягом, максимум, 5 років створити свою ядерну зброю. Не кажучи вже про шанс купити її в готовому вигляді у різних можливих постачальників, якщо він цього вже таємно не зробив.

Ядерна угода дала іранській владі бажаний перепочинок, під час якого вона може розвивати технології ракетобудування і підпільно продовжувати роботу над своїми ядерними проектами.

Угода СВПД переживає найбільш турбулентний момент з часу її підписання. Що загрожує стати поворотним пунктом у відносинах між США та Іраном, у яких може бути перейдена точка неповернення.

Можна припустити, що президент Америки Дональд Трамп так негативно ставиться до цієї угоди, бо володіє інформацією, джерел якої не може оприлюднити, щоб не засвітити її носіїв, котрі перебувають у ворожому середовищі.

За відомостями, отриманими американськими експертами з конфіденційних джерел, існує “ядерний симбіоз” між Північною Кореєю та Іраном. Діючи в обхід ядерної угоди з Заходом, Тегеран таємно вклав мільярди доларів у КНДР в обмін на “ключеві розробки ядерної зброї”. Таким чином Іран, формально дотримуючись положень угоди СВПД, не проводить ядерних досліджень військового напряму сам, проте цю роботу виконують для нього північнокорейці.

Північна Корея та Іран допомагають одне одному. Разом вони становлять надзвичайно небезпечний дует, тому вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.

Як повідомив на слуханнях у Комітеті з питань збройних сил Сенату голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США генерал Джозеф Данфорд, Іран дотримується своїх зобов’язань щодо ядерної угоди, але активізував свою діяльність на інших ділянках. Генерал Данфорд підкреслив: “Іран проектує згубний вплив на Близькому Сході, загрожує свободі судноплавства, водночас підтримуючи терористичні організацій в Сирії, Іраку та Ємені”.

Ситуація навколо Ірану розвивається таким чином, що коли до 15 жовтня президент Трамп не підтримає повторно угоду СВПД, то в Конгресу буде 60 днів для винесення рішення, чи слід знову впроваджувати санкції щодо Тегерану, дію яких було призупинено відповідно до цієї угоди.

Це б дозволило Конгресу, який контролюється Республіканською партією, прийняти ефективне рішення стосовно цього договору. І хоча лідери Конгресу відмовляються повідомляти, чи прагнутимуть вони знову впровадити санкції щодо Ірану, але республіканські законодавці були одностайними у своїй опозиції до угоди, досягнутої в часи президента-демократа Барака Обами.

У США не сприймають ядерну угоду з Іраном у її нинішній формі і хочуть переглянути певні елементи цього міжнародного договору, а то й повністю вийти з СВПД. Ця подія, якщо вона станеться, здатна буде підірвати позиції президента Ірану Хасана Роухані всередині його країни й підготувати ґрунт для реваншу ісламістських сил.

Коли президент США Трамп оголосить своє остаточне рішення, то, швидше за все, в ньому, зокрема, буде й вимога, аби Іран змінив свою політику стосовно Сирії, Іраку та Лівану.

Розуміючи, до чого це може призвести, Роухані заявив, що угода була як будівля: якщо ви витягнете елементи з її підмурівку, то розвалиться все. У кожному разі, схоже, що іранське керівництво не готове змінювати регіональну політику так легко.

А це означає, що можливі тривалі переговори у поєднанні з подальшими санкціями США. Невдачі на міжнародній арені лише призведуть до подальшого зниження показників розвитку іранської економіки та посилення впливу радикалів.

Хасан Роухані, президент держави з населенням 80 млн чоловік, опинившись під перехресним вогнем, муситиме маневрувати між вимогами Дональда Трампа і радикалами у себе в країні, весь час закликаючи Європу виступити в ролі посередника.

Суперечки навколо ядерної угоди з Іраном і північнокорейський конфлікт загрожують підірвати крихкий мир у всьому світі. Закінчення холодної війни зовсім не означало кінець гонки ядерних озброєнь.

Утримувати ситуацію у стані паритетного протистояння між Сходом і Заходом стає дедалі важче. Виявилося, що світоустрій може бути ще небезпечнішим, ніж у часи розумно функціонуючого балансу страху.

Світ наближається до межі, за якою глобальне й регіональне ядерне стримування вже може не спрацьовувати. А це провокує подвійну ядерну кризу, яка загрожує миру та міжнародній безпеці.

На думку колишнього глави британської зовнішньої розвідки МІ-6 Джона Соерса: “Ядерна зброя знову на порядку денному. Ризик того, що вона буде використовуватися, сьогодні вищий, ніж будь-коли, починаючи з шістдесятих років”.

Надвисокі ризики, які несуть ядерні демарші Північної Кореї та Ірану, стають викликами не лише для США. Чи готовий на них правильно відреагувати Захід, великою мірою залежить від продуманої позиції президента Дональда Трампа. При цьому він та його радники мали б врахувати, що провокативні дії з боку неадекватних політичних акторів можуть штовхнути Білий дім на поєдинок у стилі Дикого Заходу.

Імпульсивні дії у відповідь лише наближатимуть людство до Судного дня. Тому з такими непередбачуваними персонажами краще діяти у стилі холодної війни — холодно, розважливо й відповідно до тих ризиків, які постають перед усім людством. Адже кожен неправильно зроблений крок може виявитися катастрофічно фатальним.

https://dt.ua/international/chi-viyde-prezident-tramp-iz-yadernoyi-ugodi-z-iranom-256270_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Выйдет ли президент Трамп из ядерного соглашения с Ираном?

«Зеркало недели. Украина» №37  7 октября  2017

Виктор Каспрук

Судьба ядерного соглашения между Ираном и ведущими странами мира висит на волоске. Несмотря на давление президента США Дональда Трампа, Иран испытал ракету Khoramshahr, дальность действия которой составляет 2 тысячи километров.

После этого испытания иранский президент Хасан Роухани заявил, что Иран увеличит свою военную мощь “как сдерживающий фактор”. Однако в США не верят, что сдерживающим фактором иранской ядерной программы является ядерный договор с Тегераном.

Так, президент Трамп подчеркнул, что испытательный запуск Ираном ракеты нового среднего диапазона ставит под сомнение знаковое ядерное соглашение с Соединенными Штатами и другими мировыми державами.

Однако сомнения относительно этого соглашения возникли не только у лидера Америки. Президент Франции Эммануэль Макрон считает, что ядерная сделка 2015 года требует новых мер по обеспечению ядерной безопасности в рамках иранской атомной программы. Особенно учитывая нестабильность в регионе.

Комментируя высказывания президента Франции по иранскому ядерному соглашению, официальный представитель МИД Ирана Бахрам Касеми заявил: “Совместный всеобъемлющий план действий (СВПД) не подлежит пересмотру, и снова открывать досье по ядерной программе Ирана нельзя. СВПД либо сохранится в неизменном виде, либо не сохранится”.

Со своей стороны, государственный секретарь США Рекс Тиллерсон отметил: “Президент Трамп расценил некоторые части соглашения как неприемлемые, и поэтому мы считаем, что необходимо проводить дальнейшие проверки. Мы будем уделять пристальное внимание всем технологическим и военным достижением тегеранской ядерной программы, чтобы убедиться, что они не угрожают как американским интересам, так и безопасности и стабильности в регионе. Президент Трамп имел в виду представление списка вопросов, которые будут рассмотрены вместе со всеми сторонами, участвующими в соглашении”.

Вашингтон оказался перед очень нелегким для себя выбором. Ведь, как показывает негативный опыт неоднократных договоренностей с КНДР, никакого окончательного отказа от определенной ядерной цели такие страны для себя не предусматривают. И даже когда в очередной раз договариваются и подписывают соглашения, соблюдение их — под большим вопросом.

Европейские политические романтики, желающие видеть отношения с Ираном только в розовых тонах, возможно, никогда не слышали о концепции “героической гибкости”, сформулированной несколько лет назад верховным лидером Ирана аятоллой Али Хаменеи, которую должны проявлять должностные лица во время переговоров. Что на самом деле означает не что иное, как маневры в рамках возможных договоренностей. Когда тактически вроде можно идти на уступки, при этом не меняя стратегии режима по его ядерной программе.

В Тегеране согласились на сделку, поскольку это давало им определенную санкционную передышку, прежде чем снова вернуться на круги своя.

Как учит северокорейский опыт, нацеленные на получение ядерного оружия страны способны лишь имитировать отказ от своей заветной цели, и то лишь на незначительный срок. Поэтому сегодня Белый дом оказался перед очень плохим выбором. США могут не пересматривать соглашение и этим обеспечат обещанное послабление санкций для Ирана.

Но если они откажутся от соглашения, это повлечет нагнетание ядерной угрозы со стороны Ирана и спровоцирует напряженность вокруг ближневосточных региональных вопросов.

Первый выбор будет означать временную приостановку распространения ядерного оружия на Ближнем Востоке, но не активное стремление к нему Тегерана. Второй грозит спровоцировать конфликт между Ираном и США в то время, когда этот конфликт развивается между Америкой и Северной Кореей. И тут стоит вспомнить первое правило войны: никогда не принимай участия в силовом противостоянии одновременно на двух направлениях.

Поддержка договора СВПД с Ираном бывшим американским президентом Бараком Обамой смогла обеспечить лишь небольшую задержку ядерных устремлений Ирана. Ослабление, которое он принес, позволяет Тегерану в течение максимум 5 лет создать свое ядерное оружие. Не говоря уж о шансе купить его в готовом виде у различных возможных поставщиков, если он это уже тайно не сделал.

Ядерное соглашение дало иранским властям желаемый отдых, в течение которого они могут развивать технологии ракетостроения и подпольно продолжать работу над своими ядерными проектами.

Соглашение СВПД переживает самый турбулентный момент со времени его подписания. Что грозит стать поворотным пунктом в отношениях между США и Ираном, в которых может быть перейдена точка невозврата.

Можно предположить, что президент Америки Дональд Трамп так негативно относится к этому соглашению, поскольку владеет информацией, источников которой не может обнародовать, чтобы не засветить ее носителей, находящихся во враждебной среде.

По сведениям, полученным американскими экспертами из конфиденциальных источников, существует “ядерный симбиоз” между Северной Кореей и Ираном. Действуя в обход ядерного соглашения с Западом, Тегеран тайно вложил миллиарды долларов в КНДР в обмен на “ключевые разработки ядерного оружия”. Таким образом Иран, формально соблюдая положения соглашения СВПД, не проводит ядерных исследований военного направления сам, однако эту работу выполняют для него северокорейцы.

Северная Корея и Иран помогают друг другу. Вместе они составляют очень опасный дуэт, так что решение этой проблемы требует комплексного подхода.

Как сообщил на слушаниях в комитете по вооруженным силам Сената председатель Объединенного комитета начальников штабов Вооруженных сил США генерал Джозеф Данфорд, Иран соблюдает свои обязательства по ядерному соглашению, но активизировал свою деятельность на других участках. Генерал Данфорд подчеркнул: “Иран проектирует пагубное влияние на Ближнем Востоке, угрожает свободе судоходства, одновременно поддерживая террористические организации в Сирии, Ираке и Йемене”.

Ситуация вокруг Ирана развивается таким образом, что если до 15 октября президент Трамп не поддержит повторно соглашение СВПД, то у Конгресса будет 60 дней для вынесения решения, следует ли снова вводить санкции в отношении Тегерана, действие которых было приостановлено в соответствии с этим соглашением.

Это бы позволило Конгрессу, контролируемому Республиканской партией, принять эффективное решение по этому договору. И хотя лидеры Конгресса отказываются сообщать, стремятся ли они снова ввести санкции в отношении Ирана, но республиканские законодатели были единодушны в своей оппозиции с соглашением, достигнутым во времена президента-демократа Барака Обамы.

В США не воспринимают ядерное соглашение с Ираном в его нынешней форме и хотят пересмотреть определенные элементы этого международного договора, а то и полностью выйти из СВПД. Это событие, если оно произойдет, способно будет подорвать позиции президента Ирана Хасана Роухани внутри его страны и подготовить почву для реванша исламистских сил.

Когда президент США Трамп объявит свое окончательное решение, то, скорее всего, в нем, в частности, будет требование, чтобы Иран изменил свою политику в отношении Сирии, Ирака и Ливана.

Понимая, к чему это может привести, Роухани заявил, что соглашение было как здание: если вы вытащите элементы из его фундамента, развалится все. В любом случае похоже, что иранское руководство не готово менять региональную политику так легко.

А это значит, что возможны длительные переговоры в сочетании с последующими санкциями США. Неудачи на международной арене лишь приведут к дальнейшему снижению показателей развития иранской экономики и усилению влияния радикалов.

Хасан Роухани, президент государства с населением 80 млн человек, оказавшись под перекрестным огнем, должен будет маневрировать между требованиями Трампа и радикалами у себя в стране, все время призывая Европу выступить в роли посредника.

Споры вокруг ядерного соглашения с Ираном и северокорейский конфликт угрожают подорвать хрупкий мир во всем мире. Окончание холодной войны вовсе не означало конец гонки ядерных вооружений.

Удерживать ситуацию в состоянии паритетного противостояния между Востоком и Западом становится все труднее. Оказалось, что мироустройство может быть еще опаснее, чем во времена разумно функционирующего баланса страха.

Мир приближается к черте, за которой глобальное и региональное ядерное сдерживание уже может не срабатывать. А это провоцирует двойной ядерный кризис, угрожающий миру и международной безопасности.

По мнению бывшего главы британской внешней разведки МИ-6 Джона Соэрса, “ядерное оружие снова на повестке дня. Риск того, что оно будет использоваться, сегодня выше, чем когда-либо, начиная с шестидесятых годов”.

Сверхвысокие риски, которые несут ядерные демарши Северной Кореи и Ирана, становятся вызовами не только для США. Готов ли на них правильно отреагировать Запад, во многом зависит от продуманной позиции президента Дональда Трампа. При этом он и его советники должны учесть, что провокационные действия со стороны неадекватных политических актеров могут толкнуть Белый дом на поединок в стиле Дикого Запада.

Импульсивные ответные действия будут только приближать человечество к Судному дню. Поэтому со столь непредсказуемыми персонажами лучше действовать в стиле холодной войны — холодно, рассудительно и в соответствии с теми рисками, которые возникают перед всем человечеством. Ведь каждый неправильно сделанный шаг может оказаться катастрофически роковым.

https://zn.ua/international/vyydet-li-prezident-tramp-iz-yadernogo-soglasheniya-s-iranom-262214_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

Найближчим часом режимом Путіна буде пройдена точка неповернення

ПУТ

Віктор Каспрук

Тихе зникнення СРСР показало, що багато що може залежати від особистості того, хто знаходиться на вершині піраміди влади. Але в СРСР існувала гіпотетична можливість проникнення у вищий ешелон влади нової людини завдяки узаконеному Політбюро ЦК КПСР. У Росії нічого такого немає.

У російського лідера є шлях виживання – шлях відлиги: різко зростає демократизація суспільства, його політична активність, розширюється число громадських лідерів, припиняється експансія в Україну та повертається Крим і держава оживає, змінюючи духоту і сморід авторитаризму на цілюще повітря свободи.

Розумний лідер так би і вчинив, але не Путін. Для нього це означало негайну катастрофу. На це він ніколи не піде, бо особисті і кланові інтереси у нього вище від суспільних.

Вони прийшли нестримно збагачуватися, а не рятувати країну. Тому майбутнє Росії в густому тумані.

Та навряд чи можна говорити про унікальність сформованого у цій країні режиму, якщо згадати, що в минулі часи в Росії, задовго до КГБ існували і опричнина, і Тайний приказ і Третє жандармське управління. Їх участь в ухваленні політичних рішень була й тоді дуже великою.

Помилкою Заходу стало те, що там Путіна не змогли відразу «розкусити». Це відбулося великою мірою саме тому, що західні політики пов’язані своїми традиціями та культурою, набором політичних і правових обмежень. Вони змушені сприймати таких персонажів, як Путін, через призму їх передбачуваної «нормальності», як подібних собі.

Вихід з цього поля сприйняття важкий і передбачає деякі надзвичайні заходи, на які треба ще витребувати суспільне схвалення. Однак деякі політики з провідних європейських країн й досі намагаються закривати очі на те, що путінська Росія не визнає встановлених після Другої світової війни правил і норм поведінки на міжнародній арені.

У цьому велика трудність для цивілізованого світу, мати справу з тими, хто поставив себе над законами, відверто насміхаючись над обмеженістю своїх опонентів у виборі засобів.

У період до і після розвалу СРСР чекістам вдалося об’єднати в роботі над реалізацією плану Юрія Андропова таких різних людей, як Горбачов, Єльцин, Примаков, Гайдар, Чубайс та меш знакові відомі на той час постаті.

Та схоже на те, що Горбачов, запровадивши «перестройку», не став у точності дотримуватися початкового плану, складеного Андроповим. Якоюсь мірою це, мабуть, було від того, що він вважав, що має діяти з оглядкою на свою власну політичну роль і місце у світовій історії ХХ століття.

Але можна зробити припущення, що при цьому він ще й прагнув «прослизнути» між тиском з боку КПРС і КГБ та реалізувати свій (або Раїси Максимівни) план розвитку СРСР на сучасному світовому шляху.

Розвал СРСР зіграв на руку чекістам. Це дало можливість не тільки відвести всю відповідальність від КПРС і КГБ, а й змінити економічні відносини таким чином, що ті, кому дозволено було системою вести бізнес, могли вивозити капітали і купувати елітну нерухомість за кордоном.

Однак «розбудова» Росії чекістами відбувалася в такому напрямку, що у них виникли серйозні проблеми з власним людським капіталом, ніхто з них не міг би бути затребуваним у сучасному світі. Виїхали ті, хто мав «мізки і руки». Залишилися «журналісти», подібні до Кисельова, «політики», на зразок Жириновського, «вчені», типу Дугіна, та «економісти», на кшталт Хазіна.

Варто наголосити і на тому, що за останні 18 путінських років різко змінився й інтелектуальний рівень росіян, втрачена стійкість до пропаганди, самостійність та критичність мислення. Коли в СРСР дисидентський рух так і не став масовим (хоча водночас й не був популярним «одобрямс» КПРС на рівні особистого спілкування), то нині в Росії вже ніхто не соромиться публічно просто волати про свою підтримку путінізму.

Але в Росії не може бути людських цілей, тому що нею правлять не люди, а чекісти. Державна влада захоплена злочинною чекістської мафією, котра перетворила всі державні інститути на знаряддя своїх політичних і економічних безрозмірних бажань.

Стратегія розвитку чекістської корпорації була прописана ще в 90-х роках головним кагебешним ідеологом – Примаковим. І полягає вона у створенні нової євразійської імперії на противагу цивілізації, побудованої на духовно-етичних цінностях західного демократичного світу.

Мета – встановлення нового світового порядку. А засобами для досягнення цієї мети стали: конвертація сировинних ресурсів у фінансову і військово-технологічну міць та перетворення ЗМІ на інструмент формування тоталітарної свідомості.

Ця своєрідна «кегебешна-ефесбешна корпорація» потужно працює на зміцнення особистої влади свого висуванця Путіна. І це відрізняє його від всіх радянських вождів.

Путін раціональний у межах чекістської парадигми, яка володіє його свідомістю. Тому агресію чекістської корпорації непросто зупинити навіть серйозними санкціями.

Проте основною помилкою Путіна є його недооцінка готовності вільного світу пожертвувати багато чим, захищаючи цивілізаційні цінності. На практиці це означатиме, що «Група семи» (G7) буде й далі планомірно ізолювати, послаблювати і гасити путінський режим, використовуючи свою явну економічно-військову перевагу.

За військову агресію кегебістській корпорації доведеться відповідати. Перезавантаження російської матриці буде жорстким, а війна путінсько-чекістської корпорації з Україною закінчиться програшем Кремля.

Очевидно, що найближчим часом путінським режимом буде пройдена точка неповернення в економіці, хоча судячи з поведінки Путіна, чекісти не думають відступати, й плани відступу навіть не розглядаються. Вони настільки ідентифікували себе з Росією, що готові «завалити» її, але не відмовитися від ідеї світового силового домінування.

Виглядає на те, що цей кегебістський проект сьогодні знаходиться за пів кроку до свого краху.

Але не можна виключати й того, що в цілях самозбереження, в останній момент, чекістська матриця сама спробує усунути Путіна, щоб уникнути відповідальності за напад на Україну.

Оголосивши після цього про нову «перестройку» і спробувавши цим самим зняти всі санкції щодо Росії, введені західним демократичним світом. То ж чи не підшуковують вже негласно в Кремлі кандидатуру такого собі «ньюГорбачова»?..

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

Путін наближається до фіналу казки про «Золоту рибку»

Віктор Каспрук

Путін готується до наступного президентського терміну. І можна не сумніватися в тому, що вибори він, як завжди, «виграє». Але цього разу «перемога» може виявитися Піровою. Оскільки цей президентський термін Путін може закінчити набагато швидше, ніж це думає він і його найближче оточення.

Адже всі його намагання втягнути Україну в лабети «руського мира», завершилися повним крахом для нього і Російської Федерації. Росія – це країна з непередбачуваним майбутнім і повністю сфальшованим минулим. Московія- «Росія» не має нічого спільного з Київською Руссю, а є одним з осколків Золотої Орди. Який практично не змінився по суті і весь час мімікрував під пристойну державу.

Не секрет, що певна частина вихідців з колишнього СРСР травмована радянською пропагандою, яка призвела до мутацій у мізках багатьох зомбованих кінськими дозами комунізму. Особливо це прослідковується на прикладі населення сучасної Російської Федерації.

Хоча там є такі, хто спромігся зрозуміти всю безвихідь та прогнилість колишньої радянської системи, але значна кількість людей, зомбованих путінським телебаченням, вбачають у Путіні місію, який успішно проводить реінкарнацію Радянського Союзу.

І тут для кардинальних змін важлива саме не кількість «правильних» і «прозрілих» людей, а щоб ці люди отримали можливість впливати на розвиток подій. Але, як виявилось, на подібних особистостей не було великого суспільного запиту, що й призвело по сучасної ситуації в Росії.

У горбачовські і єльцинівські часи світ співчував Росії і намагався їй допомогти. Ці колишні її лідери, попри те, що мали властиві будь-кому людські слабкості та недоліки, володіли безцінним, як на сьогоднішні часи для Росії, даром – були просто психічно здоровими людьми.

Не відомо, коли росіяни розпочнуть (та й чи розпочнуть взагалі), видавлювати з себе раба. А у цьому і полягає (й схоже завжди полягало) найбільш складне питання російської дійсності.

Виявилося, що під час «перестройки», в другій половині 80-х років, західна ідеологія була затребувана в російському суспільстві, але затребувана однобоко. Основну масу людей приваблювала все-таки більше її матеріальна частина – понад 200 сортів сиру і ковбаси та фірмові американські джинси Levi’s і Wrangler.

Але марила Заходом лише купка народу, а решта сподівалися на західну «халяву» і негайно ж образилися на Захід, коли з’ясувалося, що безкоштовних матеріальних благ немає, а щоб їх отримати – потрібно дуже напружено та наполегливо працювати.

У цьому й полягає основна системна помилка більшості росіян – переймати тільки матеріальні плоди і відкидати та ненавидіти коріння західної цивілізації – свободу, гідність особистості, демократичні цінності і основоположні права людини.

Та під час погоні за ефемерними матеріальними благами основна маса російського народу воліла зовсім не звертати увагу на те, що її постійно піддають велетенським дозам зомбування «русским миром».

А основний ідеал «русского мира» – це майстерна брехня і приховування правди. І Володимир Путін повністю відповідає цим «високим» критеріям. В Росії знають що він брехун, але його прихильникам дуже сподобалося, як віртуозно, спритно та вправно він це робить.

Можна навіть зробити вигляд, що віриш, і не відчувати себе винним потім. Якщо що – то «нас обдурили». Але чи цей нікчемний, приблатненний, хвалькуватий і агресивний монарх Путін відповідає російському народному ідеалові?

У 1991-1992 роках в росіян був шанс. Посадили б вони необхідну для очищення суспільства кількість кагебістів, котрі були винні у злочинах проти народу, провели люстрацію, заборонили комуністичну партію і нацистські шовіністичні організації, привчили населення дотримуватися законів (як це було зроблено в Грузії) і все можна було б змінити на краще. Але не судилося, натура таки взяла своє.

Росіяни вибрали собі у президенти не тільки професійного кагебіста, а й миршавого низькорослого «мужчинку», з якого підлабузницьке пропагандистське телебачення дуже швидко і вправно зліпило «подобу» російського Шварценеггера.

Тут, звісно, можна було б сказати, що найбільш привабливим критеріям вибору для населення Росії є – «сильна рука» і «за державу прикро». Але це явно самообманні критерії.

Усі вони гарантовано перебиваються третім справжнім критерієм, який можна визначити, як «синдром Іванушки-дурника», що сидить на печі й нічого не бажає робити, і так само, як і інший герой російських народних казок Ємеля сподівається постійно на те, що всі блага світу для нього надходитимуть «по щучьему веленью».

І поки російські «іванушки», роззявивши роти, зачаровано слухали усе те, що віщав їм з екранів телевізорів постійно «прописаний» там «Великий» Путін, у Росії успішно розкрадалися сотні і сотні мільярдів, отриманих від продажу нафти і газу доларів, відбираючи у росіян та їхніх дітей ресурси разом із майбутнім.

Путінська зграя, зруйнувавши державні інститути та економіку, «чудово» підготувала Росію до легко передбачуваного циклічного падіння цін на енергоресурси, катастрофічно посиливши ситуацію авантюрним і неспровокованим нападом Путіна на сусідню Україну.

Вирішивши відроджувати подобу Радянського Союзу через приєднання силою України до Росії, Путін був просто таки переконаний, що українці давно вже забули про те, що у тому СРСР нічого великого ніколи не було, крім гасел і здравниць комуністичній партії типу «слава КПСС».

То ж у чому велич? B десятках мільйонів невинно убієнних і замучених, в тому, що радянців із їхніми ядерними ракетами, «мирним космосом» і нав’язливою дружбою боялися, як зачумлених?

Для усього цивілізованого світу СРСР був нічим іншим, як страшною в’язницею для численних підкорених силоміць народів. Тому Радянський Союз це не те, за чим росіяни мали б жаліти разом із Путіним. СРСР – це незмивана ганьба російської нації.

Власне, такою ж ганьбою російської нації є і сам Путін. А якщо населення Росії раз за разом його обирає, то це значить, що воно бере і на себе відповідальність за путінське президенство.

Сотворивши собі національний ідеал в особі Путіна, росіяни також беруть на себе відповідальність за його авантюрне тоталітарне правління.

Кремлівський карлик впевнений у тому, що він визначатиме долю світу. До нього ніяк не доходить, що його бандитська поведінка у Чечні, Дагестані, Молдові, Грузії і Україні не може сприйматися терпимо у ХХІ столітті. І час розплати за ці злодійства невідворотно наближається.

Проте досвід розпаду імперського СРСР нічого Путіна так і не навчив. Його спроба нав’язати міжнародній спільноті новий «світовий порядок», неодмінно закінчиться крахом російської імперії і її неминучим розвалом.

Хоча казкові «чоботи-скороходи», «гуслі-самогуди», «скатертину-самобранку» – можна вважати символами російської національної «халяви», яку в теперішні часи їм цілком замінив «газ долароносний».

Народний фольклор відображає мрії типово рабської підсвідомості – не маючи зацікавленості у результатах своєї праці, які у нього відбираються, раб схильний до ліні і дарівщини.

Його найлегше захопити ідеєю про «грабежі награбованого». Що прекрасно розумів негідник Ленін, і чим він чудово скористався під час більшовицького перевороту 100 років тому.

Путіну вдалося захопити росіян ідеєю повернення «російських історичних земель». І ті, хто не захотіли лікуватися від генетичної ліні, та з усіх сил уникали можливості нормального і чесного життя, масово ринулися окупувати український Крим і Донбас.

Проте останнє маячне бажання Путіна стати володарем світу – наближає його до гіркого фіналу казки про «Золоту рибку». Однак розбите корито путінського реваншизму стане надбанням не тільки його, а й усіх росіян.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , | Залишити коментар

Іран пішов по північнокорейському шляху

Віктор Каспрук

Доля ядерної угоди між Іраном і провідними країнами світу висить на волосині. Не дивлячись на тиск американського президента Дональда Трампа, Іран випробував ракету Khoramshahr, дальність дії якої становить 2 тисячі кілометрів.
Після цього випробування президент Ірану Хасан Роухані заявив, що Іран збільшить свою військову міць «в якості стримуючого фактора». Однак схоже, що в США не вірять в те, що ядерний договір з Тегераном є стримуючим фактором іранської ядерної програми.

Так президент США Трамп наголосив, що випробувальний запуск Іраном ракети нового середнього діапазону ставить під сумнів знакову ядерну угоду зі Сполученими Штатами та іншими світовими державами.

Та сумніви щодо цієї угоди виникли не тільки в лідера Америки. Президент Франції Еманюель Макрон вважає, що ядерна угода 2015 року потребує прийняття нових заходів, щоб забезпечити ядерну безпеку в рамках іранської атомної програми. Особливо враховуючи нестабільність у регіоні.

Коментуючи висловлювання президента Франції щодо іранської ядерної угоди, офіційний представник МЗС Ірану Бахрам Касемі заявив, що «Спільний всеосяжний план дій (СВПД) не підлягає перегляду і знову відкривати досьє щодо ядерної програми Ірану не можна. СВПД або збережеться в тому ж вигляді, або не збережеться».

Зі свого боку, державний секретар США Рекс Тіллерсон наголосив: «Президент Трамп вирішив, що деякі частини угоди є неприйнятними, і тому ми вважаємо необхідним проводити подальші перевірки. Ми будемо приділяти пильну увагу всім технологічним і військовим досягненням тегеранської ядерної програми, щоб переконатися, що вони не є загрозою як американським інтересам, так і безпеці та стабільності в регіоні. Президент Трамп мав на увазі представлення списку питань, які будуть розглянуті разом з усіма сторонами, котрі беруть участь в угоді».

Водночас Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні бачить цю ситуацію іншим чином. На її думку, Міжнародне співтовариство не може дозволити собі розірвати угоду про іранську ядерну енергетику, яка працює і дає результати. Бо «Іранська ядерна угода не належить якійсь країни чи шести країнам, вона належить міжнародному співтовариству. Немає жодної країни, яка могла б її розірвати тому що це резолюція Ради Безпеки».

Таким чином явно проглядається патова геополітична ситуація. Якої можна було б уникнути, якби Тегеран не пішов  по північнокорейському шляху і не ризикнув збільшити своє протистояння з Америкою.

Але і Вашингтон також опинився перед дуже нелегким для себе вибором. Адже, як показує негативний досвід багаторазових домовлять з КНДР, ніякої остаточної відмови від наміченої ядерної цілі подібні країни для себе не передбачають. І навіть, коли продовжують в черговий раз домовлятися та підписувати угоди, дотримання ними яких викликає багато сумніву.

Тим більше, що європейські політичні романтики, котрі хочуть бачити стосунки з Іраном тільки в «рожевих кольорах», можливо ніколи й не чули про концепцію «героїчної гнучкості», що її висунув декілька років тому верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, яку повинні проявляти посадові особи під час переговорів. Що в дійсності означає не що інше, як маневри в рамках можливих домовленостей, нібито поступаючись публічно тактично, при цьому не змінюючи стратегії режиму щодо його ядерної програми.

Саме тому в Тегерані погодилися на угоду, бо це давало їм деякий санкційний перепочинок, перед тим, як усе знову може повернутися на кола свої.

Коли колишня американська адміністрація Барака Обами підтвердила свою прихильність до СВПД, це виглядало як ймовірність інтегрування Ірану у світову економіку, можливість тримати офіційні канали зв’язку з Тегераном відкритими і шанс для цієї країни вийти з міжнародної ізоляції.

Проте скориставшись цим послабленням іранський режим і не думав відмовлятися від традиційного спонсорування тероризму, намагання свого силового домінування на Близькому Сході і тісних стосунків з Росією.

Як вчить північнокорейський досвід, ті, хто націлені на отримання ядерної зброї, здатні лише на імітування відмови від своєї заповітної цілі, і то на дуже незначний термін. Тому сьогодні Білий дім опинився перед дуже поганим вибором. США можуть вибрати відмову від перегляду угоди і цим забезпечити обіцяне полегшення санкцій для Ірану.

Але якщо вони оберуть відмову від угоди, то це спричинить нагнітання ядерної загрози з боку Ірану і буде провокувати напруженість навколо близькосхідних регіональних питань.

Перший вибір означатиме тимчасове призупинення поширення ядерної зброї на Близькому Сході, але не активне прагнення до неї Тегерану. Другий приносить ризик провокування конфлікту між Іраном і США у той же час, коли цей конфлікт розвивається між Америкою і Північною Корею. І тут варто згадати про перше правило війни: ніколи не бери участі у силовому протистоянні одночасно на двох напрямках.

Ідея, що КНДР і Іран можуть бути об’єднанні в одну «вісь зла», виходить ще з часів президентства Джорджа Буша-молодшого. Тепер же ці дві загрози для інтересів США набувають нового виміру. Оскільки Ірану, виступаючи разом з Росією спонсором пролонгації президенства Башара Асада і продовження затяжної війни у Сирії, вдалося збільшити свою сферу впливу у близькосхідному регіоні. А Пхеньян, підтримуваний Москвою, вже давно перейшов всі межі у нагнітанні конфронтації з Америкою.

І як би там не було, підтримка договору СВПД з Іраном Бараком Обамою змогла забезпечити тільки невелику затримку для ядерних прагнень Ірану. Послаблення, які він приніс, дозволяють Тегерану протягом максимум 5 років створити свою ядерну зброю. Не говорячи вже про шанс купити її в готовому вигляді у різних можливих постачальників, якщо він вже цього таємно не зробив.

Ядерна угода дала іранській владі бажаний перепочинок, під час якого вона має змогу розвивати технології ракетобудування і підпільно продовжувати роботу над своїми ядерними проектами.

Угода СВПД переживає найбільш турбулентний момент з часу її підписання. Що загрожує стати поворотним пунктом у відносинах між США та Іраном, в яких може бути перейдена точка неповернення.

Можна припустити, що президент Америки Дональд Трамп тому так категорично негативно ставиться до цієї угоди, бо володіє інформацією, джерела якої він не може оприлюднити через можливість засвітити її носіїв, котрі знаходяться у ворожому середовищі.

За відомостями, які отримали з конфіденційних джерел американські експерти, існує «ядерний симбіоз» між Північною Кореєю і Іраном. Діючи в обхід ядерної угоди з Заходом, Тегеран таємно вклав мільярди доларів в КНДР в обмін на «ключеві розробки ядерної зброї». Таким чином Іран, формально дотримуючись положень угоди СВПД, не робить ядерні дослідження сам, оскільки для нього цю роботу виконують північнокорейці.

Прослідковується «ядерна вісь» між Північною Кореєю та Іраном, і вони допомагають один одному. Разом вони складають надзвичайно небезпечний дует, тому вирішення цієї проблеми вимагає комплексного підходу.

Як повідомив на слуханнях у Комітеті з питань збройних сил Сенату голова Об’єднаного комітету начальників штабів Збройних сил США генерал Джозеф Данфорд, Іран дотримується своїх зобов’язань щодо ядерної угоди, але збільшив свою діяльність в інших областях. Генерал Данфорд підкреслив: «Іран проектує згубний вплив на Близькому Сході, загрожує свободі судноплавства, водночас підтримуючи терористичні організацій в Сирії, Іраку та Ємені».

Ситуація навколо Ірану розвивається таким чином, що якщо до 15 жовтня президент Трамп не підтримає повторно угоду СВПД, то в Конгресу буде 60 днів для того, щоб вирішити, чи слід знову вводити санкції щодо Тегерану, які було призупинено відповідно до цієї угоди.

Це б дозволило Конгресу, який контролюється Республіканською партією, прийняти ефективне рішення стосовно цього договору. І хоча лідери Конгресу відмовляються повідомляти, чи будуть вони прагнути знову ввести санкції щодо Ірану, але республіканські законодавці були єдині в своїй опозиції до угоди, досягнутої в часи колишнього президента-демократа Барака Обами.

Очевидно, що в США не сприймають ядерну угоду з Іраном у її нинішній формі і хочуть переглянути певні елементи цього міжнародного договору, а то й можуть і повністю вийти з СВПД. Якщо ж це станеться, то буде здатне дуже підірвати позиції президента Ірану Хасана Роухані в середині його країни і підготувати ґрунт для реваншу ісламістських сил.

Коли президент США Трамп представить своє остаточне рішення, то, швидше за все, в ньому крім всього буде вимога аби Іран змінив свою політику стосовно Сирії, Іраку і Лівану.

Розуміючи до чого це може призвести, Роухані заявив, що угода була як будівля: якщо ви витягнете елементи з її підмурівку, то обрушиться все. У будь-якому випадку виглядає, що іранське керівництво не готове змінювати регіональну політику так легко.

За чим можуть відбувати довготривалі переговори у поєднанні з подальшими санкціями США. Невдачі на міжнародній арені лише призведуть до подальшого зниження показників розвитку іранської економіки і збільшення потужності впливу радикалів.

Хасан Роухані, президент держави з населенням в 80 мільйонів чоловік, опинившись під перехресним вогнем змушений буде маневрувати між вимогами Дональда Трампа і радикалами у себе в країні. Весь час закликаючи Європу виступити у ролі посередника.

Суперечки навколо ядерної угоди з Іраном і північнокорейський конфлікт загрожують підірвати крихкий мир у всьому світі. Закінчення Холодної війни зовсім не означало кінець гонки ядерних озброєнь.

Утримувати ситуацію в стані паритетного протистояння між Сходом і Заходом стає все важче. Виявилося, що світоустрій може бути більш небезпечним, ніж за часів розумно функціонуючого балансу страху.

Світ наближається до межі, за якою глобальне і регіональне ядерне стримування може вже не спрацьовувати. А це провокує подвійну ядерну кризу, яка пагубним чином загрожує миру і міжнародній безпеці.

На думку колишнього глави британської зовнішньої розвідки МІ – 6 Джона Соерса: «Ядерна зброя знову на порядку денному. Ризик того, що вона буде використовуватися сьогодні більший, ніж в будь-який час починаючи з шістдесятих років».

Надвисокі ризики, які несуть ядерні демарші Північної Кореї і Ірану, стають викликами не лише для США. Чи готовий на них правильно відреагувати Захід великою мірою залежить від продуманої позиції президента Дональда Трампа.
При цьому він і його радники повинні врахувати те, що мають справу з провокативними діями з боку неадекватних політичних акторів, які провокують Білий дім на поєдинок в стилі Дикого Заходу.

Імпульсивні дії у відповідь лише наближатимуть людство до Судного дня. Тому з такими хворими персонажами краще діяти у стилі Першої Холодної війни: холодно, розважливо і адекватно тим ризикам, що постають перед всім людством. Адже кожен неправильно зроблений крок може виявитися катастрофічно фатальним.

 

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , , , , , , | Залишити коментар

Чи варто українцям їздити за «поребрик»?

Віктор Каспрук

Те, що українським громадянам хочуть заборонити їздити до Російської Федерації, викликало велику негативну реакцію в Росії. Хоча неможливо собі уявити, щоб під час Другої світової війни курсували поїзди між воюючими державами, а артисти з гітлерівської Німеччини приїздили на гастролі до країни на яку напав фашистський режим. Так само абсурдно виглядає і те, що російські артисти під час війни на Донбасі безперешкодно можуть приїжджати й виступати в Україні.

Проект закону №7187, що зареєстрований у Верховній Раді, покликаний нарешті виправити цю ситуацію. А саме: планується заборонити їздити на територію ворога політикам, держслужбовцям, посадовим особам, крім працівників дипломатичних служб. При чому це не розповсюджується на випадки виїзду через похорон або на лікування. Ці заборони планується вводити тимчасово.

У цьому сенсі виникає декілька питань. Наскільки цей закон потрібний? Чому тільки на четвертому році війни пропонують таку заборону?

Можна сказати, що підняття цього питання дуже запізніле. Адже «прозорий» кордон з Російською Федерацією став причиною просочування на українську територію диверсійних груп і численних російських агентів та шпигунів, діяльність яких в Україні не завжди було можливо відслідкувати.

І якщо вже приймати подібний закон, то було б логічно, аби він розповсюджувався на всіх громадян України, а не лише на перелічені вище категорії осіб.

Оскільки ФСБ намагається провести вербовку на російській території не тільки політиків, держслужбовців або посадовців. І такі випадки вже стали багаточисленними.

Хоча чиновники часто мають доступ до важливих державних таємниць і закономірно, що у ФСБ до них може бути підвищений інтерес. Навіть секретарка в держустанові має доступ до «цікавих паперів».

Звісно, можна піти по більш «ліберальному» шляху і запропонувати тим, хто таки захоче поїхати на ворожу територію, підписати розписку, що у разі, якщо вони потраплять до лабет ФСБ, то держава вже не несе за них жодної відповідальності. Бо вони прийняли це рішення добровільно, усвідомлюючи всі можливі ризики і небезпеки такої «подорожі». А тому мусять вибиратися самотужки.

Також є більш жорсткий варіант обмеження пересування українців через українсько-російський кордон. Повністю припинити будь-яке залізничне сполучення з Росією, а тарифи на автобуси підняти до такого рівня, аби їздити туди змогли лише одиниці.

Можна не сумніватися, що в Україні знайдуться такі, котрі будуть апелювати, що у них мама, батько, сестри чи брати живуть за «поребриком», і вони без них ніяк не можуть жити. То тут, здається, вибір дуже простий, кожен має вибрати для себе остаточно, де знаходиться його батьківщина.

Проте, якщо закон №7187 і буде прийнятий, виконувати його стане непросто. Коли навіть вдасться припинити масові поїздки українців до Росії, то всерівно залишаються ще «шпаринки», які перекрити буде важко.

Адже у цей час перекриття кордону з сусідньою Білоруссю не буде. Це, в свою чергу, означає, що такі «туристи» зможуть, як і раніше, дуже легко потрапити на територію сусідньої Білорусі. А звідти не менш безперешкодно на територію Російської Федерації.

Тому під час розгляду цього закону обов’язково варто враховувати і білоруський чинник. Закритий кордон з Росією і відкритий кордон з Білоруссю робить абсолютно марними будь-які зусилля зупинити пересування людей на територію ворога.

А як вирішити це питання потрібно думати вже зараз, а не тоді, коли закон №7187 вже буде проголосований у Верховній Раді. Оскільки його реалізація просто розіб’ється об скелі неможливості його виконання.

Мало того, необхідно не лише заборонити перебування на ворожій території, а й законодавчо ввести, що якщо українець протягом якогось певного періоду перебував на території Росії і вчасно не повернувся, то він автоматично позбавляється українського громадянства.

І як би там не було, настає час, коли кожному громадянину України рано чи пізно доведеться зробити свій остаточний вибір – хто ти, і з ким ти.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , | Залишити коментар

Відмова США від ядерної угоди з Іраном нагнітатиме ситуацію навколо ядерного питання

Вашингтон сьогодні опинився перед дуже нелегким для себе вибором і якщо США відмовляться від ядерної угоди з Іраном, це спричинить нагнітання ядерної загрози з його боку і провокуватиме напруженість навколо близькосхідних регіональних питань. Про це пише в своїй статті для DT.UA експерт Віктор КАСПРУК.

За словами автора, Білий дім може і не переглядати угоду і цим забезпечить обіцяне послаблення санкцій для Ірану. Це означатиме тимчасове призупинення поширення ядерної зброї на Близькому Сході, але не активне прагнення до неї Тегерану. Перший же варіант загрожує спровокувати конфлікт між Іраном та США, тоді як цей же конфлікт розвивається між Америкою й Північною Корею. І тут, за словами експерта, варто згадати перше правило війни: ніколи не бери участі в силовому протистоянні одночасно на двох напрямках. Підтримка договору “Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) з Іраном колишнім американським президентом Бараком Обамою змогла забезпечити тільки невелику затримку ядерних прагнень Ірану. Послаблення, які він приніс, дозволяють Тегерану протягом, максимум, 5 років створити свою ядерну зброю. Не кажучи вже про шанс купити її в готовому вигляді у різних можливих постачальників, якщо він цього вже таємно не зробив. Ядерна угода дала іранській владі бажаний перепочинок, під час якого вона може розвивати технології ракетобудування і підпільно продовжувати роботу над своїми ядерними проектами, пише автор. Але також вона переживає найбільш турбулентний момент з часу її підписання. А це може стати поворотним пунктом у відносинах між США та Іраном, у яких може бути перейдена точка неповернення.

Експерт припускає, що президент Америки Дональд Трамп так негативно ставиться до цієї угоди, бо володіє інформацією, джерел якої не може оприлюднити, щоб не засвітити її носіїв, котрі перебувають у ворожому середовищі.

За відомостями, отриманими американськими експертами з конфіденційних джерел, існує “ядерний симбіоз” між Північною Кореєю та Іраном. Діючи в обхід ядерної угоди з Заходом, Тегеран таємно вклав мільярди доларів у КНДР в обмін на “ключеві розробки ядерної зброї”. Таким чином Іран, формально дотримуючись положень угоди СВПД, не проводить ядерних досліджень військового напряму сам, проте цю роботу виконують для нього північнокорейці.

Як сказано у статті, Північна Корея та Іран допомагають одне одному. Разом вони становлять надзвичайно небезпечний дует, тому вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.

Ситуація навколо Ірану розвивається таким чином, що коли до 15 жовтня президент Трамп не підтримає повторно угоду СВПД, то в Конгресу буде 60 днів для винесення рішення, чи слід знову впроваджувати санкції щодо Тегерану, дію яких було призупинено відповідно до цієї угоди.

Розуміючи, до чого це може призвести, Роухані заявив, що угода була як будівля: якщо ви витягнете елементи з її підмурів, то розвалиться все. Експерт припускає, що іранське керівництво не готове змінювати регіональну політику так легко.

Автор робить висновок, що суперечки навколо ядерної угоди з Іраном і північнокорейський конфлікт загрожують підірвати крихкий мир у всьому світі. Утримувати ситуацію у стані паритетного протистояння між Сходом і Заходом стає дедалі важче. На його думку, закінчення холодної війни зовсім не означало кінець гонки ядерних озброєнь.

Нагадаємо, що за даними ЗМІ, Дональд Трамп має намір анулювати ядерну угоду з Іраном оскільки упевнений, що ця угода не відповідає національним інтересам держави.

Докладніше про перипетії навколо ядерного питання читайте в матеріалі експерта Віктора Каспрука “Чи вийде президент Трамп із ядерної угоди з Іраном?” в тижневику “Дзеркало тижня.

https://dt.ua/WORLD/vidmova-ssha-vid-yadernoyi-ugodi-z-iranom-nagnitatime-situaciyu-navkolo-yadernogo-pitannya-ekspert-256223_.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , | Залишити коментар

Путіну здається, що він отримав індульгенцію від історії

Віктор Каспрук

По суті, путінізм – це не що інше, як «пустишка». Адже намагаючись наслідувати своїх комуністичних попередників, він не зміг висунути співвітчизникам, хоч якусь зрозумілу ідею і відповідну ідеологію. Тобто перспективну програму життя для цілого (насильно зігнаного) об’єднання народів, яким так і залишилася постімперська імперська Росія.

У нинішнього Кремля такої програми немає. А фейки типу «русского мира», котрі запущені у політичний оббіг – це не що інше, як похідні психологічні наслідки тієї комуністичної програми життя, яку Путін вважає найбільш довершеною і прийнятною для Росії.

У природі горила – це тварина, котра живе інстинктами. Путін також живе інстинктами, але імперськими. Котрі були глибоко вживлені в його підсвідомість під час роботи у КГБ.

Але й ця тварина буде думати, коли інший самець виявиться сильнішим від «старика». Але, на відміну від тварин, карликовий лідер просто не встигає думати, що він робить.

Йому наївно здається, що наступні покоління росіян пробачать усе те, що він накоїв, як вони нібито простили криваві злодіяння Сталіна і Берії.

Путін просто переконаний, що вже давно отримав індульгенцію від історії, і тому має право робити, що вважає доцільним. Він серйозно вважає, що став недосяжним для будь-якої оцінки своїх дій, а підпорядкування йому гундяєвської церкви, звільняє його від відповідальності і звіту (нині і у майбутньому) перед Богом.

При цьому холуї вправно малюють йому рейтинги, а він і його оточення, цим дуже задоволені. Тож Путін вважає, що відтак він вже схопив «Бога за бороду», і може робити в Росії та на міжнародній арені усе, що тільки йому заманеться.

Він давно втратив почуття реальності і міри й не бачить тієї межі, тієї «червоної риски» за яку неможна переступати.

Путінська мета, під димовою завісою облудних «русскомірських» гасел та ідей, прикриваючись фальшивою необхідністю захисту російської мови на колись колонізованих територіях сусідніх держав, розширити зону свого впливу, і в результаті поставити під контроль увесь світ.

Агресія цього посланця світу демонів зовсім не бутафорна. Він, як і його попередник Люцифер, спокушає людство сатанинськими викликами, обіцяючи нестійким шлях до свободи від відповідальності за свої дії, і спокушає діючих і майбутніх диктаторів можливостями безмежної влади.

Виникає тільки питання, чи вистачить лише Путіну на ці сатанинські завдання сил, часу, здоров’я?

Хоча імперські ідеологи в Росії недарма свій хліб їдять. Завтра вони на цілком серйозно можуть повідомити Путіну, що не Японії потрібно повертати частину окупованих Курильських островів, а необхідно якнайшвидше повертати Аляску. Бо, мовляв, у Сполучених Штатах тепер живуть багато російських людей.

Після чого на путінському телебаченні всякі жириновські, соловйови і кисельови озвучуватимуть «відкриття» штатних псевдоісториків, що Аляска – це споконвічна російська земля. А Олександр ІІ в 1867 році продав Аляску незаконно, бо царя ввели в оману і він, не розумів тоді, що робить.

Після цього російська Дума (на одному зі своїх засідань), ухвалить постанову про скасування цього «неправильного» рішення і вимагатиме повернення «споконвічної» російської території.

Звісно, що все це звучить просто абсурдно. Але чи не подібним абсурдом є намагання імперської путінської Росії реалізовувати на території Української держави проросійський псевдо проект з кількох «бантустанів».

При цьому Путін так само легко здатен пред’являти права на землі не тільки українців, а й інших сусідніх народів. Таких, як литовці, латиші, естонці чи поляки. Тобто від нього можна чекати будь-яких екстремістських сюрпризів.

Але найгірше, що зробив кремлівський карлик своєю агресією проти України, це те, що сьогодні більшість українців бачать в росіянах не друзів, а ворогів.

Хоча Москва усвідомлює свою ідеологічну вразливість. І те, що на всіх форумах впливової світової преси (особливо англомовної) масово з’явилися спамери кремлівського агітпропу, які намагаються заклинити будь-яку серйозну дискусію, аналогічно совітському глушінню закордонних радіостанцій. Коли на глушіння сигналів західних радіостанцій, котрі вели трансляцію на Радянський Союз і країни радянського блоку, витрачалися шалені гроші.

Путіна, який дуже комфортно відчуває себе у ролі самодержця і довічного президента, як чорта від ладанна аж коробить, коли він чує про такі основні західні цінності, як демократія, свобода чи економічна відкритість. Котрі, у свою чергу, вимагають самодостатності людини, можливості реалізації її індивідуальності, людяності і дотримання моральних цінностей.

Він довгі роки вибудовував у Росії свій світ під своє бачення, де превалюють корупція і право сильного, а неосвіченість йде рука об руку з аморальністю, розбещеністю і лінню.

Та в Кремлі сподіваються, що Україна сама розвалиться під вагою економічних і політичних проблем (корупція, важка соціальна і економічна ситуація, й досі проросійськи налаштована певна частина населення у східних і південних областях України).

А для цього необхідно підтримувати постійний кровоточивий стан війни на українських територіях і чекати на те, що певна частина населення вимагатиме від Києва погодитися на московські умови можливості досягнення миру, тобто на капітуляцію.

Проте Путін так і не зрозумів, що за останні три роки після вторгнення московців в Україну та звірств російських військових і терористичних найманців на її території, Росія стала для більшості українців ворогом номер один на довгі десятиліття.

А шалений культ особистості Путіна серед зомбованих телевізором росіян, що створений за допомогою інформаційної шовіністичної інженерії, невблаганно наближає катастрофу для російського народу. Адже путінський режим поїть його «політичною водкою» настояною на ціаніді, на пляшці якої, для вірності, красується красива етикетка знаменитого абрикосового лікеру Maraska.

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , | Залишити коментар

Санкції проти Росії мають бути рівнозначними її злочинам в Україні

Радіо Свобода  03 Вересень 2017

Віктор Каспрук

Санкції проти Росії конче необхідні, але вони мають прийматися таким чином, щоб Москва почала відчувати дошкульність і невідворотність їхніх руйнівних дій. Бо хоча ухвалення нових санкцій проти Російської Федерації відбувалося, проте збільшення їхньої дієвості було недостатньо для того, щоб Кремль не зміг до них адаптуватися.

Таким чином створювалася ситуація, за якої Захід увесь час ніби грався з режимом Путіна у піддавки, намагаючись послати йому чіткий меседж, що далі буде ще гірше, але від цього гіршого ми поки що утримуємось, даючи вкотре останній шанс.

Путін вже звик до такого підходу, коли його лякають, але «дотискати» до кінця явно не хочуть, вірячи у його політичну притомність, якої ніколи й не було.

Росія стає схожою на СРСР в останні роки правління Брежнєва

Путінська влада починає кульгати, а він сам довів Росію до такого стану, котрий дуже нагадує Російську імперію з її проблемами у 1905 році, під час царювання Миколи ІІ, або СРСР в останні роки епохи генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва.

Як і тоді, ті, хто ухвалюють рішення, змушені коливатися між дуже важким вибором: необхідністю реформ, що вже давно назріли і спробами подолати наростаючу кризу, використовуючи ручне управління економікою, яка починає дихати на ладан.

Але тоді, в обох випадках, Кремль вичерпав усі свої можливі варіанти і змушений був почати проводити реформи, які порушили діючу в країні систему.

Поки що проблем, аби кардинальним чином порушити створену за 17 років правління Путіна систему, ще недостатньо, бо на «політичне цунамі» це явно не тягне.

Але той факт, що Росію вже почало серйозно економічно штормити, стає реальним передвісником полоси катаклізмів, які обов’язково будуть, якщо він не відступиться.

Демонструючи свою непримиренну імперську позицію щодо України, Росія добровільно увійшла в «зону ризиків».

І те, що в Москві вважали за успішне проведення амбітної зовнішньої політики, котра сприяє досягненню поставлених цілей її національної безпеки, виявилося нічим іншим, як переведенням Росії в розряд санкціонованої країни. У якій бізнесу з кожним днем все важче буде вести справи.

Все, чого вдалося досягти Путіну своєю мілітаристською політикою, це перетворити Росію на державу-ізгоя, місце якої поряд з Іраном, Венесуелою і Північною Кореєю.

Та хоча санкції чинять економічний тиск на Росію, не проглядається з її боку ознак компромісу, не дивлячись на те, що Москва все більше ізолює себе від решти світу.

Санкції мусять охоплювати все більше секторів російської економіки

Існує багато причин, з яких Путіну досі вдається зберігати свою владу. Він та його олігархи жорстко контролюють російську економіку.

А повний контроль над російськими ЗМІ дозволяє Путіну піднімати хвилі негативних настроїв стосовно України до будь-якого необхідного режиму шовіністичного рівня.

Що узгоджується з пануванням в Україні колоніальних царського та комуністичного режимів, які, у найжорстокіші і найпідліші способи, нищили національну ідентичність українського народу.

Росія націлена на довгострокову конфронтацію, а враховуючи послужний список її нинішнього лідера, немає жодних підстав вірити в те, що йому можна довіряти.

Без вирівнювання «ігрового поля» і надання Україні допомоги з сучасною оборонною зброєю авантюризм Путіна буде продовжуватись.

Беручи до уваги, що російська економіка є досить великою, існує суттєвий ризик того, що Кремль зможе ще якийсь час утримувати її хоч якось на плаву.

Для того, щоб повністю виснажити накопичені Москвою ресурси, санкції проти Росії мають розширюватися та охоплювати все більше і більше нових секторів російської економіки.

Втім, сьогодні проглядається структурна деградація Росії, яка сильно відчувається не тільки в провінції, а й у столиці.

До того ж в уряду закінчуються гроші, а це в той час, коли майже перекрите кредитування й інвестування російської економіки починає унеможливлювати нові спекулятивні інвестування в рубль, якими його останні два роки штучно підтримували.

Тому різке падіння курсу російського рубля стає лише питанням часу.

Чи готовий Путін до цього? Може він вірить в якусь надсекретну «економічну зброю»?

Тепер мова йде про те, яким є запас міцності у путінського режиму і як далеко готові зайти в Кремлі, борючись за збереження своєї влади.

Путінізм став негативним похідним програшу СРСР у Холодній війні з Заходом.

Росія гостро потребувала появи нового місії, нової російської ідеї. І ось тоді з’явився Путін, якого російський політичний істеблішмент спочатку навіть не сприймав серйозно.

Так само Путін не сприймає серйозно ті негативні наслідки, які несе Росії його бажання нав’язати світу придумані ним правила і його волю.

Москва відступить тільки під наростаючим міжнародним тиском

Санкції наносять непоправну шкоду не тільки російській економіці. Вони, перенапружуючи Росію економічно, обмежують можливість уряду модернізувати російську армію.

Це означатиме, що Путін не зможе кинути достатньо ресурсів на чергові військові дії.

А також втратить фінансову здатність оплачувати свої подальші авантюри з участю армії і провокувати нові геополітичні конфлікти.

Санкції несуть ще одне дуже важливе смислове навантаження, вони мають очистити Росію від ілюзій, що у неї є шанс стати наддержавою.

Відсутність в російських еліт початкових геополітичних знань стало причиною того, що в Кремлі вирішили, що вся світова політика крутиться навколо Москви, і що вона є столицею світу.

Від самого початку було очевидно, що Москва відступить тільки під наростаючим міжнародним тиском, вагу якого вона витримати буде не здатна.

Якщо Путін не відмовиться від своїх намірів стосовно України, то потрібно без зволікань запроваджувати наступні санкції, які перекриють Росії можливість вести далі зовнішню торгівлю.

Також потрібно бути готовими до того, що Кремль може піти на конфіскацію іноземних активів у Російській Федерації, а Захід, у такому разі, буде змушений заморозити російські фінансові вклади у західних банках і російські активи за кордоном.

При цьому санкції не мусять залишати путінському режиму жодної шпаринки щоб вислизнути.

Дозволяючи водночас економікам західних держав мінімізувати втрати від розриву фінансових та господарчих зв’язків із Росією.

Наступним кроком може стати призупинення на невизначений термін можливості для оточення Путіна, вищих державних службовців і представників силового блоку, отримувати візи для поїздок за кордон.

Іншим дуже вразливим місцем для Росії є диверсифікація поставок газу і нафти до Європейського союзу. Припинення експорту енергоносіїв із РФ здатне паралізувати економіку Росії.

Оскільки Москва не матиме можливості поставляти цей газ іншим клієнтам, так само як і куди подіти нафту, яку просто нікуди буде транспортувати.

Невідповідність західних санкцій проти Росії її злочинам в Україні, прямо чи опосередковано тільки заохочує Кремль продовжувати свою агресію.

Тому необхідно кардинальним чином переглянути самі підходи до санкцій щодо Москви.

https://www.radiosvoboda.org/a/28712758.html

Оприлюднено в Uncategorized | Позначки: , , , , , , , , , | Залишити коментар