Під ковдрою в житі…

“Телекритика” 2005 рік

Віктор Каспрук

Нині серед журналістів часто лунають голоси тих, хто ідеологічно підтримує, на жаль, сумнозвісну ініціативу стосовно того, щоб зробити певну перерву в критиці влади задля створення сприятливих умов нової „помаранчевої влади”. Я б разів сто готовий був би підтримати цих своїх колег, якби не така велика кількість тривожних огріхів в роботі початкового періоду нашої „помаранчевої влади”. Якби доля „помаранчевої влади” і усієї „помаранчевої справи” мене, як і багатьох людей, що стояли на Майдані і щиро виборювали спільну перемогу, не непокоїла. Окрім того, критика може бути злою і деструктивною, а може бути критикою на кшталт як у відомого героя Селінджера, котрий не давав дітям небезпечно бавитись „над прірвою в житі”.

Найбільше тривожить синдром нової влади, який можна окреслити, як „підковдровий”. Сюди варто і необхідно зачислити ті тридцять з гаком секретних указів, котрі останнім часом підписав президент. Ніхто, безперечно, не може вимагати, щоб президент і його команда сиділи за склом, як у відомих реалті-шоу, але хіба не подібна непрозора робота старої влади піддавалася найрізкішій критиці представників влади сьогоднішньої. І хіба не було особисто президентом Ющенком обіцяно Майданові, що цього більше ніколи не повториться?

Подібне викликає у всіх громадян, котрі очікують від нової влади принаймні намагання виконання своїх передвиборних обіцянок, занепокоєння, а в декотрих, можливо, почне викликати і зневіру. Проте, ця „підковдровість” має ще й інші сторони, та інші наслідки. Оскільки „підковдровість” має своєю складовою не лише непрозорість роботи влади для громадськості, а й її непрозорість для самих учасників владного дійства. Що не дає вибудувати зрозумілі, професійні і чіткі структури, схеми й алгоритми роботи самої влади.

І наслідки цього, ми вже зі здивуванням і розчаруванням бачили останнього часу. Коли після якоїсь незрозумілої роботи влади „під ковдрою” раптом почули завіряння стосовно розкриття „справи Гонгадзе”, що потім виявилося далеко не так. Чули коментарі чинного президента Віктора Ющенка з приводу самогубства головного свідка та колишнього керівника МВС Юрія Кравченка, котрі виходили за рамки не лише оцінюючи з точки зору християнської моралі, але й за межі припустимого, з точки зору публічного політика. Навіть якщо він не поважає діянь і не поділяє переконань того, хто покинув цей світ.

Це свідчить, перш за все, про те, що самим президентом Віктором Ющенком ще не вироблено системи власної роботи і системи роботи свого найближчого оточення: експертів, помічників чи радників. Оскільки не треба мати кількасот суперспеціалістів одночасно в секретаріаті, РНБО і кабінеті міністрів, а цілком достатньо двох-трьох, які мають здоровий глузд та більш-менш обізнані в сучасному житті, щоб вони могли порадити, як вести себе подібних ситуаціях. А вважаючи, що зазначені виклики перед новою владою не є ще ані найскладнішими, ані фатальними, з якими вона незворотно зіштовхнеться найближчим часом, в тому числі і з допомогою опозиції, у людей, котрі хоч якось обізнані із життям, а не обов’язково з політикою, викликає здорове занепокоєння стосовно здатності нової влади вирішити ці більш серйозні виклики. Висловлювання подібного занепокоєння є не критиканством з боку небайдужих за долю держави людей, а доброзичливою критикою та вказівкою на наближення „в житі” до небезпечної межі.

А те, що, так звані, опозиційні сили найближчим часом почнуть „підкидати” проблеми новій владі, випливає з дуже простих міркувань. По-перше, сучасна опозиція, а колишня владна система, дуже гарно була пристосована для створення проблем опонентам. При чому робила це, треба чесно визнати, дуже високопрофесійно, із застосуванням найсучасніших технологій. І про це не варто забувати. Нова опозиція добре організована, і, як демонстрацію цього владі і суспільству можна розцінювати, недавній програш провладних сил у Верховній Раді в питанні проведення параду 9 травня в Києві. Також не треба забувати про таку негативну тенденцію, як накопичення в суспільній свідомості дрібних негативних кроків й промахів влади, котрі створюють специфічну негативну карму, що далеко не буде полегшувати реалізацію навіть найкращих і найпрогресивніших проектів нової демократичної влади.

Необхідно, також, згадати ще про одну особливість нинішнього президента, підмічену його найближчим оточенням. Про особливість його реакції на неприємні ситуації, на неприємні проблеми, при виникненні котрих він звик вставати і йти геть. Подібна втеча від проблем, втеча від боротьби – не є продуктивною стратегією в політиці, яка побудована на вирішенні в жорсткому політичному протистоянні всіх, навіть найпростіших, питань. Така стратегія призводить тільки до того, що проблеми накопичаться, і, як в старій східній приказці, остання з них, як соломинка, може переломити спину „верблюду” нової влади. Так що над цим також варто замислитись.

Результатом стратегії уникнення складнощів та боротьби є відставання президента Ющенка від низки процесів, віддання ініціативи та „підставляння” опонентам. Це в той час, коли лідер, котрим обов’язково має бути президент, має випереджати події, бути „ведучим” а не „веденим” в політичній грі. Інакше – реальна влада переміщується до тих, хто „веде”, хто нав’язує події та рішення, номінальна влада при цьому отримує лише офірні атрибути біблейської істоти. Підтвердженням згубності відзначеної стратегії цілком можуть слугувати кілька політичних процесів останніх днів. Звинувачення президента Віктора Ющенка в таємних домовленостях з колишнім головою держави Леонідом Кучмою та його оточенням не дістало негайного, рішучого та недвозначного спростування. Мало того, словесне спростування факту секретних домовленостей між чинним і колишнім президентом було зроблено з боку Ющенка лише після того, як таке спростування в інтерв’ю російським ЗМІ зробив сам Кучма. Зі стороннього погляду це виглядає так, що саме він (Кучма) і є „ведучим” в цьому процесі, є впливовою особою в новій політичній системі.

Водночас дії чинного президента стосовно відкладення слухань парламентської комісії у справі Гонгадзе – лише посилюють підозри в існування вказаних домовленостей. В цілому складається враження, що якась стороння політична сила, користуючись „підковдровою” політикою та стратегією нової влади, що полягає у втечі від боротьби та неприємностей, успішно втягує Ющенка та його команду в болото помилок та штучно створених проблем. Втягує з цілком зрозумілою метою – зробити нову владу керованою (звісно зі свого боку). Хотів би помилятися, проте саме таким чином, хоча і в іншому контексті обставин, стала керованою зі сторони влада обох попередніх президентів України.

Як симпатик нової влади, хотів би нагадати, що робота нової влади „під ковдрою” об’єктивно вигідна лише її опонентам. Хотів би нагадати, що професійну роботу у владі необхідно почати з професійного вибудовування не держави, а самої влади. На сьогоднішній день існує багато практичних технологій, апробованих, як мінімум десятиліття, швидкого і чіткого виписування та запровадження управлінських структур будь-якого рівня та цілеспрямування. Для цього непотрібно, нагадаю знову-таки, сотні найбільш високих посадовців, а, можливо, десяток спеціалістів у відповідній структурі при президентові.

Саме президенту Віктору Ющенку варто змислитись над тим, щоб створити службу, яка протягом короткого часу запровадить сучасні методології управління в його навколишньому владному середовищі. Тоді буде зрозуміло, що робиться, яким чином, чого очікувати і таке інше. Інакше ми будемо знову „мати, що маємо”. А враховуючи ті складні проблеми з якими Україна має зіштовхнутися в 2005 році, без подібної професійної вибудови державного управління ми просто не матимемо шансів їх вирішити. І це є найбільша загроза, як для України, так і її демократії, а не лише для нової демократичної влади.