Київські базари: архаїка чи майбутнє?..

Віктор Каспрук

Базари, якими так славився колись наш Київ, потроху відходять у минуле. Масове витіснення класичних київських базарів, здійснене останнім часом, призвело до докорінних змін столичного продуктового ринку.

Головною метою знищення базарів стало переформатування продуктових потоків таким чином, щоб до вартості продукції додати ще й частку чиновників, силовиків і криміналітету.

Відтак, масова заміна базарів на дорогі супермаркети стала недоброю традицією в Києві, проте ні одна з усіх попередніх київських міських влад жодним чином так і не намагалася дізнатися про думку самих киян з цього важливого для них питання.

SONY DSC

Ринок в Барселоні

Пам’ятається популярний сільськогосподарський ринок біля станції Караваєві дачі. Проживаючи в 1960-70 роках на Чоколівці, наша родина завжди користувалася послугами цього базару. Там постійно продавалася дуже якісна і недорога продукція. Та й селянам, котрі жили вздовж фастівського напрямку електрички, було дуже зручно добиратися до базару, який знаходився буквально поруч зі станцією Караваєві дачі.

Але вже в 1980 роках якась «мудра голова» одноосібно вирішила перенести базар углиб масиву (на територію між площею Космонавтів і Севастопольською площею), а на місці сільськогосподарського ринку відкрити радіоринок.

Цілком зрозуміло, що якби (навіть у ті совкові часи) провести опитування суспільної думки городян, то переважаюча їх кількість у жодному разі не підтримала б перенесення так необхідного їм базару.

Аналогічна ситуація відбулася і в Академмістечку, куди ми переїхали в 1977 році. Там базар знаходився в кінці вулиці Семашка (недалеко від теперішнього проспекту Перемоги, а тоді Брест-Литовського шосе). До нього завозилася продукція з навколишніх сіл і тих, котрі знаходилися на відстані не менше, ніж 50 кілометрів по Житомирській трасі, а то й далі аж до Макарова.

При цьому половину сучасного Академмістечка до 1990 року складав приватний сектор. І вся продукція з присадибних ділянок приватного сектора та садів (за дуже низькими цінами) продавалася на базарі.

Але усе раптово закінчилося в 1986. У кінці квітня, буквально відразу ж після Чорнобильської трагедії, базар було закрито під приводом радіаційного забруднення. Спочатку говорили, що це тимчасово. Але, як потім виявилося, назавжди, бо на цьому місці вже було заплановано побудувати висотний будинок з кількох секцій. Половину його вже досить давно заселило місцеве начальство і наближені до нього особи, а половина так і стоїть вже більше 10 років недобудованою та незаселеною. Людей, котрі вклали свої кошти в побудову цих квартир, просто «кинули». І всі їхні намагання знайти хоч якусь управу на будівельних аферистів виявилися марними.

Тож чи взагалі потрібно було чіпати базар у Академмістечку?

Чи потрібне відновлення базарів?

Наразі постає питання: у той час, коли команда київського мера Віталія Кличка працює над концепцією розвитку модерного і сучасного Києва, можливо, варто було би врахувати при цьому проблему необхідності відновлення чи будівництва в більшості київських районів нових базарів?

Це питання сьогодні зовсім не є риторичним. І воно є важливим не тільки для столичного Києва, а й інших великих міст України. Де й досі існує негативна тенденція закривати базари. Чи не для того, щоб їхній покупецький сегмент загнати таким чином у клієнти супермаркетів, які належать великому бізнесу, що наближений до владних кабінетів?

Безумовно, що для функціонування малого бізнесу необхідне нормальне конкурентне середовище, і не всі ринки потрібні нині у такому вигляді, в якому вони є. Але до моменту реалізації першої умови, їх краще не чіпати.

Адже яблука «з хробачком» (без хімічного протравлення) можна купити тільки на базарі. У супермаркетах таких яблук немає, а те що там продають, часто є не що інше, як навощені «мумії яблук». Тому продукція з власного городу у цьому сенсі не йде ні в яке порівняння з супермаркетною.

Тим часом, хоча стихійні ринки ніяк не можна віднести до позитивів міста, та  водночас вони несуть і певну соціальну функцію. Як приклад, можна навести стихійний ринок біля площі Космонавтів на Чоколівці. Як тільки не ганяли там «бабок», але все одно на вихідні торгівля там процвітає, і від покупців відбою нема. У асортименті м’ясо домашнє, кури, яйця, овочі, фрукти.

Тому чи не краще змінити дещо підходи до таких стихійних ринків (використавши як приклад традиції в європейських країнах при розбитті нових парків і зелених зон), коли мощені доріжки там прокладаються лише після того, коли стане ясно, які маршрути люди виберуть для себе самі. Тобто, узаконити частину стихійних ринків, попередньо переглянувши їхній статус і навівши там необхідний порядок.

Бо коли виникають стихійні базари «на асфальті», то це, очевидно, показник того, що зі стаціонарними базарами не все в порядку. Продавець і покупець є, а от місця, де б вони могли зустрітися, немає.

Хоча, можливо, потрібно зробити деяке суттєве уточнення, Києву потрібні не стільки базари, як сільськогосподарські ринки (бажано криті). Оскільки в супермаркетах (крім того, що їхня «масова продукція» не завжди є достатньо якісною), в часи пік та вихідні багато клієнтів збирається біля кас, і це напруження негативом передається від касирів до покупців.

Варто відмітити позитивну ініціативу київської місцевої влади щодо розширення числа районних ярмарків у вихідні дні на вулицях нашого міста. Там завжди є те, чого не купиш у супермаркетах, а головне, що немає фіксованих цін на продукти, і тому завжди цілком реально дещо «збити» озвучену попередньо ціну. Та ціни там для киян могли бути значно меншими, якщо зменшити збір за місце для безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції, бо це відбивається на кінцевій ціні цієї продукції для покупця.

Зараз змога купити товар не лише у супермаркеті є великою перевагою. Як і сама можливість права вибору: купити свіжі овочі та фрукти у малого виробника і не їхати за ними хтозна куди. Багато що з цього асортименту в супермаркетах дорожче і значно гіршої якості (про що постійно пишуть ЗМІ), а можливість дати селянам заробити є набагато ціннішою, аніж задоволення потреби власників великих універсальних магазинів додати на свої рахунки десятки і сотні мільйонів гривень чергових прибутків.

Крім всього, це ще є вагомим  соціальним питанням. Адже базари з продажу сільськогосподарської продукції виконують одночасно і суспільно значиму соціальну функцію, дають реальну можливість бідним верствам населення хоч якось заробляти собі на життя.

Хоча насправді заробітки у подібних сільських «бізнесменів» є мізерними. Бідні люди рано-вранці «тягнуть» в електричках мішки зі своєю продукцією, а потім мусять вистояти ще цілий день задля отримання кількох сотень девальвованих гривень.

Таким чином, при розробці питання концепції модерного Києва обов’язково потрібно зафіксувати необхідність створення реальних фермерських ринків для людей, котрі везуть свій товар до столиці.

Навести лад у цьому питанні не так вже й важко. Побудувати однотипні фірмові гарненькі павільйони (в тому числі для продавців з невеликою кількістю товарів), влаштувати збір за місце і вивіз сміття.

Якщо ж говорити про «головний український продукт» – то якісне сало можна отримати тільки від домашньої свині.

Свині жирні 3-ої категорії для м’ясопереробних підприємств небажані, бо з них менші «виходу» по кінцевому продукту. Тому у промислових масштабах вирощують свиней саме м’ясних, у котрих хребтове сало завтовшки не більше 3,5 см.

Відповідно, нормальне сало в мережевих супермаркетах та взагалі в магазинах не купиш, тільки на базарі. А про те, щоб і шкірку соломою на м’ясокомбінаті смалили, годі й казати.

Теж саме стосується сезонних овочів, фруктів, ягід, солінь, коренів, домашніх яєць, птиці, молочних виробів, грибів та усіляких приправ.

Суттєвою перевагою «регулярних» базарів є те, що на їхній території присутня ветеринарна служба. Тому м’ясо-молочні вироби там без перевірок до продажу не пустять, скрізь на м’ясі стоять печатки. І навіть суницю садову потрібно здавати на аналізи.

На київських ярмарках відомі виробники (чи селяни) привозять товари: м’ясо, курей, городину, фрукти, картоплю, редиску. На ярмарках немає перевірок якості, але фірми що привезли товар, мають на нього відповідні сертифікати.

Отже: базари у спеціально відведених місцях, та ярмарки за участю сертифікованих виробників – це нормальні з точки зору безпеки харчування населення заходи.

Європейський досвід міських ринків

Ведучи мову про базари в містах, варто згадати у цьому сенсі і європейський досвід. Так, наприклад, в Парижі на сьогодні успішно функціонують два види ринків: ринки під відкритим небом та криті ринки. Паризькі ринки славляться своїми продуктами найвищої якості і професіоналізмом продавців, який обумовлений тим, що торговельне ремесло передається від батька до сина. М’ясо, ковбаси, риба, птиця, молочні продукти і квіти – все це знайдеться на прилавках паризьких ринків у будь-який час року.

Історія паризьких ринків почалася дуже давно – в V столітті. У ті часи, коли на місці Парижа було поселення Лютеція, на острові Сіте з’явився перший ринок «Палю». «Палю» зник, але з’явилося безліч інших ринків. І вже 1860 року в Парижі налічувався 51 ринок.

Зараз у столиці Франції понад 90 різних ринків, включаючи найстаріший критий ринок Парижа «Анфан-Руж» і безліч ринків, які з’явилися зовсім недавно.

Обгороджений ґратчастим парканом ринок «Анфан-Руж» знаходиться на  вулиці Бретань, 39 і відкритий ще у далекому 1628 році. Він отримав свою нинішню назву через близьке сусідство із заснованим Маргаритою Наваррською притулком для сиріт, які носили червоні сукні. Тут крім лотків з овочами, фруктами і сирами, є кіоски з готовою їжею – японською, марокканською, ліванською та італійською.

Для парижан немає проблеми куди піти за покупками. Адже у кожному з 20 округів Парижа є свій ринок, куди ходять жителі найближчих кварталів.

Хоча є і різниця в їхній роботі. Криті ринки відкриті щодня, у той час як ринки під відкритим небом працюють два-три рази на тиждень зранку, зазвичай з 7 до 14.30.

Проте для тих, хто полюбляє довше поспати, є ринки, котрі працюють і після полудня. Так, по середах відкриті ринки Сент-Оноре (1-й округ Парижа), Бурс (2-й округ), Бодуае (4-й округ), Берсі (12 -й округ), по п’ятницях працює ринок Анвер (9-й округ).

А якщо потрібні спеціалізовані ринки, наприклад, коли ви хочете купувати тільки натуральні продукти, то вам на один із трьох ринків екологічно чистих продуктів: Распай (6-й округ Парижа, неділя: 9-14 ), Батіньоль (8-й округ, субота: 9 – 14) і Бранкюзі (14-й округ, субота: 9-14).

Наразі робота ринків Парижу побудована таким чином, щоб городянам було не тільки зручно зробити необхідні закупки продуктів на найближчому із них, але й вони могли вибрати для себе саме оптимальний час для відвідування.

Не менш цікавим є досвід ринків Барселони. У столиці Каталонії розташовано багато чудових продовольчих ринків, а якісні і свіжі продукти на них цілком могли б стати приводом для написання натюрмортів відомими іспанськими художниками. Барселонські ринки – це справжній продовольчий калейдоскоп, різнобарвна веселка павільйонів, кольори і запахи товарів на будь-який смак.

На продовольчих ринках Барселони ви можете знайти екзотичні фрукти, рибу і морепродукти, сири, птицю, м’ясо, широкий вибір спецій, знамениту іспанську шинку, і ще багато іншого.

Найвідоміший продовольчий ринок в Барселоні – міський критий ринок Бокєрія. Будівля ринку займає площу аж в 2.583 квадратних метрів. Її споруджено зі скла та сталі і прикрашено мозаїкою. Ринок є однією із головних визначних пам’яток міста, визначається неперевершеними своїми вітражами і великими чавунними дверми поруч із відомою вулицею Лас-Рамблас. Та хоча ринок є дуже популярним серед туристів, він зберіг свою автентичність і чарівність.

Цікаво, що перші згадки про цей ринок датуються 1217 роком, коли неподалік колишньої міської брами Бокєрія встановлювали столи для продажу м’яса.

Словами важко передати весь шарм неповторної атмосфери барселонських ринків, океан різноманітності  їхнього асортименту, звуки, шум і штовханину, азарт торгівлі, запахи свіжих продуктів.

Продуктові ринки Барселони – це казкова феєрія, а  побачене обов’язково приведе у замішання. Бо навіть якщо ви бували раніше на знаменитих європейських базарах, які вважаються одними з найкращих, ви все одно будете шоковані всім там побаченим. Цілі відра маслин і оливок, барила із знаменитим іспанським вином, запах свіжоспеченого хліба з хрусткою ароматною скоринкою – описати словами усе те, що побачать там ваші очі просто нереально, бо ніякі в світі слова і фотографії навіть частково не зможуть відобразити ті почуття та емоції, які напливають.

 Необхідна реструктуризація ринкового середовища Києва

Які ж висновки можна зробити з європейського досвіду функціонування ринків для Києва? Говорячи про майбутнє київських базарів, можна, звичайно, вважати, що вони є архаїкою і не мають перспективи в сучасній європейській столиці ХХІ століття.

Але досвід тої ж Європи вказує на протилежне. Києву потрібні справжні європейські ринки  (беручи за зразок досвід Франції, Іспанії чи Німеччини) і, безперечно, залучаючи для цього кращі українські традиції, що, певною мірою, ще залишилися на тих базарах, котрі існують.

Модерні базари просто необхідні Києву. І не один, а декілька десятків – за зразками столиць Європи.

Звісно, ті історичні місця, де були базари, мабуть, у більш, ніж половині випадків, втрачені. Але, беручи до уваги ситуацію на сьогодні, можна сказати, що той же базар на Караваєвих дачах цілком реально відновити, оскільки радіоринок поступово зміщується територіально вниз і там постає у більш цивілізованій сучасній формі. А оскільки за часів Януковича це місце збиралися забрати для будівництва новітньої «свічки», варто відновити колишній продуктовий базар, облаштувавши його відповідно до сучасних вимог.

Для того, щоб відновити та оновити саму систему базарів, необхідно провести реструктуризацію всього ринкового середовища і загалом міського середовища Києва. Бо ж (особливо за часів «господарювання» Черновецького), було зруйновано не лише базарне господарство, а й житлове. Натикані там, де не треба житлові й інші «специфічні» будови замість природного архітектурного середовища Києва.

Відтак, місця для нових базарів потрібно шукати системно, продумано, а не методами «чиновницької доцільності». У першу чергу, їх можна знайти на не забудованих ще якимось чудом олігархами місцевостях у всіх районах Києва, оскільки базар – це не периферійний ринок на околиці столиці, а прямий доступ до продукції безпосереднього виробника в найближчому середовищі киян.

Хоча, беручи до уваги, що Київ став мегаполісом,  це важливе питання є досить непростим і системним, але все, що залишено нинішній демократичній владі колишнім олігархічним режимом, є також непростим і таким, що потребує вдумливого і ретельного підходу відповідальних громадян, а не чиновників-дерибанщиків.

Advertisements
Опубліковано у Uncategorized | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s