Постгорбачовський СРСР існує тільки у збудженій імперським реваншизмом уяві Путіна

Віктор Каспрук

 Будь-який диктатор стає заручником створеної ним системи. Неприглядна доля Муаммара Каддафі і Саддама Хусейна є цьому наглядним прикладом. І ситуація в Росії розвивається таким чином, що Путіну ніяк не вдасться стати з цього винятком. Він також є заручником створеної ним вертикалі влади: він її породив, вона його і знищить.

Росія – це імперія, яка скрізь влізає, обґрунтовуючи свою агресивну політику по всьому світу необхідністю захищати російські національні інтереси. Справжня ж причина – азіатський економічний уклад, заснований на розширенні ресурсної бази і підверстаний під базис теократичної ідеології святості Русі.

Завдяки цьому Російська Федерація сама, і абсолютно добровільно, вибрала для себе місце на узбіччі світової цивілізації, біля путінського телевізора.

При цьому ситуація в Росії нагадує сплячий вулкан. За таких умов, навряд чи без сторонньої допомоги, РФ здатна сама стати не те що демократичною, а хоч трохи більш ліберальною.

Новий клас власників добровільно, без опору не віддасть владу, хіба що тільки його інтереси співпадуть з інтересами перебудови Росії в потрібному їм руслі.

Складніше з більшістю російського населення, яке загіпнотизоване українофобією і західнофобією, а головне заражене століттями патерналізму.

Саме тому телевізійна пропаганда путінізму спромоглася так легко «перевернути» мізки пересічних росіян, бо той, хто потребує опіки над собою, викликає цим диявола диктатури.

Місце Бога у Росії зайняла держава, а Путін привласнив місце «Пророка системи».

Ця кегебістська система затіяла з Заходом гру, правила якої ускладнились тим, що Москва не збирається дотримуватися жодних правил. А коли твій супротивник не дотримується ніяких правил, то можна і прорахуватися, коли сприймати його як нормальну людину.

«Перемогобісся» стало не тільки однією з основ державного устрою Російської Федерації, воно намертво застряло у свідомості мас. Що надзвичайно ускладнить «очищення» їхніх мізків після падіння путінського режиму.

Хоча ситуація в Росії вже сьогодні стає такою, що вже настає той час, коли Путін почне втрачати «ґрунт» під ногами.

Він підійшов до тієї межі, коли одними словами і обіцянками народу про краще життя вже не відбудешся. До тієї критичної межі звідки вже видно «крах». І це є переломним моментом в житті Путіна і його клептократичної камарильї.

Свого часу такі розвороти долі переживали і «переможний» румунський диктатор Ніколає Чаушеску, і польський генерал-президент Войцех Ярузельський.

Характерним моментом цієї фінальної розв’язки є те, що Путін не здатен відповісти на ключові питання, котрі ставить перед ним історія. Серед них: чому народ стає все біднішим (і тут не пройде – вибачте нічого не вийшло); чому економіка увійшла в штопор; навіщо було будувати Кримський міст, коли соціальні видатки скоротилися до недопустимого мінімуму.

Але найнебезпечніше у цій ситуації те, що Росія без Путіна не стане автоматично демократичною і добробутною державою. Варто пам’ятати приклад сировинної Венесуели, що має величезні поклади нафти.

Диктатор Уго Чавес взяв під свій контроль Венесуелу тоді, коли вона була провідною економічно державною Латинської Америки, і успішно її добив. Але після приходу учня і наступника Чавеса Ніколоса Мадуро, економіка країни стала розвалюватися.

Уго Чавес створив режим, який тримався виключно на його особистості, на його харизмі. Так само і Росія сьогодні – це абсолютний «путіноорієнтований» тоталітаризм, і її майбутнє легко передбачити.

А постгорбачовський СРСР, про якій мріє диктатор, фантомо-фейкова держава, існує тільки у збудженій імперським реваншизмом уяві Путіна. І намагання перевести її з віртуальної путінської дійсності в реальність, буде коштувати Росії майбутнього. Адже майбутнє – це не повторення минулого.